Війна Росії проти України змінила не лише європейську безпекову архітектуру, а й змусила Лондон переосмислити роль оборонної промисловості. Велика Британія оголосивши Strategic Defence Review, перебуває у фазі великого переозброєння: до 2027 року збільшує видатки на оборону до 2,6 % ВВП, а до 2035-го — до рекордних 5 % ВВП. Це найбільший стрибок від часів Холодної війни.
Тож цілком логічно, що у вересні Міністерство оборони Великої Британії презентувало нову Defence Industrial Strategy 2025 — Making Defence an Engine for Growth. Документ внесений до парламенту міністром оборони Джоном Гілі (John Healey), одним із ключових стратегів нового уряду.
Представляючи Стратегію, Джон Гілі оголосив, що «оборона — це не лише безпека, це також економіка». Він відомий як лобіст «економізації» оборонних витрат, що просуває ідею «Defence Dividend» — кожен фунт, витрачений на оборону, має приносити не лише безпековий, а й економічний ефект.
Окрім Гілі, у розробці брав участь Defence Industrial Joint Council. Це новостворений дорадчий орган, куди увійшли представники великих оборонних корпорацій, профспілок та університетів. Тож уперше до підготовки стратегії активно долучалися не лише оборонні гіганти (BAE Systems, Rolls-Royce, MBDA), а й стартапи, наукові центри та навіть профспілки. Це відповідь на головну тезу критиків попередніх документів — мовляв, стратегія писалася «для великих», ігноруючи малий і середній бізнес.
Тобто ця стратегія — продукт широкого консенсусу, що оборона більше не «тягар бюджету», а драйвер зростання сильної Британії.
Саме тому стратегія націлена не лише на зміцнення армії, а й на перетворення оборонної промисловості на локомотив економічного розвитку. У документі прямо сказано: «Російська війна проти України показала, що відтепер Лондон робить ставку на розвиток власної незалежності у військовій сфері — від бойових лазерів до генерації власних безпекових рішень безпосередньо на полі бою».
У стратегії зазначено, що Росія веде війну не лише на фронті, а й у тилу через кібератаки та інформаційні операції. Відповіддю має стати перехід британської оборонної промисловості на «режим воєнного часу». Тобто зброю і технології слід створювати й впроваджувати з тією самою швидкістю, з якою змінюється поле бою.
Тож російський фактор спрацював для Британії як каталізатор, змусивши зміцнювати оборонні ланцюги постачання, розширювати виробництво і водночас інвестувати у найсучасніші технології, які визначатимуть силу НАТО у найближчі десятиліття.
З приємного зазначимо, що Україна у документі згадується як один з ключових партнерів, у якого Британія «вчиться війні дронів та способам протистояння гібридному конфлікту».
Тож війна Росії проти України стала головним каталізатором змін. Вона спонукала Британію переосмислити безпекові підходи, окресливши шість нових безпекових цілей — від підтримки бізнесу й модернізації закупівель до створення міцних міжнародних партнерств.
Шість головних цілей британської стратегії
Британський уряд у своїй новій оборонно-промисловій стратегії визначив шість пріоритетів, які мають перетворити оборону на справжній локомотив розвитку. Передусім ідеться про те, що Лондон більше не хоче сприймати військові видатки як «чисту витрату». Відтепер кожен фунт повинен працювати на економіку, роблячи оборону двигуном економічного зростання.
Уряд планує створювати робочі місця, підіймати регіони, стимулювати науку. Саме для цього запускаються так звані Defence Growth Deals. Це угоди з місцевими громадами для формування оборонних кластерів, нових виробництв і навчальних центрів.
Друга мета стратегії — підтримка британського бізнесу, особливо малого й середнього. Якщо раніше національна оборона асоціювалася насамперед із гігантами на кшталт BAE Systems чи Rolls-Royce, то тепер уряд ставить завдання залучити тисячі невеликих компаній, які працюють у сфері дронів, кібербезпеки чи штучного інтелекту. Для цього створюється Defence Office for Small Business Growth, а також спеціальний «швидкий коридор» для контрактів із SMEs. Уже до 2028 року Лондон планує збільшити обсяг закупівель у таких компаній на 2,5 мільярда фунтів.
