Поки більшість країн ЄС намагаються повністю відмовитися від московських нафти й газу, Будапешт і Братислава міцно тримаються за криваві енергоносії. Чим саме продиктована логіка наших західних сусідів — економічними міркуваннями чи симпатіями до Кремля?
Залежність від «труби»
Запропонований Євросоюзом уже 19-й пакет санкцій передбачає нові обмеження щодо імпорту російських енергоносіїв. Зокрема, пропонується повна заборона на купівлю в агресора скрапленого газу до 2026 року — на рік раніше, ніж планувалося. Також у Брюсселі хочуть повністю заборонити здійснення транзакцій з державними нафтовими компаніями: Роснафтою та Газпром-нафтою.
Однак у пакеті не запропоновано обмежень щодо енергоносіїв, що імпортуються трубопроводами. Проти них виступають дві країни — Угорщина та Словаччина, — що наполягають на власній неспроможності відмовитися від російської «труби». Вони вказують на те, що альтернативні джерела енергії є для них занадто дорогими.
Хоча історія з позицією Будапешта і Братислави тягнеться вже багато років, нещодавно вона отримала новий поворот. До відмови від російської енергії їх закликав президент США Дональд Трамп, якого Віктор Орбан і Роберт Фіцо вважають своїм ідейним союзником. Зокрема, на генеральній асамблеї ООН Трамп сказав: «[Орбан] — мій друг. Я ще не говорив з ним [щодо імпорту російської нафти], але, думаю, якби я його попросив, він би це зупинив. Думаю, він так і зробить».
Пропонуємо поговорити про те, що ж змушує Орбана й Фіцо міцно триматися за кремлівську енергетичну голку. Невже їхнім країнам справді неймовірно складно відмовитися від російського імпорту?
Економічна безпека чи ідейні міркування?
Після промови Трампа низка угорських чиновників виступила на захист позиції своєї держави. Наведімо кілька прикладів.
Міністр канцелярії прем’єр-міністра Гергей Гуляш: «Угорщина не відмовиться від своїх енергетичних закупівель. Європі теж варто було б розвивати довгострокову економічну співпрацю з Росією».
Міністр з питань ЄС Януш Бока: «Наші американські партнери розуміють, що російська воєнна економіка не залежить від Угорщини та Словаччини. Ми — це лише 15 млн осіб, які створюють 2 % валового доходу ЄС».
Міністр закордонних справ Петер Сійярто: «Угорщина відкрито купує російську нафту, бо в нас немає іншого вибору. Інші ж країни Європи роблять це приховано».
Тим часом Роберт Фіцо вирішив не відповідати на вимоги Трампа прямо. Натомість він поділився міркуваннями про те, що відмова від російської енергетики стане для його країни «економічним самогубством». Нібито вона не зможе купувати нафту й газ за прийнятними цінами в інших місцях.
Попри подібні заяви, метою ЄС офіційно є повна відмова від російських енергоносіїв до 2027 року. До кінця 2025-го країни-члени мають презентувати план реалізації цієї цілі. Якщо хтось із них цього не зробить, Брюссель розглядатиме накладання імпортних мит на російську енергію. Це рішення не потребуватиме одностайного голосування; вистачить простої більшості голосів.
Експерт з питань Центральної та Східної Європи Андріус Турса вважає, що обидві країни матимуть не більше проблем із переорієнтацією на нові ринки, ніж їхні партнери по ЄС. Він вважає, що їхня жорстка позиція продиктована не міркуваннями економічної безпеки, а інтересами впливових груп, що підтримують політичні режими Орбана й Фіцо.
Отже, постає головне питання: а чи справді Угорщина та Словаччина економічно неспроможні відмовитися від російських нафти й газу? Чи йдеться лише про їхнє небажання це робити?
Дорогий серцю російський газ
Попри зусилля решти країн ЄС у напрямку відмови від імпорту енергоносіїв окупанта, Угорщина з 2022 року збільшила закупівлі російських нафти й газу. Будапешт постійно скаржиться на відсутність виходу до моря, хоча його сусіди з аналогічним географічним положенням — Австрія та Чехія — змогли суттєво скоротити імпорт з Росії.
