Після певних вагань я знову почав писати «Росія» й «Путін» з великої літери: ми звично пишемо «Гітлер», «Пол Пот», «Хомейні», «Башар Асад», «Хамас», «КҐБ» etc., не бачу причин робити для наших нещасних сусідів хоч якісь граматичні винятки. Я знову пишу про Росію.
Гидко дивитися в той бік, а доводиться. Бо, як було сказано, коли не вдивляєшся в безодню уважно й тверезо, вона рано чи пізно починає вдивлятися в тебе «Іскандерами» та «Шахедами». «Уважно» й «тверезо» — ключові слова. Зараз вони особливо важливі, бо від цього залежать, точніше, мали би залежати наші власні рішення. Якщо дуже коротко: йде війна на виснаження. Йде змагання, хто перший впаде. Той, хто стверджує, що ми протрималися чотири роки й протримаємося стільки ж, давно не спілкувався з вояками, які приїздять у відпустку з ЛБЗ. Сказати, що наші знесилені, — нічого не сказати. За подробицями переадресовую до безпосередніх носіїв цього специфічного досвіду, трішечки я його торкнувся в недавньому матеріалі.
На щастя — й я наполягаю саме на такому визначенні: «на щастя» — інформація з того боку так само свідчить про граничну втому особового складу гуманоїдів на передовій, зневіру, відверте знущання з боку начальства й відверто кримінальні, табірні звичаї серед однослуживців, не кажучи про «м’ясні штурми», які вже встигли стати мемом, що якнайповніше пояснює тактику й стратегію агресора. Росія, як завжди, прагне задавити умовно живою масою, тобто «м’ясом», бо більше нема чим. Чи є шанси, що багатостраждальний народ багатонаціональної Ерефії не витримає й дозволить собі відкриті виступи проти війни, акції непокори або хоча б тихий саботаж? Хто? Народ? Утім-то й річ, що бучанська поведінка «визволителів» є прямим продовженням соціальних практик цього дивного соціально-політичного утворення. На Росії завжди була чітка межа між елітами та чернью, за час війни вона поглибилася.
Читайте також: Пломбір і підвал
Щодо черні, я вдаюся до цього терміну, нібито забороненого добрим смаком, лише тому, що саме в російських економістів і соціологів неодноразово стикався з його вживанням з різною мірою іронії. Подібної класової прірви не спостерігалося останніх двісті років навіть у країнах зі сталою аристократією. Єдина флуктуація сталася в часи СРСР, причому в примусовому порядку, коли вихідець з безнадійної глибинки міг пробитися або в партійну ієрархію, або в творчий цех, однак оскільки механізм був потворний, результати, за рідкісними випадками, виявилися такими самими. Сьогодні ми ясно бачимо, що всі соціальні ліфти в РФ заблоковані, бо діти магнатів і чиновників теж хочуть їсти й не мають наміру ані пускати за свій стіл непроханих плебеїв, ані вербувати серед них таланти, бо талант уже нічого не вартий і нікому не потрібний. Нащадки так званої інтеліґенції (штучне поняття, яке в штучних умовах Росії, тим не менше, можна вважати робочим) або в масовому порядку емігрували, або деградували до рівня, нижчого за радянський. Таким чином, якщо огрублювати, в сучасній РФ є або ситі й лояльні 5 відсотків, або решта, як було сказано, черні. Ну й, припустімо, нуль цілих скількись там сотих відсотка праведників, за якими Слєдствєнний комітєт плаче, бо в нього переробні потужності хай там як обмежені. Хоча…
Репресивний апарат Ерефії оскаженів і перемелює не лише незгодних, а й просто тих, хто потрапив під руку, доходячи свою місію до гротеску. В Новосібірску 77-річного фізика звинуватили в державній зраді (нібито за вісім років до того він продав секретні матеріали німецькій розвідці) і присудили до 14 років суворого режиму. Цукерочка в тому, що науковець досліджував поведінку твердих тіл на високих швидкостях у газовому середовищі, тобто брав участь у створенні російських гіперзвукових ракет. Ще двох фізиків з Пєтєрбурґа, які поїхали в Китай на наукову конференцію й прочитали доповідь, що попередньо пройшла цензуру ФСБ, запідозрили в продажі секретів, відповідно, Китаю, дали по 12 років. Науковці розробляли ракету «Булава». Росія вміє бути вдячною.
П’ять допитливих мешканців Уфи, найстаршому з яких було під 70, регулярно обговорювали в марксистському гуртку твори Лєніна-Сталіна, їм інкримінували «спробу захоплення влади», дали від 16 до 22 років. Окрема індустрія російських охоронців режиму — переслідування всіх, хто хоча б один раз задонатив у фонд покійного Навального. Діапазон покарань ірраціональний: від гігантських штрафів і позбавлення прав до реальних термінів ув’язнення на 7 років. За коментар, репост, лайк у соцмережі, які слідчі потрактують як «фейк про армію» або заклик до непокори, тобто «екстремізм» можуть дати років 15 — і дають! 62-річного доцента-філософа з Москви засудили на 3 роки за пост із українськими піснями, 18-річну дівчину мало не посадили за спів «не тих» російських пісень на вулиці, вона вчасно втекла.
