На вулиці завірюха, черговий наступ зими. Цьогоріч полярний вихор добряче дає про себе знати. У Торонто найбільші опади снігу з часів, коли їх почали документувати в 1937 році. Учора випало 60 см ліпого пуху за температури близько -20. Гарно, але носа з дому не можна було показати, хіба що нам із Ярою треба було кілька разів виходити: собака щаслива, а ми по коліна брели в снігу.
Що ще робити в такий день, окрім як пити гарячий чай і споглядати силу природи крізь вікно?
Можна на самоті читати книжку чи сидіти за комп’ютером або з родиною перед екраном телевізора. На жаль, звідусюди надходять не найкращі новини про світ. Україна охоплена пронизливим холодом і безупинними російськими атаками, спрямованими на критичну для функціонування міст енергосистему. У південних сусідів дві новини: наступ зими й події в Міннеаполісі, де агенти ICE (Імміграційна та митна служба США) холоднокровно застрелили ще одного американського громадянина, який протестував проти дій цього федерального агентства, відрядженого до Міннесоти, щоб «втілювати» політику боротьби з нелегальною імміграцією в США. Важко знайти правильні слова, щоб описати те, що діється навколо.
Як влучно зауважив Марек Ціхоцький у газеті Rzeczypospolita: «Останнім часом у коментарях про міжнародну політику либонь найбільше просування отримало слово «кінець». Воно добре передає як стан умів, так і емоції. Тож ми маємо справу з кінцем НАТО, кінцем трансатлантичних відносин, кінцем присутності Америки в Європі, кінцем міжнародного ладу, який ми знали. Власне кажучи, ми маємо справу з кінцем усього».
Щоб не піддаватись тотальному відчуттю краху Оля запропонувала подивитись якесь «feel good movie» з недалекого минулого, коли все ще виглядало в міру оптимістично. Після короткого обговорення вибір припав на «Амелі», французький фільм 2001 року, який я вперше подивився чверть століття тому на великому екрані кінотеатру, а потім іще двічі на екрані телевізора в затишній домашній атмосфері.
Із самого початку фільм справляв на мене дуже гарне враження, хоча Жиль Жакоб, який у той час відбирав фільми на Каннський кінофестиваль, оцінив «Амелі» як «нецікавий», і через це фільм не потрапив на покази фестивалю. Як виявилося невдовзі, Жакоб глибоко помилявся, бо як критики, так і глядачі мали діаметрально протилежну думку. Зрозуміло, що люди голосують ногами, і фільм мав величезний касовий успіх. Картина коштувала смішні як на тепер гроші, всього лиш $10 мільйонів, а принесла $174,2 мільйони, що стало одним із найбільших міжнародних успіхів французького кінематографа.
У 2025 році The New York Times визнав фільм «Амелі» вартим 41 місця у списку «The 100 Best Movies of the 21st Century», а часопис Empire розмістив його на 2 місці серед «The 100 Best Films of World Cinema».
Нині фільм «Амелі» вважається культовим, а виконавиця головної ролі Орді Тоту досі залишається для нас милою, сповненою життя й творчої уяви чарівницею. «Ув’язнена» в своєму вигаданому світі, Амелі, молода паризька офіціантка вирішує допомогти людям, яких вона зустрічає, знайти щастя. Її прагнення поширювати радість веде її в подорож, під час якої вона знаходить і справжнє кохання.
«Амелі» зображає ідеалізовану версію світу, який ніколи не існував, але в якому всі хотіли б жити. Фільм здається водночас позачасовим і ретро, спроможним зачепити глядача незалежно від того, коли вони його дивитимуться.
Це витвір кінематографічного задоволення, що вабить і дарує втіху, наводить на думку про магічні світи, які ми часом собі уявляємо, коли засинаємо, і до яких ми мандрували в дитинстві.
«Амелі» пропонує лагідне нагадування, що дивовижність часто непомітно переплітається з повсякденням. У світі, що часто надто захоплюється величчю, «Амелі» запрошує нас знайти поезію у шепотах щоденної мелодії життя, закликаючи нас не проґавити її делікатних ритмів.
Нещодавно відкритий новий вид жаби назвали Cochranella amelie. Науковець, який дав йому цю назву, сказав: «Цей новий вид скляної жаби присвячений Амелі, героїні надзвичайного фільму “Le Fabuleux Destin d’Amélie Poulain”, фільму, в якому дрібні деталі відіграють напрочуд важливу роль для досягнення радості буття, як і важливу роль для здоров’я нашої планети відіграють скляні жаби і всі інші земноводні».
У мене немає сумнівів, що «Амелі» була б неймовірно рада цій відзнаці, бо завдяки її дрібним добрим вчинкам світ може й далі існувати, а ми не мусимо надто перейматися настроями декадансу й імовірного швидкого кінця знаного нам світу, бо люди, схожі на Амелі, це ліки від недуг світу.