Цього тижня президент Болгарії Румен Радев неочікувано оголосив, що подає у відставку. Радев обіймав цю посаду протягом девʼяти років і оголосив про своє рішення менше ніж за рік перед плановими президентськими виборами. Болгарія ж перебуває у стані політичної кризи ще з 2021 року. З того часу в країні відбулося вже сім дострокових парламентських виборів. Після гучних протестів у листопаді-грудні 2025 року та відставки уряду Росена Желяскова, цієї весни на Болгарію очікують ще одні, вже восьмі, дострокові парламентські вибори. Болгарські аналітики припускають, що причиною відставки президента Радева може бути бажання очолити одну з партій на парламентських виборах та отримати крісло премʼєра. Наскільки відставка президента може вплинути на результати дострокових виборів? Які основні причини політичної кризи у Болгарії? Та як російсько-українська війна вплинула на болгарське суспільство? Про це в інтервʼю Тижню розповіла болгарська журналістка та дослідниця Марія Спірова.
— Що означає відставка президента Румена Радева для болгарської політики?
— Відставка Румена Радева була очікуваною. В певному сенсі можна сказати, що це була найдовша виборча кампанія в новітній політичній історії Болгарії, оскільки з моменту свого обрання президентом Радев використовував найвищу державну посаду в країні для самореклами з метою створення власного політичного руху.
Тож, в певному сенсі це не було несподіванкою, але, гадаю, обставини все ж вплинули на цей крок, оскільки ще місяць тому ніхто не очікував, що чинний уряд припинить своє існування внаслідок протестів. Тож політичні процеси в Болгарії дещо прискорили його рішення.
Тож, які б у Радева не були плани та які б сумніви не виникали у нього щодо того, коли саме зробити свій крок, він не міг контролювати цей процес. Все, що він міг зробити, це спробувати скористатися ним, що він і робив раніше з кожним протестом у країні, практично з самого початку його президентства. Він також намагався привласнити собі великі протести 2020 року, хоча, очевидно, що не він їх розпочав, і люди, які протестували проти уряду, який ми повалили, не мали до нього жодного стосунку. Але він досить добре відомий намаганнями привласнювати собі народне невдоволення і змушувати людей повірити, що він виконає всі їхні сподівання і мрії.
Отже, це означає, що він увійде в реальну болгарську політику. Ми ще не знаємо подробиць, яка саме існуюча невелика партія послужить своєрідним стартовим майданчиком для, по суті, партії його особистого культу. Немає кращого способу для партії досягти успіху в Болгарії, окрім як сказати, що вона є новинкою на місцевій політичній арені. Болгарські виборці, як правило, дуже цинічно ставляться до усталених і досвідчених політичних партій та політичних діячів і завжди воліють голосувати за людей, яких вони сприймають як нових, незаплямованих і недостатньо задіяних та висвітлених у щоденній політичній рутині. Вони віддають перевагу новому — тому, що вважають незаплямованим. Болгарці також віддають перевагу сильним лідерам і білим вершникам, які з’являються на політичній арені і кажуть: «Незалежно від того, що зараз відбувається, я все виправлю і почну з чистого аркуша».
Ми застрягли в цьому політичному циклі вже близько чверть століття, з часу приходу нашого колишнього короля (король Симеон ІІ Борисов Саксен-Кобург-Готський царював у Болгарії у 1943-46-му рр. та був премʼєр-міністром Болгарії у 2001-2005 рр. — Ред.), який зробив те саме. Після повного політичного перезапуску він був абсолютно невідомим і не мав жодного політичного досвіду. Все це вже траплялося кілька разів. Сам Бойко Борисов (тричі премʼєр-міністр та лідер болгарської партії «ГЄРБ», яка наразі має найчисельнішу підтримку — Ред.) з’явився на політичній арені практично з тим самим наративом. Це перевірений наратив, який, як всі знають, діє на болгарських виборців. Отже, є речі, які працюють на користь Радева, але є й такі, які, ймовірно, не так легко оцінити.
— Наскільки відставка Румена Радева може вплинути на результати дострокових виборів?
— Зараз важко оцінити, наскільки Румен Радев може здаватися незаплямованим болгарській аудиторії. Адже він відомий своєю послідовною прокремлівською та пропутінською позицією. Так, в одному інтервʼю на запитання, кому належить Крим, прямо відповів, що Крим є російським. І цю відповідь йому запамʼятають назавжди.
