«Генерале, людина дуже винахідлива
Вона може літати, може стріляти
Але має один недолік
Вона може думати», — писав у своєму «Букварі війни» німецький поет та драматург Бертольд Брехт. Через дев’яносто років після публікації цих рядків цей «недолік» homo sapiens став одним із ключових вимірів сучасного військового протистояння, який ми нині називаємо когнітивною війною. Разом із конвенційною зброєю, Росія від початку російсько-української війни веде інформаційну війну. Ми можемо відчувати цю агресію, як всередині країни, так і зовні. Якщо в Україні Кремль намагається розколоти суспільство через внутрішні наративи — «злочинна влада», «діти багатіїв не воюють» чи розпалюючи ворожість до ТЦК чи силових органів, то закордоном, зокрема у європейських країнах — це часто інші релевантні там теми — і щодо українських біженців, і щодо потреби домовлятися із Москвою.
Попри те, що європейські лідери свідомі, що триває гібридна війна, суспільства часто не готові до протистояння з ворогом. «Це послідовна і все більш інтенсивна кампанія, спрямована на те, щоб дестабілізувати наших громадян, перевірити нашу рішучість, розколоти наш союз і послабити нашу підтримку України, і настав час назвати її справжнім ім’ям. Це гібридна війна, і ми маємо ставитися до неї дуже серйозно», — заявила під час виступу у Європарламенті у жовтні 2025 року президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн, коментуючи порушення авіапростору Румунії, Польщі та Естонії дронами невідомого походження. За місяць до того, вона ж розпочала свою промову про стан справ у ЄС із доволі гострої для такого політика фрази, що «Європа перебуває у боротьбі за мирний та цілісний континент».
Водночас підтримка популістських сил, які часто є прихильниками «примирення» з Кремлем та зменшення підтримки України, зростає. Лише в Німеччині проросійська «Альтернатива для Німеччини» є найсильнішою політичною партією, згідно із нещодавніми опитуваннями. Тому напрацювання протидії російській гібридній війні є вкрай важливим для Європи сьогодні. І наративний та сенсовий вимір у цьому аспекті відіграють неабияку роль.
Про це, зокрема, говорили європейські лідери і під час Мюнхенської безпекової конференції, що відбулася за тиждень до четвертої річниці повномасштабного російського вторгнення. «Я вважаю, що когнітивна війна є найнебезпечнішою для наших демократій», — заявила в інтервʼю на полях події президентка Молдови Майя Санду. «У чому Росія справді досягла значного успіху — це когнітивна війна проти наших народів», — зазначив на одному з обговорень в Українському Домі на Мюнхенській безпековій конференції міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.
Водночас для обговорення такого виміру, потрібен науковий підхід. Власне таку спробу вже третє роблять український (Український католицький університет), німецький (Мюнхенський університет Людвіґа-Максиміліана) та американський (університет Нотр-Дам) університети напередодні Мюнхенської безпекової конференції. Цього року симпозіум мав назву «Гібридна війна Росії та розчеплення правди: відновлення основ безпеки та справедливого миру». В межах симпозіуму науковці та публіцисти обговорювали питання використання історичної памʼяті у якості політичної зброї, повернення до моральних витоків Європи, безпекових викликів та уроків, які Україна може дати іншим європейським країнам, а також намагалися окреслити поняття рашизму.
Карл Шлеґель
Власне питання того, чим є сучасний російський режим та як його визначати у своїй вступній промові окреслив історик Карл Шлеґель: «Я маю сказати, що я не знаю, що там [в Росії — Ред.] відбувається. Я все ще маю контакти із друзями/колегами [із Росії — Ред.], які зараз в основному в еміграції. Але щоб зрозуміти, що це є, я маю лише термін «путінізм». Однак ми маємо знайти відповідний опис чи аналіз, оскільки цей термін не є актуальним». Німецький історик вважає, що часом найбільш актуальним для нього у випадку аналізу того, що відбувається в Росії, є перечитування «класики 30-х», наприклад, робіт дослідниці тоталітаризму Ганни Арендт. «Часом я думаю, нам треба перечитувати класику 30-х — Ганну Арендт… Але перед нами зараз стоїть виклик знайти відповідний термін щодо того, що є Росія, та який тип ворога нам протистоїть», — зазначив він у своїй промові.