Після прочитання перших двох розділів стратегії у мене виникло лиш одне запитання — чому наш уряд на четвертому році повномасштабного вторгнення не робить подібних речей? Чому ми не стимулюємо економіку через оборонний сектор, купуючи озброєння у власного виробника? Чому центральна влада досі воює з місцевим самоврядуванням та не ухвалює законів, які дозволяли б містам і громадам купувати озброєння, або передаючи його ЗСУ, або підсилюючи обороноздатність своїх міст та локальні економічні кластери?
Чому ми досі не робимо ставку на ВПК як драйвера економіки, як це зробила Росія і зараз робитиме Британія? Як наслідок, ми не маємо, ані достатньо зброї, ані розвинутої економіки та коштів у бюджеті.
У результаті маємо новини, що після 31 жовтня виплати грошового забезпечення солдатам можуть припинитися через брак коштів у бюджеті. Цікаво, чи розкажуть про це в Єдиному марафоні, на роботу якого закладено бюджетні кошти?
Третя амбіція — вивести країну на передові позиції у сфері оборонних інновацій. Тут британці відкрито заявляють, що прагнуть стати лідером НАТО в технологіях. Саме тому з’являється нова структура — UK Defence Innovation (UKDI) на роботу якої виділяється не менш як 400 мільйонів фунтів на рік. А міністерство оборони зобов’язується витрачати щонайменше 10 % свого бюджету виключно на новітні технології. Це означає ставку на безпілотники, автономні системи, штучний інтелект і програмне забезпечення, яке може змінювати хід бою буквально в реальному часі.
Ще один блок присвячений розширенню промислової бази й зміцненню ланцюгів постачання. Бойові дії в Україні показали, що сучасна війна — це насамперед війна виробництв. Тож Британія інвестує 6 мільярдів фунтів у створення нових заводів боєприпасів, запускає програму постійного («always on») виробництва снарядів, вкладає 15 мільярдів фунтів у модернізацію ядерного арсеналу. Британія анонсувала «потрійний замок» ядерного стримування. Це гарантія, що країна й надалі залишиться однією з небагатьох держав, здатних цілодобово утримувати ядерні сили в бойовій готовності. Три ключові елементи цієї політики — будівництво чотирьох нових підводних човнів класу Dreadnought у Барроу-ін-Фернесі; підтримка безперервної морської присутності (Continuous At-Sea Deterrent); багатомільярдні інвестиції у модернізацію ядерних боєголовок. Лише цього парламентського терміну на програму суверенних боєприпасів закладено понад 15 мільярдів фунтів.
Окрім цього, вони дбають про власні високі технології на державному рівні. Так вони оголошують що викуповують у приватних власників у державну власність критичні підприємства, як-от завод Octric Semiconductors у Даремі, що єдиний на Британських островах виготовляє військові мікросхеми та напівпровідники. Гарний приклад для всіх, хто говорить, що в Україні не може бути державних підприємств. Як бачимо, вони не лише можуть, але й повинні бути зокрема у всіх безпекових сферах.
П’ята мета — радикальна реформа закупівель. Це, мабуть, найреволюційніший елемент стратегії. Якщо сьогодні від ідеї до контракту на новий танк чи корабель минає шість років, то уряд ставить амбітне завдання скоротити цей цикл утричі. Для великих платформ він становитиме два роки, а для модернізацій — один. Водночас для дронів і цифрових систем він узагалі складатиме три місяці. Фактично йдеться про те, щоб оборонні інновації працювали в режимі стартапів, а не старих бюрократичних механізмів.
І, нарешті, шоста ціль — це створення нових міжнародних партнерств. Велика Британія підкреслює свою відданість НАТО, AUKUS та іншим альянсам, але особливо вирізняє Україну.
«Сто років партнерства» між Лондоном і Києвом є не лише символом, а й спільним виробництвом дронів, передачею технологій, розбудовою заводів та експортом зброї. Формула, яку обрав Лондон, звучить просто: «разом розробляти, разом виробляти, разом підтримувати».
