На 4 жовтня у Грузії заплановані вибори до органів місцевого самоврядування. Фактично грузинська влада вже заявила, що у цей день застосовуватиме силу, до того ж нібито за участі українських спецслужб. У глобальній політичній розкладці ці вибори нічого не змінять, однак, безсумнівно, стануть викликом як для грузинської опозиції, так і для міжнародної спільноти.
Тиждень поспілкувався з грузинським громадським діячем, науковцем у сфері політичних наук, засновником і президентом Europe-Georgia Institute Джорджем Мелашвілі про підготовку до цих виборів, зокрема про останні арешти, наростання провокацій, а також про те, якою має бути реакція ЄС.
— Підготовка до виборів до органів місцевого самоврядування фактично обвінчалася передвиборчими репресіями. Зокрема відбулися арешти одного з лідерів опозиційної партії «Єдність — Національний рух» Левана Хабеішвілі, колишнього генпрокурора Муртаза Зоделаву, ексміністра оборони Джуаншера Бурчуладзе. Про що свідчать ці арешти, коли йдеться, серед іншого, про «Грузинську мрію»?
— Поточна ситуація у Грузії — це не звичайні передвиборчі маневри, а відверті передвиборчі репресії, спрямовані на залякування опозиції, розкол суспільства та зміцнення влади «Грузинської мрії» за будь-яку ціну. Для неї ці вибори — не просто про голоси, а про легітимність і міжнародне визнання. Однак сам процес уже серйозно спотворений.
З чотирьох основних політичних сил у виборах беруть участь лише дві, а половина політичних лідерів перебуває у в’язниці. Хоча обидва підходи — як участь, так і бойкот — мають свої аргументи і можуть бути виправдані, розкол опозиції на дві паралельні стратегії є рецептом катастрофи, що послаблює демократичний фронт саме тоді, коли найбільше потрібна єдність.
Арешт Левана Хабеішвілі та Муртаза Зоделаву безпосередньо пов’язаний з оголошенням «Єдиного національного руху» про проведення 4 жовтня великого протестного мітингу. Хабеішвілі, зокрема, став мішенню через те, що викрив конфіденційну внутрішню інформацію, яка свідчить про назрівання конфлікту всередині самої «Грузинської мрії». А саме між колишнім та чинним прем’єр-міністрами — Іраклієм Гарібашвілі й Іраклієм Кобахідзе. Затримання Хабеішвілі — спроба не лише спроба змусити замовкнути критичний голос, а й приховати тріщини всередині правлячої партії.
Справа Джуаншера Бурчуладзе, який обіймав посаду міністра оборони в уряді «Грузинської мрії», тим часом розкриває інший аспект. Він є не опозиційним політиком, який зазнає переслідувань, а радше жертвою внутрішніх кланових воєн у «Грузинській мрії». Його арешт висвітлює глибоко вкорінену корупцію серед правлячої еліти Грузії, некомпетентність можновладців і спосіб, у який внутрішні суперечки «Грузинської мрії» виливаються у публічну сферу. Це аж ніяк не свідчить про стабільність, а лише підтверджує те, на чому опозиція наполягає вже давно: правляча партія поглинена внутрішніми конфліктами, потерпає від корупції й неспроможна відповідально керувати країною.
У сукупності ці арешти свідчать про крах нормальної політичної конкуренції у Грузії. Замість будувати вільне і справедливе середовище «Грузинська мрія» вдається до репресій, залякування і вибіркового правосуддя, аби втримати владу — ціною демократичної репутації Грузії та її європейського майбутнього.
— Можновладці вже оголосили, що 4 жовтня планується силове захоплення влади. Чи зростатиме кількість провокацій найближчими днями? Можемо тут згадати і про звинувачення українських спецслужб у підготовці протестів.
— Так, на жаль, у найближчі дні очікується насильство, й провокації також не виключені. Уряд уже підготував ґрунт для цього, анонсувавши на 4 жовтня «спробу насильницького захоплення влади». Це класична авторитарна тактика: заздалегідь створити наратив про екстремізм, а потім виправдати репресії проти лідерів опозиції, громадянського суспільства й активістів.
Провокації з боку «Грузинської мрії» дуже ймовірні. Ми можемо побачити інсценовані сутички чи підготовлені інциденти, які будуть використані як привід назвати опозицію «радикальною» або «небезпечною». Щойно цей ярлик буде закріплений, правляча партія зможе взятися до розгрому та дискредитації своїх опонентів під приводом збереження стабільності.
Згадка про українські спецслужби також вписується у цю стратегію. «Грузинська мрія» вже давно використовує Україну як негативний приклад, щоб дискредитувати проєвропейські настрої в Грузії та відвернути увагу від власних провалів. Звинувачуючи Україну в організації протестів, влада не лише намагається делегітимізувати внутрішню опозицію, а й демонструє лояльність до риторики Москви, підкріплюючи думку, що сусіди, яких підтримує Захід, є дестабілізаторами, а не партнерами. Тож так — ми маємо бути готовими до провокацій, насильства та спроб криміналізувати інакодумство. Йдеться не про запобігання екстремізму, а про його штучне створення як виправдання для придушення демократичних сил у Грузії.
— Які у цілому ваші прогнози щодо цих виборів? Чи вплинуть вони на протестний рух? І якою має бути реакція ЄС у цій ситуації?
— Ці місцеві вибори самі собою не є вирішальними — ані муніципальні ради, ані мери не здатні докорінно змінити політичний режим у Грузії. Саме тому їхній формальний результат має менше значення, ніж контекст, у якому вони відбуваються. Набагато важливішим є те, як сам процес — репресії, арешти, провокації — підживлює загальне невдоволення громадськості. У цьому сенсі ці вибори цілком можуть стати іскрою, яка запалить нову хвилю протестів.
Протестний рух уже набирає обертів, і жорсткі тактики влади замість зміцнити контроль можуть прискорити мобілізацію. Якщо громадяни побачать, що навіть місцеві вибори зведені до фіктивних процесів, лідери опозиції ув’язнені, а інакодумство криміналізоване, то розчарування досягне апогею. Режим може «перемогти» на виборчих дільницях, але ризикує програти на вулицях.
Що ж до Європейського Союзу, то його реакція має бути чіткою, швидкою та цілеспрямованою. Порожні заяви не зупинять «Грузинську мрію». ЄС повинен запровадити адресні санкції проти тих, хто відповідальний за політичні репресії та корупцію, водночас посилюючи підтримку громадянського суспільства та незалежних медіа. На кону — не просто місцеве голосування, а європейське майбутнє Грузії, і Брюссель не може дозволити собі залишатися пасивним, коли демократія крок за кроком руйнується.