Гренландія — автономна територія Данії з населенням 57 тисяч осіб — більше не є великою «білою плямою» на мапі й перетворилась на елемент дискусій світового рівня. Через відверті претензії нинішньої адміністрації США на острів ситуація й далі загострюється і схиляється в бік подальшої мілітаризації регіону.
Серед імовірних причин такої поведінки Білого дому експерти називають три ключові:
- національна безпека США,
- контроль над морськими торговельними шляхами,
- доступ до критично важливої сировини, передусім рідкісноземельних металів.
Втім, за цими причинами стоїть іще одна, якої Трамп не афішує, — це Арктика.
Мапа Гренландії
Навіщо Трампу Гренландія
Як справедливо відзначає польський військово-морський експерт, командор у відставці Максиміліан Дура (ресурс Defence-24), найбільшою маніпуляцією президента США Дональда Трампа є твердження, буцімто захоплення Гренландії у Данії збільшить там американську військову присутність і покращить національну безпеку Сполучених Штатів і світу в цілому.
Насправді ж США вже давно присутні в Гренландії на підставі угоди, підписаної з Данією у 1941 році. В обмін на гарантування військової безпеки уряд США також отримав право будувати там необхідну інфраструктуру. Це було цілком обґрунтоване рішення, адже в роки Другої світової війни німецькі нацисти регулярно висаджували на острові мобільні групи, будували військові метеостанції та здійснювали розвідку. А з 1951 року американці присутні там на основі двосторонньої оборонної угоди з Данією.
У часи Холодної війни США розбудували в Гренландії мережу з понад 17 військових баз, з яких сьогодні діє лише одна — база космічних сил «Пітуффік» (колишня авіаційна база стратегічних бомбардувальників «Туле»), яка забезпечує протиракетну оборону Північної Америки. Там розміщені системи раннього попередження про ракетний напад і відстеження російських або китайських балістичних ракет, що можуть атакувати США з північного напрямку.
І ніщо не заважає Вашингтону посилити свою присутність на цій базі чи навіть на інших, покинутих американцями після завершення Холодної війни і розпаду колишнього СРСР. Щоправда, американські війська можуть залишатись на острові тільки за умови, що Данія та США будуть членами НАТО, а над американською базою (базами) в Гренландії майорітиме данський прапор. Отже, насправді Гренландія — це не тільки і не так про безпеку США, як про це вперто волає Трамп.
Читайте також: Реквієм за Європою? Чи час Європі стати суб’єктом серед хижаків
Контроль над морськими торговельними шляхами? Дійсно, швидке танення льодовиків, спричинене глобальним потеплінням, поступово відкриває доступ до раніше недоступних водних акваторій Арктики. З огляду на цю обставину, в осяжній перспективі експерти прогнозують поступове зростання важливості обох наявних арктичних водних шляхів — Північно-Західного проходу і Північного Морського шляху (колишній Північно-Східний прохід).
Північно-Західний прохід — це водний шлях через Північний Льодовитий океан вздовж північного узбережжя Північної Америки, що з’єднує Атлантичний та Тихий океани і проходить через Канадський Арктичний архіпелаг. Зараз його прохідність зростає через танення льоду, він переважно проходить територіальними водами Канади, що ускладнює його використання іноземними суднами.
Інший водний маршрут через Північний Льодовитий океан — Північний Морський шлях (колишній Північно-Східний прохід) — проходить морями вздовж північних берегів Росії, від Карських воріт до бухти Провидіння. Росія активно освоює Арктику і відповідним чином облаштовує необхідну, зокрема військову, інфраструктуру, будує криголами тощо. Сьогодні Росія має п’ять атомних криголамів і будує кілька дизельних одиниць цього класу. До прикладу, у вересні 2025 року російський флот отримав перший озброєний криголам «Иван Папанин», наступний, «Николай Зубов», будується.
Обидва водних шляхи перетинаються у Беринговій протоці. Теоретично внаслідок швидкого танення полярної криги умови плавання цими шляхами мають покращитись. Це не лише відкриє можливості для транспортування вантажів з США, Канади і Європи на Далекий Схід, а й дозволить розробку корисних копалин на шельфі Північного Льодовитого океану і багатьох островах.
Утім, для цього потрібні потужні криголами. На відміну від Росії, інші арктичні країни в цьому плані виглядають скромно. Зокрема, США не мають сучасних криголамів, а з двох наявних важких криголамів у строю залишається тільки 26-річний «Healy» — другий, понад 50-річний «Polar Star», стоїть на консервації.
Тобто, безвідносно до того, кому належатиме Гренландія, США технічно не готові та в осяжній перспективі дуже не скоро будуть готові до розвитку полярного мореплавства і освоєння переважно канадського за маршрутом проходження Північно-Західного проходу.