Таким чином, шість цілей — єдиний цілісний план з перетворення оборонної галузі на цілісну систему, яка водночас зміцнює безпеку, створює робочі місця й підіймає економіку. Це нова модель, де армія і промисловість працюють як єдиний двигун розвитку держави, спираючись на потужне місцеве самоврядування. Останні отримали від уряду унікальний інструмент — Defence Growth Deals, який дозволяє місцевим громадам запускати з допомогою держави профільні заводи, коледжі та наукові центри.
Україна — партнер №1
У стратегії чітко зафіксовано, що серед усіх партнерів саме Україна посідає особливе місце. Британія бачить у нашій війні не лише фронт проти Росії, а й полігон, де вирішується майбутнє воєнних технологій.
Така амбітна заява покликана продемонструвати, що відносини Лондона й Києва виходять далеко за рамки короткотермінової допомоги. Це союз на покоління, який охоплює спільне виробництво безпілотників, обмін технологіями, розбудову оборонних кластерів і створення робочих місць і в Україні, і у Великій Британії.
Приклади вже є. Навесні цього року уряд у Лондоні оголосив контракт на 1,6 мільярда фунтів для постачання Україні тисяч сучасних ракет протиповітряної оборони. Їхнє виробництво розгорнули в Белфасті, що дало сотні нових робочих місць у Північній Ірландії. Водночас ракети мають рятувати життя українців у небі над Харковом чи Одесою. Таким чином допомога Україні перетворюється на «подвійний дивіденд», де підтримка наших військ і економічний поштовх для британських регіонів перебувають поруч.
Але в стратегії йдеться і про навчання в України. Британці прямо визнають, що український досвід у війні дронами, у поєднанні фронтових потреб та промислових можливостей, став для них відправною точкою. Якщо раніше цикл створення нової зброї вимірювався роками, то тепер завдяки урокам із Києва його скоротили до місяців. Саме так народився новий британський безпілотник StormShroud, який пройшов шлях від концепції до випробувань менш ніж за рік.
Таким чином, Україна опинилася у центрі британського бачення оборонного майбутнього. Наш фронт став не тільки лінією оборони Європи, а й точкою, з якої зчитують нові стандарти для світових армій. І саме тому в Лондоні говорять не про «підтримку до кінця війни», а про довгострокове партнерство, яке має тривати десятиліттями.
Уроки для Європи і України
Презентація Defence Industrial Strategy 2025 у Лондоні виходить далеко за межі британської політики. Вона дає сигнал усій Європі, що оборонна промисловість перестає бути «витратним баластом» і стає одним із головних драйверів розвитку.
Для Євросоюзу це виклик, адже саме Британія першою серед західних країн прямо сказала, що витрати на оборону — це інвестиції у робочі місця, технології та регіональний розвиток. Поки більшість європейських урядів досі сперечаються, як поєднати соціальні програми з нарощуванням армії, Лондон уже запроваджує модель, де оборона є «двигуном економіки». Це фактично перехід на логіку «економіки війни», яку Україна теж давно мала б повноцінно практикувати.
Для України ж ця стратегія відкриває одразу кілька можливостей. По-перше, ми стаємо одним із партнерів британського військово-промислового курсу. По-друге, спільні виробництва й «100-річне партнерство» створюють шанс інтегрувати українські підприємства у глобальні ланцюги постачання НАТО. По-третє, Україна стає не лише реципієнтом, а й донором досвіду, де наші напрацювання у сфері дронів, кіберзахисту та фронтової логістики вже змінюють підходи британців.
Ну і, звісно, цей документ має стати настільною книгою для нашого уряду як приклад того, як будувати економіку з акцентом на ВПК.
Власне, головний урок і для нас, і для Європи полягає у простій формулі: немає економіки без оборони й немає оборони без економіки. Те, що Лондон сьогодні втілює у життя, — це модель, яку мала б перейняти й Україна. Бо війна вимагає не лише героїзму на полі бою, а й сталого тилу, здатного продукувати зброю швидше, ніж противник.