Українське суспільство дедалі більше звикає до інституції військового капеланства. Це природно для країни, що перебуває у стані війни. Саїд Ісмагілов, ексмуфтій Духовного управління мусульман України «УММА», а нині офіцер ЗСУ, переконаний: «Наявність зброї не дає гарантії перемоги. Дух сильніший за зброю. Якщо немає хоробрості, спокою, впевненості, високих моральних якостей — жодна зброя не допоможе».
З іншого боку, саме військове капеланство сьогодні формує підґрунтя та моделі для розвитку капеланства в інших професійних сферах: охороні здоров’я, пенітенціарній службі, освіті, правоохоронних органах. Кожна з цих сфер певною мірою є «закритою» — зі своїми межами й чітко регламентованими правилами. Лікарі, поліціянти, працівники пенітенціарної системи, вчителі живуть у власних професійних світах — як і військовослужбовці. Фахівці цих сфер часто відчувають надмірне навантаження, стикаються з емоційними викликами, вигоранням, професійною деформацією та, певною мірою, самотністю. Водночас вони залишаються людьми зі своїми цінностями, світоглядом і духовними потребами. Навіть у «закритих» професійних середовищах кожен має право на свободу світогляду та віросповідання, гарантовану державою.
Саме тому розбудова капеланського служіння — нагальна потребав час, коли Україна продовжує боротися за свободу та незалежність, а наші інституції, громади та професійні спільноти переживають безпрецедентне навантаження. Армія, медицина, освіта, поліція, пенітенціарна система, волонтерський сектор — усі сьогодні несуть на собі тягар війни. І всі вони потребують підтримки, що виходить за межі професійних стандартів і процедур: духовного супроводу, людської присутності, слова надії та відновлення.
Щобільше, розвиток професійного капеланства стратегічно важливий для майбутнього України. Він стосується здатності суспільства бути стійким, держави — людяною, а релігійних спільнот — залишатися спільнотами, а не лише функціональними структурами. Капеланство — відносно новий для України формат присутності Церкви в суспільстві: служіння поруч, у професійному середовищі. Це служіння, що не нав’язує, а підтримує; служіння, що не проголошує абстрактних істин, а говорить із надією та любов’ю, допомагаючи людям пройти найважчі моменти з гідністю.
Капеланство є певним викликом для релігійних спільнот, адже спонукає переосмислювати власну місію не лише через традиційне прагнення «перетворити інших на своїх». Воно навчає більшої обережності та лагідності у ставленні до тих, кому громади хочуть послужити. Капелан має більше слухати, ніж говорити, а якщо й проповідувати, то лише після того, як право бути почутим буде здобуте через турботу про цілісні потреби людини. Тому капеланство — це виклик, але водночас і унікальний шанс для релігійних спільнот бути присутніми у суспільстві, говорити мовою нерелігійних людей, бути зрозумілими та впливовими.
«Я не хочу, щоби моя віра змінила вас. Хочу, щоб вас змінила ваша віра», — це слова з практичного посібника Алана Т. Бейкера «Основи капеланства». Ця нещодавно видана книга разом із посібником з капеланства пастора В’ячеслава Когута та книгою отця Андрія Зелінського «Турбота про дух» має закласти основу для тих душпастирів, які прагнуть втілювати сучасну місію Церкви — місію глибокої, ненав’язливої присутності там, де люди її потребують.
Видавці книги — Українська євангельська теологічна семінарія та міжнародна організація «Місія Євразія» — провели у приміщенні Українського біблійного товариства консультацію «Капеланство для професійного світу. Досвід, проблематика, стратегічні перспективи». Подія зібрала військових, медичних і в’язничних капеланів, освітян, богословів, лідерів релігійних спільнот та представників влади.
- Серед доповідачів були:
В’ячеслав Горшков, начальник Відділу у справах релігій Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС); - полковник Олександр Вовкотеча, начальник Служби військового капеланства Збройних Сил України;
- доктор Іван Русин, ректор Української євангельської теологічної семінарії;
- Сергій Убогов, начальник Управління медичних кадрів, освіти і науки Міністерства охорони здоров’я України.
