«Ми вирушаємо в космос, готові до всього, тобто до самотності, до боротьби, до страждань і смерті»
(Станіслав Лем, «Соляріс», 1961)
На екрани кінотеатрів вийшла картина «Ти — космос», дебютна робота режисера й сценариста Павла Острікова. Фільм — комедійна фантастика. Або фантастична трагікомедія. Це вже залежить від того, наскільки вам «зайде» гумор картини й наскільки сентиментальним глядачем ви є. За сюжетом Андрюха (Андрій Мельник у виконанні Володимира Кравчука) — космічний далекобійник і, як з’ясовується вже на перших хвилинах стрічки, остання людина у Всесвіті. Робота Андрюхи — перевозити ядерні відходи з Землі на супутник Юпітера Калісто: два роки туди й стільки ж назад. Під час чергового рейсу Андрюхи Земля спалахує (вочевидь, унаслідок ядерних вибухів), і все знайоме Андрію і кожному з нас раптово гине. Здається, тепер Андрюха залишається один у холодному і темному космосі. Зореліт, який працює в аварійному режимі, залишається єдиним його прихистком. Ще тут є робот Максим, завдання якого — рятувати життя і підіймати настрій пілоту і який весь фільм розповідає несмішні анекдоти (робот озвучений актором Леонідом Попадьком, наразі військовослужбовцем). Але раптом по радіозв’язку Андрюха чує голос француженки Катрін (сюжетна поява Дарії Плахтій), якій потрібна допомога. Попри відстань і перешкоди, Андрій вирушає на пошуки іншої людини. Протягом фільму їхнє спілкування на відстані переростає в дещо більше. За словами режисера фільму, «Ти — космос» — це історія про останнє кохання у Всесвіті.
Графіка космосу в картині просто ідеальна. І це, на хвилиночку, український фільм, можливо, перший, де космос став таким реалістичним. Також радує око те, що всі написи в інтер’єрі космічного корабля — українською мовою. Зореліт наш. Космос теж наш. Окремо варто відзначити й українську музику (а саме «вусатий фанк») кінця 60-х — середини 70-х років XX століття, яким гармонійно оздоблені сцени фільму. Пісні Миколи Гнатюка, Назарія Яремчука, Любові Чайковської на тлі космосу — то щось нереальне. Слухаючи українську естрадну класику сьогодні, розумієш: це дійсно космос. Колись хтось сказав, що «космос говорить нотами Баха», а в Острікова це Шопен і слова з пісні «Кохання моє» (1965) — «кохання моє неприховане, я навіки до тебе прикована» — у виконанні Діани Петриненко.
«Я до тебе прийду, через гори і доли,
Тільки ти не розпитуй мене, не хвилюй,
Намалюй мені ніч, коли падають зорі,
Намалюй, я прошу, намалюй».
(«Намалюй мені ніч», 1962.
Автор слів — Микола Петренко, композитор — Мирослав Скорик.)
Робота над стрічкою «Ти — космос» тривала десять років. Бюджет склав 800 000 доларів США. Як зазначив один із кінокритиків, на ці гроші можна було зняти лише 48 секунд «Інтерстеллара» Крістофера Нолана. В одному з інтерв’ю Остріков зазначив, що західні бізнесмени з кіноіндустрії пропонували українському режисерові за більші кошти зробити головного героя американцем, головну героїню — китаянкою, а на головну роль узяти голлівудську зірку Джейка Джиленгола. Але Остріков не погодився, бо хотів зняти свій фільм, про своє і про своїх.
Наближені до науки зазначають, що в картині є деякі неточності: так, наприклад, світло від вибуху землі не засліпило б ілюмінатор так, як це показано в картині, а уламки / рештки Землі не долетіли б до корабля головного героя за добу. Не знаю, правда це чи ні, бо я гуманітарій. Також деяким глядачам «не зайшла» лайлива лексика, яка робить фільм щонайменше 12+ і ускладнює його перегляд із дітьми.
Під час сеансу я раптом зловив себе на думці: «Ти — космос» — це дуже знайоме кіно і я дивлюся щось не гірше за «Космічну Одисею» Стенлі Кубрика, «Соляріс» Андрія Тарковського, «Гравітацію» Альфонсо Куарона, «Марсіанина» Рідлі Скотта, «Місяця» з Семом Роквеллом, «До зірок» із Бредом Піттом чи «Космонавт» з Адамом Сендлером. До речі, скоро, у 2026-му, вийде ще одне цікаве «космічне» (голлівудське) кіно — «Проєкт Аве Марія» з Раяном Ґослінґом.
«Мені здавалося, Всесвіт не хоче, щоб я зробив це кіно» (з інтерв’ю Павла Острікова медіа «ТиКиїв»)
«Ти — космос» — це картина, де кожен побачить себе, фільм про абсолютно різні, але близькі речі. Хтось скаже, що він про самотність. Інші — що про надію. Для когось це розповідь про жертовність, людяність, зрештою, про любов — велику і жертовну. Власне, я побачив якісне українське кіно про звичайного українця, такого, як ми з вами. Але в цій його простоті і є весь той космос. Він, цей «в доску» свій Андрюха, лисий і вусатий дядько з сусіднього під’їзду, є цілим Всесвітом. Так само й ти, глядачу, зі своїми емоціями, чутливістю, сумом, самотністю, невпевненістю, прихованим бажанням щастя тощо, є космосом для когось.
Ця картина також про те, що навіть якщо все навколо зруйноване і ви остання людина на землі, є дещо більше навіть за космос. У контексті великої війни ми розуміємо, що є дещо більше за наше власне життя, кар’єру чи амбіції. Володимир Кравчук, який так гарно зіграв Андрюху, втілює цю істину на своєму життєвому прикладі. Ще у 2022 році він долучився до лав ЗСУ, служив у теробороні, півтора року був кулеметником 87-го батальйону 106-ї окремої бригади ТрО. Згодом перейшов на посаду військового кореспондента на каналі «Армія ТБ» і зараз поєднує військову службу з роботою в театрі.
Обов’язково сходіть на це неймовірно красиве і чуттєве кіно. Дівчина, яка сиділа поруч зі мною, заплакала на останніх хвилинах: кінцівка стрічки дійсно варта розміреного хронометражу монофільму. Підтримайте українських кіновиробників, ваше відвідування спроможне продовжити перебування картини в кінопрокаті. Такого кіно має бути більше в Україні.