Він перекручено аргументував необхідність миру в Україні, лише щоб служити пропагандистській лінії, яку Кремль використовував протягом дуже довгого часу. Так, він наполягав, що Україні просто марно чинити опір, бо це лише збільшує кровопролиття, і що єдиний спосіб досягти миру — це дати Путіну те, чого він хоче.
Зустріч президентів Володимира Зеленського та Румена Радева близько двох років тому, також запам’яталася досить ганебною поведінкою болгарського президента.
Отже, всі, хто в Болгарії розуміє, що ми не можемо наповнювати наш парламент людьми, які перекручено продають війну як мир, а агресію як умиротворення, і що нічого хорошого не вийде з подальшого приведення болгарської політики у відповідність до кремлівської політики, очевидно, не голосуватимуть за Румена Радева, незалежно від того, наскільки привабливими є його націоналістичні вигадки і спроби представити себе як єдиного дорослого в кімнаті.
Румен Радев вже давно перебуває у центрі уваги болгарського політикуму. Тож ми всі знаємо, чого він прагне. Він намагатиметься позиціонувати себе як нового консервативного союзника Трампа. Є також ознаки того, що це спрацює, оскільки Трамп уже запросив його приєднатися до своєї «Ради миру».
У Болгарії зараз дуже багато розчарованих і збентежених виборців, яких можуть привабити більш консервативні гасла, які, ймовірно, буде просувати Румен Радев. Але в принципі я не думаю, і багато хто не думає, що він матиме достатньо часу, щоб зробити щось більше, ніж ще більше заплутати і без того складну ситуацію на дострокових виборах.
Отже, ймовірно, він не виграє ці дострокові вибори, але скоріш за все виснажить багатьох інших претендентів на цих виборах. Або, так би мовити, відбере виборців практично з усіх боків, тому що є дійсно багато розчарування тим, що ми робили досі.
Ми зараз перебуваємо у часі великої невизначеності. Поява Румена Радева на політичній арені як лідера партії вплине на дострокові вибори. Але Варто також згадати, що його рейтинг падає. Наразі він все ще є найвищим серед політиків і становить близько 35%, але з минулого року вже впав приблизно на чотири пункти. Тим не менш, тепер болгарці обиратимуть з-поміж таких партій, як партія Радева, яка, в основному, завдяки тому, що раніше не існувала, є менш відкритою для критики і має менше історії невдач або розчарувань. Це може мати значний вплив і ще більше розколоти новий парламент, який нам так необхідний для формування правлячої більшості або правлячої коаліції. Наразі дуже незрозуміло, з ким Радев міг би сформувати коаліцію, оскільки практично всі інші основні партії висловили серйозний скептицизм щодо нього особисто та його лідерських здібностей.
— Протести у листопаді-грудні стали історичними завдяки тому, що люди покоління Z (віком від 18 до 25 років) масово вийшли на вулиці, чого не було під час попередніх великих хвиль протестів. І це дуже цікаво. Раніше я читала, що саме повномасштабне вторгнення Росії до України спонукало їх бути більш політично активними. Чи справді це так? Що саме змусило їх стати більш політично та суспільно активними в рамках протестів?
— Я вважаю, що війна Росії проти України мала величезний політичний вплив на внутрішню політику Болгарії. Ймовірно, більший, ніж на інші європейські країни. Адже це сталося, коли ми мали уряд, очолюваний коаліцією реформістських партій. Прем’єр-міністром на той час був Кирил Петков з партії «Продовжуємо зміни». І значною мірою саме дії цього уряду, як ті, що були оприлюднені, так і ті, що не були (зокрема, щодо постачання зброї в ті критичні перші дні), призвели до історичного розколу в болгарському суспільстві. На жаль, болгарське населення розділене в своїх поглядах на Росію, а також, як наслідок, на Україну, причому люди віком від 40 років і старші є віковою групою, яка з різних причин має більшу ймовірність бути проросійською, ніж люди молодші, скажімо, 47 років. Я не кажу, що всі, хто старше 47 років, є проросійськими, це також неправда. Але, очевидно, більшість людей, які, ймовірно, мають проросійські погляди, належать саме до цього покоління.
