Пекін контролює студентські організації Британії і перешкоджає академічній свободі: цьому слід покласти край
Хто вирішує, що вам вивчати, викладати, читати і думати? Якщо ви спеціалізуєтеся на Китаї і причетні до британського університету, забудьте про засади свободи здобуття знань, започатковані у стародавніх Афінах. Принаймні почасти відповідь можна знайти у Пекіні.
Таким є підсумок суперечки про цензуру й боягузтво в Університеті Шеффілд Галлам. Антитерористична поліція — перша лінія оборони внутрішньої національної безпеки — розслідує дії адміністрації університету, яка піддалася тиску з боку іноземної держави, що потенційно є кримінальним правопорушенням. Університет фактично застосував китайські санкції до однієї зі своїх викладачок, Лори Мерфі, яка досліджувала використання примусової праці в однопартійній державі. Пекін вдався до залякувань і погроз, зокрема щодо блокування доступу до університетського сайту в Китаї.
Цей скандал є найсвіжішим із низки подібних випадків. Минулого року Лондонський університетський коледж змусив професорку Мішель Шипворт припинити викладання модуля, де був слайд із закликом до студентів ставити під сумнів дані та методологію, на яких ґрунтуються твердження про примусову працю в Китаї. Один зі студентів поскаржився на її «антикитайську упередженість». Інші науковці воліють висловлювати своє обурення приватно. Моя подруга, у якої навчаються відверто байдужі до навчання китайські студенти, каже, що вирішила не доповідати на них навіть у разі очевидного плагіату: адміністрація її університету (на межі банкрутства) відмовляється застосовувати санкції. Жінка боїться здіймати галас, бо має нестабільний трудовий договір. Під час передвиборчої кампанії в Лондоні на останніх виборах я неодноразово зустрічав китайських молодих людей, які ледве давали раду із найпростішою розмовою англійською, хоча нібито вивчали в університетах такі предмети, як міжнародні відносини.
Читайте також: Британська демократія і дилема Китаю
Головними жертвами цієї ситуації є британські вчені, які займаються темами, що не подобаються китайській державі: усі на літеру «Т» — Тайвань; площа Тяньаньмень та окуповані території, як-от Тибет і батьківщина уйгурів Східний Туркестан. У приголомшливому звіті «Холодна криза» (Cold Crisis) активістів організації UK-China Transparency (UKCT), описано, як репресії та переслідування підривають академічну свободу й безпеку. Вони також шкодять нашому вивченню Китаю, гальмуючи дослідження і, зрештою, спотворюючи нашу політику.
Деякі університети продовжують відстоювати академічну свободу, але 38 % опитаних британських вчених заявили, що занепокоєння університетських бюрократів перешкоджає дослідженням і викладанню делікатних тем. Засоби втручання включають відмову у візах, переслідування тих, хто відвідує Китай або мешкає в цій країні; віртуальне стеження і перепони у фінансуванні.
Ускладнюють проблему закони про наклеп. Цього літа я прочитав рецензійний примірник захопливої книги «Усе блискуче» (All That Glistens) молодого британського вченого Мартіна Торлі. Моторошні розповіді про китайські операції впливу в Британії направду вражають. Незабаром вийде перероблене (і, сподіваюся, захищене від звинувачень у наклепі) видання, в якому залишиться головний аргумент автора: «фінансування» наших закладів, зокрема університетів, робить їх вразливими до втручань сторонніх осіб, які використовують гроші як зброю.
Боягузтво й пожадливість університетів спричинені системою, яку запровадили попередні уряди, наказуючи їм поводитися як підприємства і водночас приймаючи те, що тепер, у ретроспективі, видається непростимою легковажною позицією щодо китайської однопартійної держави. На тлі скорочення фінансування досліджень і обмежень оплати за навчання, набір іноземних студентів став фінансовим рятівним колом. Величезний материковий Китай став надзвичайно привабливим ринком.
Розмитий навчальний план і обмежені дискусії в аудиторіях вкрали у викладачів самоповагу. Але також шкодять студентам, зокрема 150 тисячам китайських студентів, які навчаються у Великій Британії. Вони заплатили за навчання у вільній країні. Але живуть у бульбашці стеження, зокрема через представництва Китайської асоціації студентів і науковців (CSSA), які тісно співпрацюють з китайськими дипломатичними місіями за кордоном.
Дослідження Жерома Дойона з Паризького Інституту політичних досліджень доводить, що CSSA пропонує співробітникам кар’єрні можливості. Натомість деяких можуть змусити до доносів на однокурсників або участі у протестах, навіть проти їхньої волі. Автор цитує лондонського очільника CSSA, який сказав, що посольство просить називати імена студентів, які беруть участь в опозиційних протестах, але прагне до «максимального завуальовування».
Унаслідок шпигунства китайські студенти, які висловлюють суперечливі думки на семінарах, ризикують отримати покарання за небажані висловлювання. Оксфордський університет тепер анонімізує есе про Китай, намагаючись захистити студентів від гніву, який вони можуть накликати своїми незручними розмірковуваннями. (З огляду на кібернавички китайських шпигунів, це — ненадійний захист; повернення до письмових завдань забезпечило б кращий).
Нині спостерігаються спроби відступу. Один із найпалкіших «обіймателів панд», коледж Ісуса в Кембриджі, зачинив свій «Китайський центр», відомий як центр впливу Пекіна в самісінькому серці університету. Офіс студентів, створений для протидії найгіршим побоюванням адміністрацій британських університетів, воює проти 20-ти непрозорих і зловісних Інститутів Конфуція. Але справжнє рішення полягає в тому, що університети (у Великій Британії й інших країнах Заходу) мають об’єднатися, щоб протистояти тиску. Китай теж нас потребує.
Але, перш ніж ми досягнемо солідарності, треба визнати свої помилки. Шеффілдський університет надіслав Мерфі через її адвоката химерно сформульоване вибачення «за будь-яку невизначеність, яку відчувала ваша клієнтка у зв’язку зі своїми дослідженнями». Схоже, у відставку ніхто не збирається. Можливо, тверде слово з Пекіна допоможе вирішити проблему.