У четверту річницю повномасштабного вторгнення регулярна російська армія наближається до Слов’янська. Фактично 12 років тому, 12 квітня 2014-го, звідси почалася війна: «зелені чоловічки» під керівництвом Гіркіна захопили місто. Слов’янсько-Краматорська агломерація серед пріоритетів для окупантів. Оборонні позиції українських захисників тут дуже сильні. Ворог розраховує зламати їх і так отримати ключ до захоплення всієї Донецької області.
Серед підрозділів, що тримають оборону на напрямку, — 26 окрема артилерійська бригада. Ми розпитали її речницю Дар’ю Британ про те, як змінювалася ситуація в агломерації в останні місяці, як це вплинуло на роботу бригади, а також про те, як сьогодні живуть Слов’янськ та його люди.
Як розвивалася ситуація на Слов’янсько-Краматорському напрямку
Ситуація у цих місцях змінювалася досить швидко. Зокрема, у середині липня 2025 року Слов’янськ та лінію бойового зіткнення розділяло близько 22 км. Уже тоді заїхати на артилерійські позиції було складно. А вони зазвичай розташовуються за 8–10 км від лінії фронту.
Коли росіяни почали переміщатися з Вовчанського та Покровського напрямку в бік Сіверського і досить швидко захопили місто, динаміка стала ще стрімкішою. Сіверський напрямок фактично став Слов’янським. Ворог також почав рухатися від Костянтинівки у бік Дружківки. Там ситуація також погіршилася.
«Так ворог почав тиснути на Слов’янсько-Краматорську агломерацію. І десь у листопаді ситуація у Слов’янську почала погіршуватися, — каже Дар’я. — Почалися проблеми із світлом, водою. Росіяни просто нищили місцеву ТЕЦ, тепер тут перебої з теплом та світлом».
Як зміна обстановки відобразилася на роботі бригади
Росіяни застосували звичну тактику — почали вибивати логістику. Це ускладнило для українських бійців і роботу, і постачання. «Сьогодні ми були на виїзді, — розповідає військовослужбовиця. — На позиції мала вирушати машина з продуктами. Але з місця передали, що до них поки не можна. Тож машина не поїхала, а це означає, що бійці залишилися без всього цього. І завтра може бути те саме».
Така ситуація з артилерійськими позиціями, котрі, нагадаємо, розташовані на певній віддалі від лінії зіткнення. Навіть для них заїхати на місця та виїхати з них дуже складно та ризиковано. «Це прирівнюється до штурму 2022 року», — каже Дар’я. Бійці, що керують FPV, артилеристи, багато інших проводять на позиціях по два місяці. «Про піхоту нема чого й казати», — додає військова.
Ця проблема має кілька вимірів. Українська армія потерпає від браку людей, тож забезпечувати ротації, давати бійцям можливість відпочити, зменшити навантаження на захисників надзвичайно складно. Але при тому росіяни також мають величезний ресурс у людях та засобах. «Це у них просто не закінчується, — розповідає Дар’я. — Бійці нещодавно розповідали, що наша гармата знищила російську, і через пару годин на її місці вже стояла нова. Так само з рештою: знищили скупчення техніки, скупчення особового складу — на тому місці швидко з’являються нові, і нічого не змінюється. І отак вони сунуть далі й далі».
Як останнім часом змінилася ситуація у Слов’янську
З початку цього року росіяни почали запускати по Слов’янську багато FPV — вони залітали аж у місто, долаючи по 17 км. Коли у ворога почалися проблеми із терміналами Starlink, тут стало більше КАБів, ФАБів і ракет. «Раніше бувало так, що ефпівішки літали роями, якось п’ять автівок спалили на одній вулиці за день, — каже Дар’я. — Потім їх стало відчутно менше, але ворог перемкнувся на КАБи. Вони можуть собі дозволити чотири, п’ять, шість щодня пускати по місту». Тепер же FPV знову повернулися у небо над Слов’янськом.
Військова розповідає, що влітку ситуація у місті була відчутно інша. Тут були електроенергія та газ, багато цивільних, що не поспішали евакуюватися. «Вибухів та КАБів також було менше, — додає військова. — FPV не літали взагалі, лиш часом, бувало, якийсь БПЛА прилетить, і все».
Зараз жити у місті стало значно складніше. У Слов’янську є райони, де не використовується газ. Тобто відсутність електроенергії означає, що немає води, опалення та можливості приготувати їжу.
Як живуть у Слов’янську місцеві
Останнім часом цивільні значно активніше евакуюються із Слов’янська. «Ми бачимо тут евакуаційників зі “Схід SOS”, “Янголів Спасіння”», — розповідає Дар’я.
Однак у місті досі працює пологовий будинок. Так само, як рятувальники, медична служба, енергетики. «Кожного разу, коли щось стається, вони виїздять, ремонтують, рятують, — каже військовослужбовиця. — Якось ми проїздили повз місце, куди прилетів КАБ. Це було невдовзі після вибуху. І там вже стояла швидка, були пожежники. Ситуація погіршується, але вони працюють».
Слов’янськ пустішає. Найчастіше залишаються старенькі та люди з інвалідністю, котрим виїхати складно. А ще комунальники. «Вони продовжують працювати, — каже Дар’я. — Навіть коли у будинках майже нікого не залишається, вони щодня прибирають, дбають про простір навколо».