Люди на волі, себто за кордоном, жахаються репресіям на Росії, дивуються з дрібних приводів для неймовірних присуд, але! Усіх кримінальних справ, які умовно можна вважати політичними, включно з відверто сфабрикованими, за оцінкою правозахисників, нараховується аж 2 тисячі, просто «опозиційні» російські медії тримають їх у центрі уваги, тому таке враження масштабу. Насправді ж проявів непокори на душу населення, з урахуванням пильності таємної поліції, — мізер. Народ бєзмолвствуєт. Воно й не дивно: за оцінками західних банків, майже 40 відсотків підданих (близько 57 мільйонів) живуть з бюджету — це або пенсіонери, або працівники апарату, правоохоронних органів, медицини, освіти, держпідприємств тощо, вони ж «бюджетники». Проти годувальника не попреш, хто ж руйнуватиме власну систему життєзабезпечення? Багатосотлітня звичка, що перетворилася на інстинкт, на специфічну ментальну прошивку.
Безумовно, загальна мобілізація на Росії, неминуча у випадку продовження війни, похитне популярність влади, але не її легітимність. Що ж до економіки, існують діаметрально протилежні оцінки її стійкості. Одні шановані експерти кажуть, що ось-ось накриється: фонд національного добробуту вичерпаний, цілі галузі лежать, споживчі ціни ростуть, дедалі меншають надходження від експорту відомо чого. Інші не менш шановані фахвці запевняють: «капіталізм», у якому, за даними їхньої ж Федеральної антимонопольної служби, до 70 відсотків власності прямо чи опосередковано належать державі або нею контролюються, має додатковий запас плавучості, усі проблеми перекладатимуться на чернь, а чернь — див. вище. Прем’єр Столипін сто з чимось років тому мріяв про реформу, яка би прірву засипала, створивши клас хоч і не вільних, але економічно самостійних власників. Це був їхній останній шанс, але доля не дозволила: Столипіна вбили, чомусь у Києві, своєрідний жарт Боженьки. Росія була приречена або майже приречена до 1917 року, але примудрилася уникнути катастрофи через іншу катастрофу: вона перемішала соціальні шари, колишні еліти частково вигнала, частково фізично ліквідувала й викинула на поверхню якраз представників черні. Минуло два-три покоління, й схема дивовижним чином відтворилася. Ясно, що йдеться не про персональний склад, а про modus operandi організму як такого. Тобто воно рано чи пізно посиплеться, але рано чи пізно й коли саме, невідомо, отже й прогнози марні.
Читайте також: Замість епітафії, або Коли ж розпадеться Росія?
Ну й нарешті ідеологія, тобто картина світу черні — те, що пояснює їй самій її поведінку. Маса ентузіастично споживає те, що їй пропонують еліти, попередньо перевірені й ретельно зачищені. Цікаво, що, на відміну від СРСР, у ерефівській ідеології немає взагалі візії майбутнього. У Совку довгий час вірили в світову революцію, потім у комунізм через двадцять років, потім просто в покращення, але в щось таки вірили. На Росії вірять у традиційні цінності. Без розшифровки. З того, що можна виокремити, аналізуючи численні тексти, йдеться здебільшого про «не». Не-Європа, не-«моральний занепад», не-геї, не-лесбі й все, що в пакеті, не-безпека, не-нудний добробут… Щось невизначено-духовне, щодо якого чернь не те, що не має своєї думки, а й уявлення, що таке існує в принципі. З одного культуролога, анонімно: путінізм спирається на «вторинну міфологію», тобто різні класичні концепти, які були вже вульгаризовані й не годяться для повторного вживання. Вакуум сенсів породжує дику еклектичну мішанину. З одного боку казенне православ’я найгіршого зразка, яке тільки народжувалося за триста років одержавленої церкви, з другого — язичницька маячня, для якої термін «конспірологія» виглядає поблажливо. Пару тижнів тому знову понеслося в мережі інтерв’ю колишнього віце-прем’єра й міністра інформації (!!!) РФ, де він натхненно розповідає про секретні документи в сховищах Ватикану: там, мовляв, по-перше, альтернативна біографія Ісуса Христа, по-друге, свідчення того, що половина людей переселилася на Землю з Оріона, а друга половина — з Сіріуса. Це не розіграш, людина, яка офіційно відповідала за інформаційну політику імперії, щиро в це вірить і проповідує. Сон розуму народжує карикатуру.
Саме тут слід шукати коріння патологічної жорстокості й самовбивчих проявів російської черні: світ, що будується на темній архаїці, світ, позбавлений раціонального начала й майбутнього, можна відстоювати тільки так, у психозі та одурінні від неякісного алкоголю. Нема такої сили, яка би повернула їй адекватність. Що ж стосується еліт, їхнє майбутнє так само залежить від терміну придатності диктатора, однак вони хоча б мають «подушку безпеки», яка дозволить раптом що відсидітися на березі озера Куомо. Які прояви матиме неминуча громадянська війна в процесі розпаду «федерації» — питання післязавтрашнього дня, що ж до завтра, то воно визначається ймовірністю чорного лебедя. Будувати політику на чорному лебеді — справа необачна.
Жодної безвідповідальності, тільки похмура тверезість. Нам нема чого чекати від темної природи. Чи усвідомлюють це українці, готові повірити, ніби ось-ось? Не знаю, треба міряти. Чи усвідомлюють це наші еліти? Багатьом представникам байдуже, вони поспішають приєднатися до своїх ментальних братів на березі Куомо. А на карту поставлено державність, таку вистраждану й таку випадкову, таку хитку. Молюся, щоби в новому році зберегти її.