Залишається третій, не менш важливий напрямок зацікавленості — отримання США доступу до покладів корисних копалин як на самому острові, так і на шельфі в межах прибережної виключної економічної зони. Теоретично йдеться про територію найбільшого у світі острова площею понад 2 166 086 квадратних кілометрів, із яких 81 % покриті багатосотметровим льодовиковим щитом.
За даними The Economist із посиланням на звіт Геологічної служби США (USGS), ідеться про наявність у Гренландії аж 43 із 50 мінералів, що вважаються критично важливими для США. Лише в дослідженій частині острова (тобто на 20 % території) були знайдені родовища заліза, міді, алюмінію, нікелю, цинку, вольфраму, графіту, титану, урану, платини та золота. Також повідомлялось про наявність на острові покладів рідкісноземельних мінералів (8 місце за обсягами у світі).
За європейськими оцінками, Гренландія містить 25 з 34 стратегічних сировинних ресурсів, які Європейська комісія вважає критично важливими для промисловості та енергетичної трансформації. Йдеться про рідкісноземельні метали, графіт, молібден, метали платинової групи, титан та ванадій. Щоправда, видобуток цих ресурсів ускладнений суворими кліматичними умовами та іншими природними факторами, а також через офіційну заборону данського уряду.
Також існує версія, що контроль над островом дасть США важелі впливу на енергетичний перехід Європи та подальшу його монетизацію. Інтерес до зазначених родовищ може свідчити про те, що, попри примітивну політичну риторику Дональда Трампа, США вважають енергетичний перехід неминучим. Під цим кутом зору спробу захопити Гренландію слід розглядати і як намір отримати контроль над стратегічною сировиною, без якої цей перехід не відбудеться.
Маршрути основних арктичних водних маршрутів: Південно-Західного проходу (червоний) і Північного Морського шляху (зелений)
Трамп намагається переконати американців і союзників США, що конкурувати з Китаєм у технологічній гонці буде легше, якщо він отримає доступ до природних ресурсів Гренландії. Однак, за експертними оцінками, до цього часу самі американці мало що зробили для отримання такої технологічної переваги. Адже майже всі рідкісноземельні мінерали, видобуті в США, досі відправляються для подальшої переробки до Китаю, оскільки самі Штати не мають для цього відповідних технологій і достатніх виробничих потужностей. Навіть в американських ЗМІ задаються риторичним питанням: яка користь від того, що щось дуже дорого і складно видобуватиметься в Гренландії, якщо це все одно вирушить на переробку до китайських компаній?
Арктика як головна мета оволодіння Гренландією
Отже, головною метою нинішньої адміністрації США в намаганні отримати контроль над Гренландією є не корисні копалини, не національна безпека і навіть не добрі наміри покращити в перспективі або ж контролювати мореплавство в Арктичній зоні Північної Америки. Йдеться про суто імперіалістичне бажання Вашингтона змінити конфігурацію кордонів на власну користь для подальшого заволодіння Арктикою. Саме Арктика і завищене его Дональда Трампа пояснюють його бажання будь-що оволодіти Гренландією.
Наразі секторальний поділ арктичного «пирога» включає шість країн, які безпосередньо межують із Північним Льодовитим океаном:
- Росію,
- Норвегію,
- Ісландію,
- Данію (через Гренландію),
- Канаду,
- США.
Проблема для Трампа полягає в тому, що США секторально мають доступ лише до приблизно 12 % Арктики з боку Аляски.
Ця обставина, безумовно, дратує Трампа і становить основу його бажань щодо поглинення сусідніх Канади і Гренландії, щоб змінити цю ситуацію на власну користь. Адже теоретично за рахунок останніх американський сектор Арктики може бути збільшений в рази і за розмірами може стати зіставним із російським, який наразі є найбільшим. Тоді Трамп зможе увійти в історію США як «великий президент, що приростив Америку новими землями».
Американський (зверху ліворуч) і російський (праворуч) сектори Арктики
Ось чому Дональд Трамп уперто намагається реалізувати свій план поглинання насамперед Гренландії, а потім і сусідньої Канади, яку вже призначив 51-м штатом США. Адже Канада в такому разі може опинитись у повному американському оточенні. І для Трампа начебто неважливо, що це означатиме зазіхання на території не лише данської, а й британської корони, тобто країн-членів НАТО і вірних союзників США.
Особлива небезпека тут полягає в тому, що цілком можливе захоплення США Гренландії в силовий спосіб може призвести до розколу в НАТО і руйнування відносин між США і Європою. Ба більше, такий сценарій створить небезпечний прецедент і може запустити процес війн за острови по всьому світу, передусім в Арктиці: Свальбард (Шпіцберген), Ісландія тощо.
