Загублені твори невідомої європейської музейної збірки у фондах Софії Київської

Рівно 290 років тому поважна польська шляхтянка на ім’я Марціанна сіла на стільчику перед художником, який почав писати її портрет. Приводом, імовірно, стало призначення її чоловіка Миколи Яна Подоського Плоцьким воєводою у Речі Посполитій (зараз Плоцьк — місто в центральній частині Польщі на річці Вісла, — Авт.). Художник зобразив 53-річну Марціанну анфас, із легким нахилом голови до правого плеча. Темне волосся вродливої жінки вже помітно торкнуте сивиною. Марціанна прибрала його у високу вишукану зачіску, яку закріпила коштовною прикрасою. Завершуючи погрудний образ, художник написав овалом титулатуру портретованої: «MΑRCIANNA Z ROKITNICKICH HRABINA PODOSKA WOIEWODZINA PLOCKA ROKU 1736» (переклад — «МАРЦІАННА З РОКИТНИЦЬКИХ ГРАФИНЯ ПОДОСЬКА ВОЄВОДИНА ПЛОЦЬКА РОКУ 1736»). На портреті Марціанна виглядає вмиротвореною: вона старіла у любові, пишалася синами. Один із них, Йозеф Антоній Подоський, у подальшому буде призначений Великим кухмістром литовським (завідуватиме двірцевим господарством і лісами для полювання Великого князя литовського, — Авт.), стане послом Речі Посполитої в Османській імперії, а згодом, за прикладом батька, обійме уряд Плоцького воєводи. Наступного року після написання портрету Марціанна померла. А сам портрет з часом опинився… у Києві. І потрапив до Софії Київської, де, за іронією долі, шляхтянка ніколи за життя не бувала.

Портрет Марціанни Подоської. 1736 рік. Полотно, олія. Фонди Національного заповідника «Софія Київська»

Музейні співробітники Софії Київської вперше побачили портрет Марціанни у 1949 році. Вони розбирали ящики з музейними цінностями, які були «повернуті» радянськими військами до Києва з Німеччини після буремних років Другої світової війни. У «ящику У–70» (відповідно до акту прийняття предметів на зберігання до Софійського музею) містилося понад 60 предметів: фото реставрації живопису Софійського собору 1928 року, ікони, літографії Золотих Воріт, креслення українських сакральних пам’яток архітектури і мистецтва. Такі музейні предмети і зараз звичні для зберігачів фондових колекцій Національного заповідника «Софія Київська». Але коли музейники дістали з ящика згорнуте навхрест полотно портрету Марціанни і розгорнули його — були подивовані. Навіть зараз, із першого погляду на цей портрет очевидно, що він потрапив до Києва випадково. Ймовірно, до Другої світової війни він зберігався у невідомій європейській музейній збірці.

Ось тільки у якій?

На зберігання до фондової колекції Софійського музею портрет Марціанни Подоської у 1949 році прийняли як «Портрет графині Потоцької» (Інв.№ КН 35). Свого часу авторові цього матеріалу випала нагода написати науково-уніфікований паспорт на так званий «Портрет графині Потоцької» з фондів Національного заповідника «Софія Київська». Паспортизація музейних предметів передбачає уточнення їхньої атрибуції. Завдяки напису на портреті проблем з атрибуцією та окресленням життєвого шляху Марціанни не виникло. Але назва музейної збірки, з якої портрет привезли до Києва, досі залишається загадкою.

Рисунок «Старий єврей». Картон, папір, гуаш. Фонди Національного заповідника «Софія Київська»

Цікаво, що портрет Марціанни був не єдиним «чужорідним» предметом, який музейники дістали з ящика № 70. У тому-таки 1949 році софіяни прийняли на зберігання вкрай цікавий малюнок. На його передньому плані представлено повнозростове зображення літнього юдея з довгою сивою бородою, в картузі. Він крокує розмитою ґрунтовою дорогою, тримаючи у правиці тростину з металевою ручкою. У лівій руці старенького — корзина з продуктами та скляною пляшкою, на поясі висять сірі мішечки (гаманці-?). У правій нижній частині рисунка — підпис автора. У 1949 році його прочитали як «М. Русецький». Власне, саме з таким означенням — «М. Русецький (?). Старий єврей» (Інв. № КН-35) — цей рисунок гуашшю на картоні до сьогодні зберігається у фондах Національного заповідника «Софія Київська». Не візьмуся судити, чи правильно було відчитано підпис автора рисунка у 1949 році. Маю великі сумніви з цього приводу. Але відомий художник на прізвище Русецький був. І не один.

