Коли я написав про Девіда Салаї у своїй останній колонці, я не знав його як письменника, а тим паче уявлення не мав про його найновішу книжку “Flesh/Тіло”.
Лише після повідомлень у ЗМІ я зацікавився цим автором.
«Народжений у Канаді угорсько-британський письменник Девід Салаї здобув Букерівську премію за свій роман «Flesh». Вона зображає бурхливе життя угорця Іштвана з моменту його підліткового віку до середніх років.
Девід Салаї народився 1974 року в Монреалі, Квебек, через рік родина переїхала у Велику Британію, він навчався в Оксфорді, жив у Лондоні, Бухаресті, нині живе у Відні».
Заінтригований я тут же купив на Амазоні книжку і прочитав її упродовж двох наступних днів. Відтоді минув тиждень, а книжка досі мене не відпускає. Щоб викинути її зі своїх думок, я пишу цю колонку. Однак це не рецензія книжки, це радше спроба очищення ментального поля, яке своїм письмом захопив Салаї.
«Flesh-тіло» — це м’яка субстанція живого тіла, яка вкриває кістки і насичена кров’ю як людини, так і тварини.
У староєврейському Старому Завіті сово «biisiir» («Flesh-тіло») має кілька значень: по-перше, воно стосується матеріалу, з якого створені живі істоти (звірі і люди). Може також означати «body – тіло».
У Біблії в етичному значенні «Flesh – тіло» стосується сили в нас, яка веде нас до гріха. Слово «тіло» в цьому значенні символізує все, що у нас поганого, усе вороже Богу.
Члени журі Букерівської премії у своєму висновку написали про книжку Салаї так:
«„Flesh” — це досдіження про мистецтво життя і пов’язаного з ним страждання. Емоційна відстороненість головного героя Іштвана підкреслює динамічний розвиток сюжету. Темп цього роману відсилає до однієї з найважливіших тем: дистанції між нашими тілами й нашими рішеннями».
У розмові з організаторами Букерівської премії він сказав, що його спонукав написати «Flesh» той час, що він провів між Угорщиною і Англією, коли йому дуже виразно відкрилися культурні й економічні поділи в сучасній Європі. «Я також хотів написати про життя як фізичний досвід, про те, як це — бути живою істотою у світі».
В одному з інтерв’ю із Салаї я знайшов абзац, який добре резонує з моїм власним досвідом і, може, тому в мені постало відчуття близькості до досвіду автора.
«Дослівно ніщо у «Flesh» не є прямо біографічним, але все почалося з того глибокого досвіду підвішеності між двома місцями й неможливості відчути себе в жодному з них на 100% як удома. Я вже не почуваюся корінним лондонцем, але й повноправним угорцем не почуваюся. Навіть тоді, коли я десятиліттями жив у Лондоні, лише через моє прізвище у мене завжди було відчуття, що я… аутсайдер, хоча це, може, надто сильне слово, а в Угорщині я був аутсайдером, це точно, але радше аутсадером-інсадером, оскільки сам я родом із Угорщини, але не надто добре говорю угорською. Мені цікава ця сіра зона».
«Важко визначити висхідну точку роману. „Flesh-Тіло” певною мірою еволюціонувало в існування. Я знав, що хочу написати книжку з угорською і англійською кінцівкою, оскільки в той час я жив у сильній близькості до двох країн і відчував, що це має знайти своє відображення в моєму виборі теми. Враховуючи це, писання про угорського емігранта тоді, коли Угорщина приєдналася до ЄС, здавалося очевидним рішенням. Це, певною мірою, був би роман про сучасну Європу і про культурні й економічні поділи, які її характеризують. А ще я хотів писати про життя як про фізичний досвід, про те, як це — бути живою істотою у світі. Що б нас не ділило, ми всі це розділяємо».
Періодично я відкриваю письменників, читання яких так захоплює, що мені хочеться ділитися їхньою творчістю з усіма, кого я знаю. Рідко коли знайдеш таку ощадну прозу, яка не здається штучною, але Салаї майстерно оперує як поверхнею, так і глибиною, як це годні робити тільки видатні романісти. «Flesh» — це роман-відкриття, завдяки якому ти по-новому поглянеш на кожного стрічного у Західній Європі портьє чи охоронця зі Східної Європи.
Здається, я ще не читав роману, який так уміло використовує відсутність тексту, білий, не заповнений текстом простір на сторінці. Це так, наче автор запрошує читача заповнити цей простір, запрошує спостерігати, навіть творити персонажів разом із ним. Стиль тут дуже ощадний, сирий, і в цьому його величезна сила. Кожне слово має значення. Простір між словами має значення. Книжка розповідає про життя і його незвичність, а читаючи, перегортаючи сторінки, ми радіємо, що живемо й читаємо — проживаємо — цю надзвичайну книжку.
Майстерність Салаї писати діалоги така надзвичайна, що навіть найкоротші розмови здаються сповненими сенсу й виразності. А все ж, як і в житті, у романі немає двох ідентичних стосунків. Читачі часто не знають, хто виявиться другом, хто — супротивником, хто — роботодавцем, хто — коханцем, бо Іштван також цього не знає.
Назва роману підсилає до того, як сприймають Іштвана — лише як «тіло», члена нового соціального класу, життя якого визначає прекарність. Існування в умовах непередбачуваності і відсутності безпеки. Залишені на відстані, чуючи лише його скупі відповіді «Ок», ми стаємо співучасниками цього невміння мислити про те, що таке людина. І це якраз цей ощадний наратив робить роман таким глибоко зворушливим.
Герой роману Іштван з роками поступово спинається вгору по соціальній драбині на хвилі швидких змін початку XXI століття, переходячи з ролі солдата в угорській армії в Іраку до товариства лондонських супербагатіїв, а його власні суперечливі бажання любові, інтимності, статусу і статків приносять йому неймовірне багатство, поки зрештою не починають його перемагати і нищити.
«Flesh-тіло» ставить глибокі запитання про те, що рухає життя, що є причиною того, що варто жити і що це життя зрештою руйнує?