Інформаційний блекаут
Три тижні пройшло від початку загальнонаціонального повстання, а Іран й надалі перебуває в повному інформаційному блекауті. Не працює інтернет, мобільні і стаціонарні телефони, масово глушать старлінки. Проте, говорити про те, що протести придушили ще дуже зарано. Поки режим Ісламської Республіки відчайдушно намагається переконати світ, що людей на вулицях вже немає, і нікого не вбивали, жахливі кадри понівечених тіл з центру судмедекспертизи Кахрізак, що біля Тегерану, облетіли світ.
Опозиційний канал Iran International опублікував результати розмови зі своїми джерелами, з якими їм вдалось поспілкуватись незважаючи на відсутність звʼязку. За словами трьох співрозмовників із різних міст, в Ірані відбуваються наймасовіші протести з 1979 року. Кожен стверджує, що їхні оцінки ґрунтуються не лише на особистих спостереженнях, а й на розмовах із друзями, родичами, працівниками та колегами в різних населених пунктів Ірану. Демонстрації ввечері в четвер, 8 січня, перевершили будь-яку хвилю протестів, яку вони особисто бачили або про яку чули раніше. Один із них описав ці зібрання як «багатомільйонні, які охопили всю країну».
Європейський дипломат, посилаючись на розвідувальні дані, повідомив, що, за їхньою інформацією, щонайменше 1,5 мільйона людей вийшли на вулиці Тегерана в четвер, 8 січня. Він зазначив, що в п’ятницю, 9 січня, кількість учасників була вже меншою, адже сили безпеки почали виходити на вулиці й розстрілювати людей з вогнепальної зброї, проте, на його думку, попри ці масові вбивства в п’ятницю в Тегерані могли перебувати до півмільйона людей. Мало хто очікував, що на вулиці вийде така кількість людей — імовірно, зокрема й сама влада. Сили безпеки були присутні, однак спочатку, здавалося, вони не були готові до такого масштабу.
У пʼятницю 16 січня, NetBlocks повідомили, що після 180 годин відключення інтернету в Ірані його тривалість уже перевищила блекаут 2019 року — під час кривавих протестів в листопаді того року. The Guardian стверджує, що режим на разі не планує повертати доступ до глобального інтернету. Крім цього, сайт Filterbaan повідомив, що Ісламська Республіка перейшла від стандартної практики переходу на «національний інтернет» до так званого «військового блокування», яке на їхню думку має на меті не просто відрізати Іран інформаційно, а й унеможливити фіксацію воєнних злочинів.
Читайте також: Іранці знову на вулицях: «Хай живе шах!»
Відео з різних міст Ірану, які публікують опозиційні канали Manoto, Iran International, IranWire, а також низка телеграм-каналів, свідчать, що в країні фактично ввели «воєнний стан» – посилено контроль над вулицями, розгорнуто блокпости, запроваджено обмеження на пересування та проводять перевірки мобільних телефонів. Громадяни повідомляють про масову присутність напіввійськових формувань, перекриття маршрутів у вечірні та нічні години, а також про рейди силовиків по домівках із метою вилучення супутникового обладнання та очищення пам’яті камер відеоспостереження.
Криваві убивства
Водночас надходять повідомлення про відкриту стрілянину по протестувальниках: силовики відкривають вогонь з дробовиків, кулеметів, вони переслідують людей і стріляють їм в спину, очевидці, які поговорили з правозахисниками, кажуть, що були випадки вуличних страт. Нещодавно мережу облетіло фото, ймовірно, з Тегерану, де чоловік з кулеметом чекає на наказ стріляти.
Окремі свідчення говорять про те, що стріляють теж по дітях і підлітках, так звані «контрольні постріли», надзвичайно велику кількість загиблих у деяких містах, як Марвдашт, Машад (Мешхед), Рашт, в Тегерані, в містах провінції Ілам, а також про масові арешти, після яких родини не мають ніякої інформації про долю затриманих. У місті Шахруд снайпери стріляли в натовп з даху лікарні.