Вашингтонські сценарії для Гренландії
За останніми даними, Вашингтон розглядає кілька варіантів отримання контролю над Гренландією, як-от:
- купівля острова за домовленістю з урядом Данії,
- проведення на ньому референдуму щодо незалежності від Данії (на кшталт «Крим 2.0»),
- силове захоплення острова.
Будь-яких законних підстав претендувати на володіння Гренландією США не мають. Проте для Трампа з його дивним світосприйняттям таке відверте ігнорування міжнародного права як такого не є перешкодою.
Формально, щоб почати військову агресію проти іншої держави — члена НАТО, якою є Данія, Трампу необхідно отримати дозвіл від Конгресу. Якщо це станеться, це означатиме, що найвищий законодавчий орган США готовий ігнорувати умови міжнародних договорів, підписаних самими Сполучними Штатами.
Конгрес США має достатньо конституційних інструментів, щоб завадити спробам односторонньої анексії чи силового захоплення Гренландії. Втім, ейфорія після операції з захопленням венесуельського диктатора Мадуро може все змінити. І хоча 21 січня на Форумі в Давосі президент Трамп особисто пообіцяв не проводити силового захоплення Гренландії, віри йому немає, адже він багато чого обіцяє. А тим часом дислокована на Алясці 11-та арктична повітряно-десантна дивізія (11th Airborne Division) продовжує підготовку саме до силового вирішення питання.
Недарма колишній генсек НАТО і колишній прем’єр-міністр Данії Андерс Фог Расмуссен на сторінках видання Financial Times порівняв США з «бандитами» з Росії. Він зазначив, що президент США Дональд Трамп використовує Гренландію «як зброю масового відволікання уваги від реальних загроз», таких як війна Росії проти України. Також він звинуватив Трампа у використанні щодо Гренландії риторики, притаманної «бандитам з Росії та Китаю», яких він мав би контролювати.
Своєю чергою, Європа почала власну гру на підтримку Данії в гренландському питанні. Йдеться як про дипломатичні зусилля щодо стримування трампівських зазіхань на Гренландію, так і про суто військові заходи. Причому — про захист Гренландії від зовнішньої агресії під егідою НАТО. В експертному середовищі цей хід європейської дипломатії зараховують до дуже вдалих, що формально кореспондується з закликами того-таки Трампа до європейців озброюватись і захищати себе.
Варто згадати, наприклад, масштабні військові навчання «Arctic Light — 2025» («Арктичне сяйво») за участі військових контингентів Данії та її союзників (НАТО, Швеція, Норвегія, Франція) у Гренландії, що відбулися у вересні 2025 року. Війська союзників відпрацьовували спільні дії в Арктиці в умовах холоду та демонстрували готовність протистояти загрозам, зокрема з боку Росії. Навчання включали морські, повітряні, наземні операції, бойові стрільби та пошуково-рятувальні тренування, підкреслюючи важливість Арктичного регіону.
Експерт польського Центру східних досліджень (OSW) Пьотр Шиманський оцінив кількість військ, що брали участь у навчаннях «Arctic Light», у 550 солдат і офіцерів з Данії, Німеччини, Франції, Норвегії та Швеції. При цьому лише війська кількох європейських союзників здатні діяти в суворих і специфічних арктичних умовах. Упродовж 2026 року практику навчань НАТО в Гренландії та ротаційну присутність сил НАТО на острові заплановано продовжити.
Читайте також: США та Гренландія: риторика сили чи реальна загроза?
А ось символічна військова місія країн ЄС на острові у січні викликала неабияке обурення вашингтонського митного президента. У відповідь той пообіцяв запровадити з 1 лютого 2026 року 10 % мита на всі товари, що надсилатимуться до США з низки європейських країн (Данія, Норвегія, Швеція, Франція, Німеччина, Велика Британія, Нідерланди та Фінляндія), які виступають проти зазіхань США на острів. За словами Трампа, мита діятимуть, допоки Вашингтон не зможе купити Гренландію. Та вже у Давосі 21 січня американці пообіцяли не впроваджувати цих мит, якщо ЄС не впроваджуватиме своїх у відповідь.
Канада також ефективно унеможливлює реалізацію планів Трампа. 16 січня 2026 року під час державного візиту прем’єр-міністра Канади Марка Карні до Пекіна дві країни уклали угоду про стратегічне партнерство. Тобто, на американському континенті тепер будуть присутні і китайські інтереси. І багато в чому це відбудеться завдяки недалекоглядній політиці самого 47-го президента США.
За експертними оцінками, шляхом підписання стратегічної угоди з Канадою Китай уже значно знизив цінність Гренландії для Трампа. А якщо Оттава і Пекін у подальшому розвинуть партнерство і на Арктичний регіон, у чому об’єктивно зацікавлена Канада, США напевно зазнають стратегічної поразки в протистоянні з Китаєм. Відповідно, Гренландія може виявитись узагалі непотрібною Вашингтону.