Читайте також: Росія нарощує гібридні атаки проти Болгарії
По-перше, завжди було набагато ймовірніше, що молодші люди будуть реагувати з більшою співчутливістю до очевидної жертви агресії, якою була Україна. Це пояснюється тим, що старше населення Болгарії було сформоване відчайдушно проросійською освітньою системою. В основному, у школі нам втовкмачували, що Росія визволила нас від Османської імперії і це найкраще, що коли-небудь з нами сталося. Тому в Болгарії існує багато суперечливих реальностей: з одного боку, бажання бути західною країною, а з іншого — дуже незручне відчуття, що вона є західною країною, тому що «Болгарія 45+» складається з людей, які не є особливо соціально ліберальними.
Тому всі ліберальні цінності, які пропонує західна демократія, наприклад, одностатеві шлюби, є для них справді неприйнятними. У той же час, з іншого боку, Росія пропагує культуру православного християнства, консервативні сімейні цінності і багато з цього завжди буде дуже важливим для людей старшого покоління у Болгарії (незалежно від усього іншого, що робить Владімір Путін), тому вони знайдуть виправдання. Щодо молодих людей, то тут ситуація інша. Молоді люди мають зовсім інше виховання, тому що їх виховував інтернет, а не батьки.
Молоді люди (віком до 30 років, і знову ж таки, це не є абсолютним розмежуванням) були виховані не поклонятися владі, а бути на боці слабших і розуміти, що жертви потребують підтримки. На мою думку, це є ключовою зміною менталітету. Тож, коли Росія напала на Україну, ці люди, звісно, відреагували на те, що Україна стала жертвою агресії, а отже вони мають бути на боці України. І тоді, очевидно, нам довелося прийняти велику хвилю, особливо за болгарськими мірками, українських біженців у перший рік російського повномасштабного вторгнення до України.
Таким чином, болгари мали можливість зустрітися з українцями та спробувати допомогти їм у ситуації, коли уряд був заблокований місцевими адміністраціями. Хоча уряд був від коаліції реформістських партій, зокрема «Продовжуємо зміни» та «Демократична Болгарія», місцеві адміністрація очолювали представники «ГЄРБ». І вони в основному відмовлялися співпрацювати. Тож центральному уряду стало дуже важко координувати дії з надання допомоги біженцям. Тому місцеві жителі самі організувалися, щоб допомогти прийняти цих людей і спробувати зробити їхнє перебування в Болгарії комфортним..
Тому я гадаю, що коли є таке розмежування між людьми, які поклоняються владі, і людьми, які цінують співчуття як ключову цінність для людства, то виходить дуже різке розмежування між поколінням Z і старшим поколінням, яке виросло в зовсім іншій системі. Для неї характерним є поклоніння владі. Той, хто має владу, має права, з їхньої точки зору.
Отже, ми зараз маємо справу з дуже цікавим культурним міксом. І це так само проявляється в місцевій політиці. Деякі люди кажуть: «Навіщо продовжувати чинити опір? Навіщо продовжувати скидати уряди? Навіщо продовжувати протестувати? Адже все, що ми робимо, — це знову і знову опиняємося в тій самій ситуації».
Отже, по суті, ми зараз намагаємося довести, що те, що ми не досягли успіху раніше, не означає, що ми ніколи не досягнемо успіху. Як відповідь на ці закиди, я використовую таку метафору: уявіть, що перші чотири людини, які намагалися вилікувати туберкульоз, вирішили, що це неможливо і перестали за це братися. Тоді б туберкульоз ніколи не вдалося б вилікувати. Ніхто б не винайшов антибіотик для його лікування.
Гадаю, що саме таке суспільство маємо зараз у Болгарії. Це суспільство, розділене між різними переконаннями щодо майбутнього Болгарії та світу.
— Цієї весни Болгарія матиме вже восьмі дострокові вибори з 2021 року. Які основні суспільні корені цієї проблеми?
— Якщо подивитися на статистику Transparency International, то можна побачити, що Болгарія регулярно входить до трійки лідерів за рівнем сприйняття корупції у громадському секторі серед країн Європи. Таким чином, ми застрягли в цьому циклі, де загальна довіра до будь-якої державної установи зруйнована. Тому немає довіри до прокуратури, яка на даний момент є незаконною. Їхній мандат закінчився, але вони просто не йдуть у відставку. Уявіть собі країну, де вся прокуратура фактично є незаконною. Всі закони, що її регулюють, порушені.