Нещодавно були опубліковані кадри з тілами протестувальників з ознаками попередньої госпіталізації, проте убиті водночас мають великі поранення на лобі, і вочевидь були добиті пострілом в голову.
Організація Human Rights Watch повідомила про свідчення «масових вбивств» з боку сил безпеки Ісламської Республіки та заявила, що «масове, скоординоване і смертельне застосування вогнепальної зброї проти беззбройних протестувальників свідчить про те, що влада цілеспрямовано перетворила вбивства на державну політику». За словами організації, вони опитали особисто очевидців, родичів загиблих, журналістів і медичним персонал, а також підтвердили більш ніж 50 відео.
Цинізм і кровожерливість шокує – на інших кадрах з медичного центру Кахрізаку родичі в розпачі шукають свої рідних, і в цей час під’їжджає вантажівка з тілами – силовики кажуть «шукайте своїх», поки вантажівка скидає на землі десятки тіл убитих. На іншому відео жінка шукає свого сина – вона кричить «я бачила як його убили», на що хтось в адміністрації холодно відповідає «хай покоїться з миром. Не треба було ходити на протести».
Навіть консервативні підрахунки смертельних жертв шокують: Iran International повідомили, що за їхніми підрахунками за два дні силовики Ісламської Республіки убили більш ніж 12 000 людей. Через деякий час, канал CBS News заявив, що кількість вбитих за кілька днів може сягати навіть 20 000 людей.
Режим запускає пропаганду
Короткий аналіз реакції публічних заяв режиму продемонстрував очікувану динаміку – протягом першого тижня, були спроби вдавати «поблажливість», сподіваючись, що одиничні вбивства налякають демонстрантів і водночас покажуть світові «великодушність» режиму. Проте після того, як розмах демонстрацій сягнув нечуваних масштабів в четвер, 8 січня, ймовірно, було прийняте рішення потопити повстання в крові. У пʼятницю 9 січня Алі Хаменеї назвав демонстрантів «заворушниками», «бунтівниками, які перебувають під іноземним впливом», і яких «треба поставити на місце». Він також наголосив, що те, що відбувається на вулицях – це «справа рук ворогів Ірану».
В мережі одразу зʼявились кадри, де стверджувалось, що начебто «демонстранти палять мечеті», і режим жваво підхопив цей наратив. Іранський «ліберальний» президент, Масуд Пезешкіян, дав інтервʼю, в якому в розпачі запевняв, що «іранці – мусульмани, вони б не посміли такого робити. Це терористи й бунтівники, завезені з-за кордону, щоб нападати на мечеті та цивільних», — заявив він, закликавши суспільство «зупинити терористів».
В інтерв’ю Al Jazeera міністр закордонних справ Аббас Арагчі заявив, що спочатку протести були мирними, однак згодом їх нібито «радикалізували озброєні терористичні елементи, пов’язані з Ізраїлем і Сполученими Штатами». Керівник служби безпеки Алі Ларіджані 11 січня стверджував, що сили безпеки «контролюють протести з мінімальними втратами», попри появу численних відео кривавих розгонів. «Не буде ні миру, ні перемир’я — лише війна», — попередив він протестувальників.
Події останніх трьох тижнів також ще раз наочно підтвердили те, про що роками казала іранська опозиція, а саме: відсутність будь-яких «ліберальних голосів» усередині системи. Цей наратив упродовж тривалого часу просували західні спостерігачі. Мохаммад Хатамі, ще один представник так званих реформістів, назвав національні протести «великою спланованою змовою», додавши, що «заяви ізраїльських посадовців і підтримка США не залишають в цьому сумніву».
Іноземні бойовики проти іранців
Ще з початку січня почали зʼявлятись повідомлення про те, що режим не справляється власними силами і не може придушити повстання. Кілька днів тому, вже CNN, посилаючись на свої європейські й іракські військові джерела, повідомили, що впродовж останніх тижнів іракські бойовики почали масово зʼїжджатись до Ірану.
