Раніше таке ставалося раз на епоху. Потім раз за життя покоління. Нині раз на десять років. Коли з’явилося залізо. Коли з’явився механічний ткацький верстат. Коли з’явилася залізниця. Коли з’явився телеграф. Телефон. Комп’ютер. Інтернет. Дрон, між іншим! Кожна з новацій робить подальше існування принципово не схожим на попередній досвід. Зазвичай зміни в техніці провокують зміни в економіці й опосередковано в людських стосунках. Життя стає складнішим. Сучасники, надто старшого віку, мають або пристосуватися, або вже якось доживати свій вік на периферії процесів.
Зараз ми переживаємо якоюсь мірою унікальний історичний момент: технології ускладнюються, а стосунки примітивізуються. Залишаю фахівцям колупатися в причинах і механізмах. Тому, хто доколупається, ¬— Нобелівка. Причина в тому, що жити з цим саме нам, тут і тепер. Адаптуватися, враховувати в своїх планах, ухвалювати рішення. Сумирно сісти на березі й чекати, доки моє покоління піде за обрій, нема часу.
Отже задача трьох тіл. Перше — штучний інтелект… До слова, мій товариш, який, власне, займається розробкою таких систем, виправляє: нейромережі та штучний інтелект ¬– практично те саме, тільки перший робиться у Пайтоні, а другий – у Паверпойнті (жарт для своїх). Але хай уже буде, як звикли. Тож штучний інтелект — лише один із викликів, доволі зрозумілий внаслідок своєї очевидності й водночас абсолютно непередбачуваний за своїми наслідками ніким, включно з його розробниками. Самі по собі загрози не уточнюються, висувається лише ряд припущень: ШІ ухвалюватиме управлінські рішення замість уповноважених на це функціонерів (найімовірніша з фантазій), ШІ замінить більшість «білих комірців» і на додачу програмістів (фахівці скептичні), ШІ писатиме дисертації (вірю!), ШІ вийде з-під контролю й знищить людство. Похмурі фантастичні фільми на кшталт «Космічно одисеї» або менш інтелектуально потужні трилери лише лякають, вбачаючи в механічному мозку жагу руйнування й влади, насправді ж ідеться про значно складніші способи взаємодії людей і машин, а, головне, людей і людей. Жоден Курцвайль ще не спромігся окреслити ці схеми впливу й підпорядкування.
Я особисто маю виключно позитивні враження від контакту з Великими мовними моделями (LLM) вони демонструють небачену досі вправність в обробці даних Вавилонської бібліотеки, їхні провтики радше пов’язані з лінощами користувача, коли він не хоче перевіряти сирий матеріал традиційними способами, однак припускаю, що недооцінюю ризики. Картинку, згенеровану нейромережею, відрізнити нескладно, поки що. Текст, згенерований нейромережею, часто-густо й відрізняти не варто, він однаково вторинний, як і ті, хто давали на нього завдання. Найбільша небезпека, яка проглядається наразі, — безконтрольне надходження інформаційного сміття, але теоретично можна знайти спосіб його фільтрувати. Тож обмежуся банальністю: все стало трохи інакше.
Натомість є ще феномен другий, або другий і третій, залежить як подивитися. Спостерігається не лише спрощення соціально-політичного словника, а й видалення з нього самого поняття моралі як уявного стрижня організації суспільств. На заміну етосу прийшла справедливість, яку можна трактувати як завгодно широко.
Подекуди сюди додається прикметник: «історична справедливість», «гендерна справедливість» тощо, той випадок, коли уточнення певною мірою знецінює відпочаткове більш універсальне поняття. Амебоподібне розуміння складних процесів супроводжує людство впродовж його історії, але воно завжди або майже завжди мало шанси врівноважуватися різними інституціями (інституціями не як установами, а як звичаями, правилами, алгоритмами): наприклад, релігійними вимогами, різноманітними кодексами честі, правилами пристойності, традиційним правом тощо, які вряди-годи заважали якщо не думати, то хоча б чинити зовсім по-тупому.
Нинішня амеба має дві голови. Одна голова з правих позицій скотилася до скотського популізму. «Лідер вільного світу» проповідує право сили й стверджує, що це й є справедливість: хто сильніший, той правий. «У вас нема карт» — вичерпний слоґан такого підходу. Ще трохи вбік, і буде вже «історична справедливість» зразка кремлівського Кощія, не дарма вони так здибалися: типологічно «русскій мір» і MAGA — близнюки. На перший погляд безсенсовна позиція нахабного фріка відрізняється в своїх глибинах цілісністю й логікою, ця цілісність підкріплюється чималеньким масивом ідей з боку «мислителів», які пропагують по суті технофашизм, щоби не шукати нових слів і не множити кількість сутностей. Праві популісти не дарма синхронно піднімають голову в різних країнах, їм є ким надихатися.