Аналогічно, сприйняття поліції, її здатності ефективно розслідувати корупцію або боротися зі злочинністю, також дуже низьке. Отже, гадаю, що це і є основою цієї проблеми. Якщо ви живете в демократії, де ніхто не вірить, що політика працює, ви потрапляєте в порочне коло, де люди люблять протестувати, але не люблять голосувати. Адже протест є виявом обурення та недовіри до держави та її інституцій, тоді як голосування є, по суті, жестом покори. Щоб голосувати і сподіватися на зміни, потрібно вірити, що вибори працюють. Цей зв’язок у Болгарії вже кілька років поспіль є досить порушеним, і саме тому ми застрягли в цьому циклі, про який ви згадали.
Нарешті, фактичним поштовхом до цього крайнього раунду протестів став законопроект, який правляча коаліція просунула через парламент в надзвичайно обурливих умовах, практично без будь-якої реальної дискусії про те, яким має бути бюджет на наступний рік. Той бюджет визнали як такий, що фактично грабує бізнес через надмірне оподаткування. Ці додаткові гроші від податків були потрібні, щоб підвищити зарплату працівникам сектору безпеки, тобто, по суті, репресивній машині. Отже, коли режим хоче повністю закріпитися, він починає інвестувати значні кошти у створення собі, по суті, преторіанської гвардії. Він захоплює поліцейські структури, оскільки вони є монополістами насильства в цьому суспільстві. Ми бачили це в Білорусі.
Було також очевидно, що малий бізнес у Болгарії не зможе впоратися з таким рівнем оподаткування. Тому люди хвилювалися, чи не доведеться їм закрити свої підприємства. Окрім того, коли такі зміни запроваджують в такій країні, як наприклад, Велика Британія, то це робиться за два роки наперед, щоб люди мали час спланувати свої дії. А у випадку із Болгарією, нам у листопаді повідомили, що нові податки будуть введені в січні. Тож, очевидно, було багато причин, чому для болгар це було нестерпно.
Отже, спочатку протест 26 листопада був спрямований конкретно проти бюджету, але він набрав обертів. Люди просто не могли стерпіти систему, яка хотіла вкрасти у них гроші, щоб фінансувати систему безстрокового перебування при владі для себе.
— Медіа активно писали про справу опозиційного мера Варни Благоміра Коцева, якого затримали за сфабрикованою справою про корупцію. Як часто ви бачили такі випадки в Болгарії останнім часом? Чи мають внутрішні сили безпеки зв’язки з політичними структурами?
— Міністерство внутрішніх справ Болгарії фактично не реформоване з часів комунізму. На жаль, за 35 років в їхній структурі мало що змінилося. Це дуже централізована машина, яка, до того ж, не піддається контролю з боку уряду як такого. Часто нею керують люди, які офіційно не перебувають при владі, як, наприклад, Делян Пеєвскі (болгарський медіамагнат, який перебуває під санкціями США та Великої Британії через корупцію — Ред.), який став центральною фігурою і цих протестів.
Він також був центральною фігурою протестів у 2013 році, коли його намагалися призначити шефом Агентства національної безпеки. Отже, це як довга-довга сага. Так, по-перше, за своїм задумом Міністерство внутрішніх справ не є особливо демократичною структурою, однак за весь час фактично неможливо було провести внутрішнє розслідування корупції та того, скільки з цих людей, які все ще працюють у цих структурах, неодноразово були причетні до корупції, правопорушень, змов з картелями та безлічі інших речей.
Читайте також: Марія Спірова: «Значна частина владної мережі, яка керувала в Болгарії в часи комунізму, недемонтована й дотепер»
Тож за ці роки демократії, включаючи часи членства у Європейському Союзі, ми не бачили, що б будь-які розслідування проти людей з поліцейських структур привели до засудження або дисциплінарного покарання. Натомість ми могли бачити, що люди, які санкціонували побиття або фактично били людей на вулиці і цьому були відеопідтвердження, потім отримували підвищення по службі.
Раніше «ГЕРБ» Бойко Борисова, була партією, яка тримала цих людей на своєму боці, але потім їх повільно перехопили Делян Пеєвскі і партія «Рух за права та свободи». Отже, це ніколи не була незалежна структура, на жаль, і це є постійною проблемою, з якою стикається Болгарія.