За словами CNN, близько п’яти тисяч іракських бойовиків перетнули кордон з Іраном через два прикордонні переходи — з боку провінції Майсан та провінції Васіт. Згідно з повідомленнями, до 7 січня в Іран було відправлено близько 800 іракських шиїтських бойовиків з регіонів Діяла, Майсан і Басра, майже всі з яких є членами терористичних угруповань «Катаїб Хезболла», «Харакат аль-Нуджаба», «Сейд аль-Шахада» та «Бадр».
Перекидання цих сил здійснювалося під прикриттям «паломницьких поїздок до Мешхеда», однак фактично бойовики збиралися на базі КВІР в Ахвазі, звідки їх розсилали до різних регіонів Ірану для придушенні протестів.
Кілька днів в мережі тому зʼявилось фото, де озброєні бойовики, у зеленій бандані схожій на повʼязки Хамасу, їдуть вулицею іранського міста.
Протести чи національна революція?
Карім Саджадпур, старший науковий співробітник Фонду Карнеґі, пише, що для революції зазвичай необхідні декілька умов: фінансова криза, розкол еліт, диверсифікована опозиція, чітко озвучений наратив опору та сприятлива міжнародна ситуація. На його думку, зараз Іран відповідає всім цим передумовам.
За його словами, в американських умовах інфляція понад 3 % вже загрожує уряду. В Ірані ж рівень інфляції перевищує 50 % загалом і близько 70 % на продукти харчування — один із найвищих у світі. У 1979 році один долар США коштував 70 іранських ріалів; сьогодні він коштує 1,47 мільйона ріалів, що означає знецінення більш ніж на 99 %. В Ірані проживає 92 мільйони людей — ймовірно, це найбільша за населенням країна світу, яка десятиліттями була відрізана від глобальної фінансової системи.
Наступний чинник — відчуження еліт — вже став очевидним в Ірані. Те, що у 1979 році починалося як широка ідеологічна коаліція, до 2026 року звузилося до системи з однією ключовою фігурою в центрі — верховним лідером Алі Хаменеї. Після десятиліть параноїдального непотизму, від режиму відвернулися професіонали й технократи, які раніше становили адміністративний хребет Ісламської Республіки.
Політичний, економічний і соціальний авторитаризм Ісламської Республіки сформував і обʼєднав дуже різноманітну опозиційну базу, яка увібрала майже усі соціально-економічні верстви населення: етнічні меншини, робітничі рухи, середній клас, жінок, клас базарі (торговців) та інших.
Ще одна важлива передумова, за словами Саджадпура, це — чітко сформульваний, переконливий ідеологічний наратив, здатний подолати соціальні, економічні та ідеологічні розбіжності. Вперше з 1979, ісламістській, шиїтській революційній ідеології протистоїть патріотичний, іранський націоналізм. Давно непотрібні гасла на кшталт «Смерть Америці» та «Смерть Ізраїлю» поступились закликам відстоювати національний інтерес: «Хай живе Іран!». Замість гасел про «експорт революції» загальнонаціональним лозунгом іранців є інше: «Забудьте про Газу, забудьте про Ліван, ми життя покладемо за Іран».
Читайте також: «Іранська рулетка»: ядерні амбіції, війна і глобальні наслідки
Крім цього, зараз чи не вперше з 1979 року така внутрішня ситуація співпала із зовнішнім тиском – що показала червнева кампанія Ізраїлю проти Ірану. За словами Саджадпура, нарешті, в 2026 році всі ці чинники утворили одне ціле.
Чому цього разу все інакше?
Події останніх трьох тижнів іноді порівнюють з масовими протестами в Ірані в 2009 році. Але така аналогія не зовсім коректна. Те, що тоді назвали «Зелений Рух» (Модж-е Сабз), хвиля протестів, яка зібрала на той час мабуть найбільше людей з часів 1979 року, було повстанням міського середнього класу, і що найважливіше – він зовсім не мав на меті знести режим. «Зелений Рух» мав досить конкретні вимоги – люди оскаржували результати виборів. Те ж саме можна сказати й про криваві протести в листопаді 2019 року – вони не мали чітких вимог і бачення, і розпочались після різкого підняття цін на бензин. Найбільше до сьогодні ідеологічно виразний протест в історії Ірану з часів 1979 року – демонстрації восени 2022 року після того, як силовики вбили іранську дівчину за «неправильний хіджа» – швидко придушили через суперечки в колах опозиції, невміння сформулювати чіткі вимоги і бачення майбутнього Ірану, а також неготовність брати на себе відповідальність і керування протестами.