Великодержавне жлобство є відповіддю на запит задуреного жлоба внизу піраміди, але також і на крайнощі з боку другої голови амеби. Лівий рух, який історично склався як голос передусім моралі, гуманізму, тобто так чи так цінностей, теж переорієнтувався на «справедливість», доводячи до абсурду шляхетні поривання. Тепер ліваки вимагають закрити музей Шекспіра як білого цисгендерного чоловіка й топлять за «від ріки до моря», оскільки євреї там колонізатори (у синагозі в Манчестері теж), а палестинці — жертви імперіалізму. Натиск упоротих супроводжується дивовижною глухістю до будь-чого, що суперечить їхнім одноклітинним уявленням про світоустрій. Бідолашна Ґрета відмовлялася дивитися документальні матеріали про злочин 7 жовтня, зняті самими ж бойовиками, в її світі це зайве. При цьому борці за справедливість не збираються усвідомлювати свою відповідальність ані за хаос, який вони сіють, ані за реакцію на їхні ж вибрики й чудово почуваються на антиєврейських демонстраціях у товаристві правих фанатиків.
Ми зараз міркуємо про процеси всередині переважно «першого світу», який традиційно визначає для себе та решти людства тренди подальшого розвитку або, навпаки, регресу. За їхніми рамками залишається релігійний фундаменталізм самі розумієте кого, коток ханського порядку, бульйон місцевих трайбалізмів і тому подібна ентропія. Головне, що поєднання двох (трьох?) викликів що далі, то більше визначає світоустрій взагалі й подальшу долю нашої країни зокрема. Без опори на те, що, здавалося би, є непорушним надбанням західної цивілізації, як-от повага, правила, закон і врешті-решт мораль, знайомий нам порядок ось-ось посиплеться. Не дарма ікона праваків Ілон Маск слідом за ідеологами типу Елі Бет Стаклі та Джо Ріґні оголосив емпатію токсичним пережитком і навіть гріхом — причому нібито з християнських позицій. Ісус би дуже здивувався.
Одночасно, ніби в паралельному часі/просторі й далі здійснюють свій подвиг у країнах третього світу емпатичні лікарі (тобто емпатія, виявляється, ще працює), не вдарені лівацьким мішком екологи продовжують рятувати червонокнижних тваринок, науковці знаходять чудодійні засоби від невиліковних дотепер хвороб і вдосконалюють квантову теорію поля — раніше здавалося: ось це визначає майбутнє, аж дзуськи…
Припустімо, право сильного, аморалізм у стосунках між державами й народами сповідували завжди, але останніх кількасот років це соромно було публічно визнавати. Зараз можна, ба навіть вітається. Суверенітет, непорушність кордонів, спротив агресору, прагнення свободи практично оголошено перестарілим мотлохом, інфантильними ілюзіями, щось на кшталт захисту скривджених і вірності прекрасній дамі, чим там ще лицарі короля Артура керувалися? Цинізм руйнівний сам по собі, але цинізм, проголошений найпершою чеснотою, означає смерть цивілізації як концепції.
Коли років десять тому, ще на самому початку війни окремі сміливці стверджували, що тепер саме ми задаватимемо тренди Європі, постачатимемо їй сенси, це сприймалося як зухвале перебільшення. Сьогодні ми переконуємося, що це недалеко від істини. Я не ідеалізую ані свою країну, ані нас самих. Ми часом брехливі, безпринципні, в нас коротка пам’ять, і ми схильні обурюватися корупцією, доки вона не буде вигідна нам самим. Проте ми в масі своїй віримо, що є добре, є погане й здатні відрізняти перше від другого. Якщо Україна вистоїть, це означатиме, що багатосотрічні напрацювання із вдосконалення світового порядку не зійшли на пси. Біле все ще біле, а чорне й далі чорне. Що не кажіть, а позитивний приклад щось означає. Колись Пророк апелював до Вашинґтона із його праведним законом, тепер на Вашинґтона надії мало, й не лише нам. Щоби рухатися далі, корисно на когось орієнтуватися, від когось відштовхуватися. Натомість якщо український проєкт переможе, це дорівнюватиме тому, що світовий порядок вижив, наразі вижив, і можна далі з’ясовувати стосунки зі штучним інтелектом.