І знову ж таки, «ниточки» ведуть на захід — до Польщі та Литви. Найбільшою християнською святинею Литви є образ Остробрамської Божої Матері, який вшановують як католики, так і православні. Цей чудотворний образ був написаний у XVI–XVII столітті і віддавна висить над міськими воротами Вільнюса, вважаючись сакральним оберегом міста. Образи Остробрамської Божої Матері та Ченстоховської Богородиці (головної чудотворної ікони Польщі, — Авт.) виринають на самому початку знакової поеми великого Адама Міцкевича «Пан Тадеуш»:

«О Діво Пресвята, що в Острій світиш Брамі

І Новогрудок наш борониш, і над нами

У Ченстохові світ небесний розлила!…».

Дивовижно, але легендарної Остробрамської ікони Божої Матері торкався пензель художника на прізвище Русецький. Польський художник Канут Русецький (1801–1860) жив і працював у Литві. У середині XIX століття йому доручили реставрацію Остробрамської ікони — він її трошки «поправив». Утім, навряд чи Канут підписував би свої твори як «М. Русецький». А от його син, який також став художником, мав уже подвійне ім’я — Болеслав-Михайло (Bolesław Michał Rusiecki). Він народився у Римі. Саме у Вічному місті юний Русецький вивчився живопису. Згодом художник Болеслав-Михайло Русецький навчався у Петербурзькій академії мистецтв. У 1853 році за алегоричне полотно «Впадіння ріки Вілії у Німан» він отримав високе звання академіка мистецтв. Утім, більшу частину життя художник Болеслав-Михайло Русецький (1824– 1913) прожив саме під омофором Остробрамської ікони Божої Матері — у місті Вільно, де і був похований на Бернардинському кладовищі поряд із люблячою дружиною.

Окрім очевидної інакшості порівняно з типовими предметами у фондах Софії Київської, портрет Марціанни Подоської та рисунок «Старий єврей» поєднує ще один цікавий момент. На зворотному боці обох творів мистецтва написані старі інвентарні номери — «№ 3239» (на рисунку), «№ 3385/А» (на портреті). Не виключено, що саме під цими номерами вони зберігалися у невідомій станом на зараз музейній збірці в роки до Другої світової війни. Вважаємо, що, скоріше за все, мусить ітися про Польщу чи Литву.

Хтозна, чи повернеться колись Марціанна Подоська додому. Не виключено, що десь там на неї вже майже 300 років буквально «чекає» чоловік. Портрет Марціанни було написано у рік, коли Микола Ян Подоський став Плоцьким воєводою. Напис на портреті буквально маніфестує новий соціальний статус портретованої («ВОЄВОДИНА ПЛОЦЬКА»). Я майже переконаний, що портрет Марціанни свого часу був частиною парного портретного зображення подружжя Подоських. Близькою аналогією до портрету Марціанни є портретне зображення Вікторії Поцей 1760-х років авторства художника Франциска Павліковського. Цей портрет і зараз можна побачити у Львівській галереї мистецтв. Той самий овал, той самий напис із титулатурою. Відомо, що портрет Вікторії був створений як парний до портрету її чоловіка — литовського стражника Людовіка Поцея, який зараз зберігається у Національному музеї у Вроцлаві. На мою думку, портретні зображення Марціанни Подоської та її чоловіка могли бути написані у 1736 році, аби візуалізувати новий статус подружжя. А написати їх могли для маєтку Подоських у селі Русінове (зараз — Рипінський повіт у Куявсько-Поморському воєводстві, Польща), де Марціанна прожила більшу частину життя.

Портрет Марціанни Подоської. Фрагмент

Чи «зустрінеться» колись Марціанна з Миколою Яном? І чи існував колись його портрет? Чи зберігся він? Якщо так, то це було би правильно.