Представник ДЕСС В’ячеслав Горшков у своїй промові зазначив:
«Від імені Державної служби України з етнополітики та свободи совісті хочу підкреслити: ми розглядаємо розвиток професійного капеланства як важливу складову партнерства між державою та релігійними спільнотами. Держава не може і не повинна “нав’язувати духовність”. Але держава має створити умови, у яких служителі різних традицій зможуть професійно, вільно та компетентно виконувати свою місію там, де люди найбільше цього потребують».
Під час консультації було розглянуто важливі аспекти професійного капеланства, розуміння та практичне застосування яких формуватимуть цю інституцію. Про капеланство як місію Церкви у суспільстві говорив доктор Анатолій Райчинець, заступник генерального секретаря Українського біблійного товариства. Роль капеланства у формуванні духовної стійкості — терміну, що нині активно використовується у військовому капеланстві та має впливати на інші напрями — окреслив о. Ростислав Височан, т.в.о. начальника відділу взаємодії з релігійними організаціями, заступник начальника Служби військового капеланства Збройних Сил України.
Доктор Олександр Саган, завідувач відділення релігієзнавства, представив бачення релігієзнавців щодо ставлення суспільства до спроб релігійних спільнот впливати на інституції. Питання підтримки капеланів — «турботи про тих, хто турбується» — прозвучало у доповіді о. Костянтина Холодова, начальника Служби військового капеланства ГУР МОУ. Він поділився власним досвідом служіння в зоні бойових дій, коли разом із ним перебував спецпризначенець, що мав його охороняти, провівши паралель із тим, як релігійні спільноти мають підтримувати своїх капеланів.
Практичні аспекти та виклики капеланської праці обговорювалися під час панельної дискусії, яку модерував Денис Гореньков, лейтенант капеланської служби, викладач ВІКНУ ім. Т. Шевченка. Спікерами були представники військового, медичного, студентського, поліційного та в’язничного капеланства.
Зустріч завершилася ухваленням резолюції з рекомендаціями для державних структур, релігійних спільнот і центрів підготовки капеланів щодо розвитку та підтримки професійного капеланства в Україні. Консультація виявилася вдалою спробою відвертої розмови про сучасні форми взаємодії релігійних спільнот із суспільством через інституцію капеланства, та про професійний світ самих капеланів, які живуть у певному напруженні між вірністю власним релігійним традиціям та забезпеченням прав і свобод кожної людини у світському, плюралістичному середовищі. Саме про них, а також про кожного з тих, кому зараз служать українські капелани, молиться на сторінках книги, що стала основою консультації, автор підручника:
Вічний Отче, сильний спасти,
Ми визнаємо Твою присутність і для тих, хто служить капеланами, і для тих, кому служать капелани.
Нехай капелани України служать Твоїми руками, серцем і ногами:
Тим, хто в розпачі;
Тим, хто страждає;
Тим, хто прагне кращого майбутнього;
Тим, чиє життя розриває хаос;
Тим, хто пролив свою кров і розсипав свої скарби заради вищої мети.
Нехай Ти, Господи, будеш для них джерелом надії, допомоги, підбадьорення, турботи й благодаті.
Нехай читачі цієї книжки зможуть написати й наступні розділи та доповнити чи змінити її розповідь.
Нехай мужній народ України, що так сильно постраждав, знайде капеланів, які регулярно й практично застосовують концепції та уроки цієї книжки.
Нехай ці капелани несуть Твої слова втіхи й наполегливо долають труднощі, перед якими регулярно постають.
Нехай ці ж капелани знайдуть можливості розділити несподівані радощі, що їх Ти розсипаєш серед життєвих викликів, з тими, хто тішиться цими радощами.
Зрештою, Господи, попіклуйся у Твоїй любові про серця цих дорогих капеланів, щоби вони могли залишатися щиро відданими Тобі, Боже, а також людям, яким служать.