Віцеголова Мюнхенської безпекової конференції Бенедикт Франке у своїй короткій промові на відкритті симпозіуму зазначив, що попри те, що організація Мюнхенської безпекової конференції щороку є викликом, 2026-й рік особливо складний. «Цього року ми працюємо в умовах максимальної невизначеності: геополітична ситуація постійно змінюється, і ми спостерігаємо те, що ми назвали у нашому звіті, опублікованому два дні тому, «поверненням політики руйнування»… Йдеться про руйнування без чіткого уявлення про те, як все це зруйноване відбудувати», — розповів Франке. Одне із найбільш занепокоєнь, про яке він згадував у своїй промові, але яке пізніше і вголос, і у кулуарах лунало під час самої Мюнхенської безпекової конференції — це те, що відбувається у США і чи рухається світ до порядку «постправил». «Ми бачимо країну [США], яка 250 років себе будувала, а тепер деконструює. З іншого боку, ми бачимо Україну, яке відбудовує себе щодня зранку до вечора. Саме тому Україна цього року — в серці Мюнхенської безпекової конференції», — сказав Франке. Саме тому досвід України та думка українських науковців у діалозі з іноземними колегами є настільки важливою.
Бенедикт Франке
Про важливість українського досвіду та готовність європейських, зокрема, німецького суспільства до війни під час панелі про стійкість суспільства та безпекові виклики говорив Генеральний інспектор збройних сил ФРН Карстен Броєр: «Коли я нині запитую солдат, чи ви є kriegswürdig – готові вести війну, — солдати кажуть «так». Він також відзначив, що німецьке суспільство зробило значний крок щодо розуміння того, що гарантує йому власну безпеку. Утім якщо задати суспільству те саме питання про готовність вести війну, яке він ставив армії, то відповідь буде: ми готові до оборони, але не вести війну. Тим не менш сама постановка схожих питань та їхнє обговорення ще десять років тому, на думку Броєра, у Німеччині була неможливою.
Генеральний інспектор збройних сил ФРН Карстен Броєр
З української перспективи таке «дорослішання» європейських сусідів здається вкрай повільним, адже російська загроза для них вже є реальністю через підпали, саботаж, втручання в роботу супутникових навігаційних систем прикордонних з Росією країн НАТО та інші виклики гібридної війни Однак це «дорослішання» нам в Україні вкрай потрібне. І ще одним важливим виміром цього «дорослішання» є правильна термінологія, адже, як зазначив, один зі спікерів симпозіуму: «Росія навмисно використовує наш категорійний апарат проти нас самих». За класикою в Джорджа Орвелла: «Війна – це мир; свобода — це рабство; невідання —це сила». Саме тому важливо працювати над цим «науковим виміром» війни, який у порівнянні із усіма іншими є ще більш «повільним», однак має натомість більш довготривалий вплив.
«На наше ставлення до минулих війн також впливає те, що сталося після них», пише історикиня Марґарет Макміллан у своїй книзі «Як війна сформувала нас». Вона пояснює, що Друга світова, яку зображують як взірець боротьби добра зі злом («опускаючи той факт, що Західні держави співпрацювали із Радянським Союзом — однією із найбільш тиранічних країн у світі», — і це Макміллан виділяє), сформувала нинішнє уявлення про Першу світову, яка нині здається безглуздою та аморальною. На бачення та трактування російсько-української війни матиме значний вплив зокрема й те, в яких термінах її описуватимуть філософи, політологи, історики та науковці як зараз, так і по завершенню, тож нині вкрай важливо шукати правильних і точних визначень і протистояти російській новомові .
«Війни – це змагання волі та витривалості, так само як і змагання систем»,— підсумовує у своїй нещодавній статті на сайті журналу Foreign Affairs військовий аналітик Майкл Кофман. Згідно з його баченням, хоч Україна й стикається з викликами, час все менше і менше на боці Росії, як би Москва не намагалася зобразити ситуацію інакше. Власне це ще один аргумент для того, щоб активніше працювати над спільними для українців та тих, хто нас підтримує, сенсами та наративами для окреслення російської агресії та режиму, що стоїть на її чолі.