Проблеми з газом для угорців не мало б існувати взагалі. Країна має розгалужені сполучення з європейською газотранспортною системою. Відносно легко можна налагодити постачання скрапленого газу, тим паче на тлі його здешевшання через збільшення виробництва у США й Катарі. Імовірно, у 2026 році він буде навіть дешевшим за газ із російської «труби».
Аналогічна історія зі Словаччиною. Фіцо тримається за контракт з Газпромом, розрахованим до 2034 року, замість того, щоб купувати на Заході. Вони з Орбаном не хотіли й думати про інші ринки, навіть коли Україна перекрила потік газу через власну територію. Тепер їхні потреби забезпечуються через Турецький потік з півдня.
У словацькій газопостачальній компанії SPP стверджують, що втрату російського газу можна компенсувати в рамках чинних угод з іноземними енергетичними компаніями: BP, ExxonMobil, Shell тощо. І це можна було б зробити ще наприкінці 2024 року, коли Україна повідомила про майбутнє перекриття російської «труби». Проте натомість Фіцо поїхав розв’язувати проблему до своїх покровителів у Москву.
Хорвати нам не друзі
Ситуація з нафтою для обох країн є складнішою, адже вони суттєво залежать від надходжень російської нафти через нафтопровід «Дружба». Через нього Угорщина задовольняє свої потреби на 90 %, Словаччина — на 87 %.
Цікаво, що єдиною нафтопереробною компанією Словаччини — Slovnaft — володіє угорська MOL (як усе пов’язано!). У Slovnaft заявляють, що без «Дружби» вона не зможе постачати на ринок достатні обсяги пального за прийнятними цінами.
Експерт у галузі енергетики Радован Потокар стверджує, що словаки мають безліч альтернатив: трубопровід «Адріа» з Хорватії, реверсний потік з Чехії або нафта з Одеського порту, що може бути закачана в «Дружбу» через нафтопровід Одеса-Броди. Минулого року словаки відмовилися від спільного з Австрією проєкту нафтопроводу Братислава-Швехат.
Угорщина нині отримує 1,2 млн тонн нафти на рік через згаданий хорватський нафтопровід «Адріа». Його оператор уже висловив готовність збільшити обсяг постачання до Угорщини та Словаччини до 12 млн тонн, що покрило б потреби їхньої нафтопереробки. Проте в угорській MOL постійно висловлюють сумніви у здатності хорватів постачати потрібну кількість нафти у довгостроковій перспективі.
Очевидним каменем спотикання є бажання Угорщини та Словаччини заощаджувати, адже російська нафта нині продається з великою знижкою відносно альтернатив. З початку 2022 року до березня 2025-го завдяки різниці в цінах між Brent і російською Urals Угорщина заощадила 2,3 млрд євро — це значна сума для невеликої країни. Однак цьому буде покладено край, якщо Брюссель таки накладе мита на імпорт у разі небажання угорців виконувати згаданий план ЄС.
Стокгольмський синдром Брюсселя
Хай там як, міркування економічної безпеки вочевидь є глибоко вторинними для Угорщини та Словаччини, коли йдеться про співпрацю з Росією. Ба більше, енергозалежність від Москви тягне за собою значні ризики, адже Кремль може в будь-яку мить перекрити потік своїх ресурсів, як уже робив неодноразово. Диверсифікація джерел надходження енергоносіїв на Захід була б значно розумнішою економічною політикою, і її вже успішно здійснюють інші країни центральної Європи.
Панування в Угорщині та Словаччині (тепер, можливо, ще й у Чехії) орієнтованих на Росію мафіозно-олігархічних робить всю Європу заручниками їхньої волі. Чи розумно наділяти владою вето прихильників держави, що погрожує знищенням усьому ЄС? Чиновникам у Брюсселі є над чим задуматися. Нині вони вже не можуть вільно літати через російські безпілотники над їхніми аеропортами. Далі буде гірше.