Зараз на додачу до конкретно заявлених вимог і залучення абсолютно усіх суспільних верств та участі усіх провінцій Ірану, є ще один фактор, який відрізняє сьогоднішні протести в Ірані, а точніше, революцію від попередніх, невдалих, повстань. Сьогодні є конкретна політична фігура, людина, з конкретними вимогами і вже окресленим баченням майбутнього Ірану. І ще, що не менш важливо – ця фігура за останні кілька років набула неабиякої популярності в Ірані й за його межами. Це дуже добре продемонстрували відео протестів, які надсилали з Ірану до блекауту, і саме це, ймовірно, і стало однією з причин, чому прояв непокори придушують з такою звірячою жорстокістю.
З перших днів протестів люди скандували: «Хай живе шах!», «це наша остання битва – Пахлаві [шах] повертається!». За таких умов – купити лояльність населення (особливо враховуючи, що Ісламська Республіка не має на це грошей), або ж потопити повстання в крові вже не вийде.
Вперше з 1979 іранці масово виходять на вулиці з національними, дореволюційними прапорами, де замість емблеми «Аллах» зображений стародавній іранський символ – лев і сонце, так звана емблема «шір-о хоршід». Уперше іранці за кордоном масово штурмують свої посольства, зриваючи прапори Ісламської Республіки.
Бачення майбутнього
Реза Пахлаві, іранський наслідний принц і син останнього шаха Ірану, який покинув країну в січні 1979 року, очолив національне повстання – або ж революцію – радше стихійно, аніж через якесь формальне призначення. В минулий четвер він вчергове окреслив своє бачення того, яким буде Іран внутрішньо та на міжнародній арені після п’яти десятиліть ізоляції.
«У сфері безпеки та зовнішньої політики військова ядерна програма Ірану буде скасована. Підтримка терористичних угруповань [маються на увазі проксі Ісламської Республіки в регіоні] негайно припиниться. Вільний Іран співпрацюватиме з регіональними та міжнародними партнерами для протидії тероризму, організованій злочинності, наркоторгівлі та екстремістському ісламізму», — заявив Реза Пахлаві. «Іран володіє одними з найбільших у світі запасів нафти та газу. Вільний Іран стане надійним постачальником енергії для вільного світу», — додав син колишнього шаха. «Прийняття політичних рішень буде прозорим. Дії Ірану будуть відповідальними. Ціни будуть передбачуваними».
Читайте також: Іранські дрони у Венесуелі: союз Каракаса й Тегерана
Його національна програма – Iran Prosperity Project (IPP) — це комплексна економічна та політична дорожня карта для забезпечення перехідного періоду в Ірані після падіння Ісламської Республіки. Проєкт включає поетапні переходи — надзвичайний етап (перші 180 днів для забезпечення базових послуг і безпеки), етап стабілізації (відновлення довіри та модернізація інфраструктури) та довгостроковий розвиток (економічне зростання, правові реформи та інтеграція у світові ринки).
Наявність чіткого політичного бачення – це те, що відрізняє події початку 2026-го від попередніх років. Водночас, на разі Ісламська Республіка досі зберігає значний контроль над репресивним державним апаратом, а міжнародна спільнота – передусім, американці, ще не прийняли остаточного рішення щодо летальних точкових ударів по військових (бази КВІРу) та цивільних цілях режиму (бункери Алі Хаменеї і його найближчого кола), незважаючи на численні заклики іранців добити режим. На жаль, тільки зовнішня допомога зможе повністю перевернути наявний баланс сил.