Вперте бажання Трампа привласнити Гренландію змушує європейців замислитися над дуже неприємним для них питанням: чи здатні вони захистити себе без американців? Залежність від американських розвідувальних даних та зброї у Європи критична. Тож необхідно швидко вживати заходів. Але яких? Один з можливих концептів — формування постійних європейських збройних сил чисельністю 100 000 осіб.
Задум цей належить європейському комісарові з питань оборони Андрію Кубілюсу, колишньому прем’єр-міністру Литви. Він озвучив його 11 січня під час конференції з питань безпеки в Сялені (Швеція). «З самого початку свого мандата я повторював, що перед нами стоять два виклики: російська загроза та вихід США». Якщо остання загроза стане реальністю, «як ми замінимо 100 000 американських солдатів, які складають основну військову силу в Європі?», – запропонував він замислитися.
Він також висунув другу ідею: створення Європейської ради безпеки, покликаної «обговорювати найважливіші питання безпеки», а також «готувати рішення». Ця рада могла б складатися з 10–12 членів, деякі з яких мали б постійне місце. Вона могла би бути відкритою для країн, що не є членами Союзу, таких як Велика Британія», – розповідає французький часопис La Croix.
Існує також «коаліція рішучих», яку Макрон сподівається змотивувати на створення європейського осередку в рамках НАТО. Ця політична французька мрія, нехай не завжди структурована, існує, мабуть, з часів де Голля. Проте решта європейців не поспішають її втілювати. «Сьогодні жодна держава не уявляє собі, як зробити цю коаліцію зародком справжньої спільної європейської сили», – наголошує La Croix.
Прогнозовано, задум Кубілюса активно не сподобався крайнім правим та сувереністам. П’єр-Ромен Тіонне з партії Марін Ле Пен Національне об’єднання відразу поквапився із заявою, де засвідчив своє «категоричне неприйняття будь-якої ідеї створення єдиної європейської армії», яка позбавила б держави «свободи дій». Патріс Тромпаран, полковник військово-повітряних та космічних сил Франції обережно засумнівався, що «армія може існувати поза державою».
У той же час він нагадує, що «сукупні військові можливості Європи, хоч і роздроблені, залишаються значно більшими за можливості Росії як за бюджетом ($450 мільярдів проти $149 мільярдів), так і за чисельністю особового складу чи повітряними та морськими можливостями, незважаючи на відносну нестачу бронетехніки. Отже, прогрес у сфері оборони Європи можливий, але він буде відбуватися різними шляхами та на міждержавному рівні».
Німеччина, Польща, північно-європейські країни поки що не виявляють великого ентузіазму стосовно створення європейської армії, а Генеральний секретар НАТО Марк Рютте так і взагалі зреагував досить різко: «Якщо хтось тут ще вважає, що Європейський Союз або Європа в цілому можуть захищатися без США, то продовжуйте мріяти». Щоправда, він не уточнив, як мусять реагувати європейці, якщо Сполучені Штати привласнять острів Гренландію, який нині входить до складу Королівства Данії? Що тоді залишиться від трансатлантичної солідарності та, власне, самого НАТО?
Поки що європейські члени Північно-атлантичного альянсу обмежуються участю в реалізації плану «Readiness 2030» («Готовність 2030»). Він передбачає дві можливості. Перша — збільшити дефіцит бюджету для інвестицій в оборону. Друга — можливість взяти кредит на суму 150 мільярдів євро для фінансування спільних закупівель військового обладнання. Європейська бюрократична машина неповоротка й повільна. Але реальність не залишає їй вибору. Якщо активні бойові дії в Україні триватимуть (а вони триватимуть, бо нападники ще мають порох у порохівницях), європейцям доведеться рухатися швидше та звикати до нових ризиків.
Врешті, у лютому 2022-го європейці боязко пропонували Україні лише спальники та каски, щоб не дай боже не постати «співучасниками бойових дій». Нині ж маємо і літаки, і танки, і потужні протиповітряні комплекси. То ж де написано, що з часом не дійде до повноцінних постійних європейських збройних сил? Тим більше, якщо США направду виведуть своїх 100 000 військових з європейських баз. Треба тільки перестати боятися.
