«Культурні сили України» — це платформа, що об’єднує мобілізованих митців, культурних діячів, аналітиків та волонтерів, які прагнуть зміцнити обороноздатність країни через культуру. Учасники «Культурних сил» переконані, що культура є ключовим елементом національної безпеки. Ворог знищує не лише території та ресурси, а й прагне обнулити українську ідентичність. Отже, культура має бути максимально важливою для воюючої країни, оскільки саме вона визначає ідентичність.
Читайте також: Гуманітаристика у війні за сенси і території
Нині «Культурні сили» мають чимало напрямів роботи, які умовно згруповані у військовий, цивільний і міжнародний. А втім, зазвичай вони доволі тісно переплетені.
«Культурні сили» постали на базі «Культурного десанту» — неформального об’єднання мобілізованих митців, створеного для культурної взаємодії у війську та турботи про ментальне здоров’я військовослужбовців. Вони й далі опікуються покращенням культурно-освітнього рівня, морально-психологічного стану та мотивації бійців на всіх етапах служби. Це і робота з цивільними, що мотивує їх добровільно долучатися до війська, і підтримка мобілізованих у навчальних центрах, і гартування духу війська на фронті, і робота з пораненими в госпіталях. Мобільні групи «Культурного десанту» (зазвичай 5–6 митців — музиканти, актори, письменники) працюють із бойовими бригадами вздовж усієї лінії фронту, додають бійцям мотивації, дають змогу культурно відпочити між боями та відновити емоційну рівновагу. Концерти, лекції, вистави, спілкування та цілеспрямована психологічна рефлексія допомагають військовослужбовцям долати стрес. На додачу, «Культурні сили» долучаються до формування іміджу війська — створення гімнів, символіки, фільмів про походження та бойовий шлях підрозділів, а також фіксують пісні, вірші та історії війни для прийдешніх поколінь.
Ще один вагомий проєкт — «Книга на фронт». Ініціатива вже передала бійцям понад 43 тисячі книжок. Шість мобільних груп щодня мають кілька зустрічей уздовж лінії фронту, роздаючи близько 50 книжок. Читання стає для бійців порталом у мирне життя та засобом повернення до комфортних спокійних часів. Книжки збирають серед усіх охочих і отримують від партнерів — видавців і книгорозповсюджувачів. «Культурні сили» прагнуть не використовувати державних коштів, тож мають широку мережу партнерств із бізнесом: зокрема, на цьогорічному книжковому фестивалі «Книжкова країна» на ВДНГ їхнім генеральним партнером була платформа Work.ua.
Читайте також: Перевірка на дорослість суспільства: чи є попит на «Демобілізованих» Алана Олпорта
У межах фестивалю «Культурні сили» мали свій павільйон (раніше програму цього павільйону формував проєкт «Фронтмени»). Обговорювали настільні ігри, читання і творчість як способи терапії, говорили про етичність роботи з жанровим кіно в умовах війни, формування нового літературного канону та місце ветеранської і комбатантської літератури в ньому. Проводили офіцерські й перформативні читання, рефлексували про досвід перекладу української мілітарної поезії іноземними мовами.
Одна з подій павільйону безпосередньо презентувала напрями роботи «Культурних сил» з 2022 року і плани на майбутнє. Модерував зустріч Кирило Лукаш — актор, радіоведучий, культурний діяч, військовослужбовець.
Під час зустрічі поет і військовослужбовець Федір Рудий як учасник мобільної групи «Культурного десанту» розповів, що мілітарна поезія дуже відгукується військовим, оскільки формулює сильні емоції та свідчення, з якими бійці себе ототожнюють, але не завжди можуть вербалізувати. За його словами, головне завдання — показати, що культура створюється поруч із військовими щодня, а не існує лише в рафінованому вигляді в підручниках чи на телеекрані. Живе спілкування часто відбувається в камерному форматі до десяти осіб. Мистецька зустріч та глибока розмова допомагають витримати реальність, а власна творчість (навіть не фахова) стає для вояків терапевтичним засобом. За словами Федора Рудого, важливо виявляти й підтримувати талановитих військових, щоб будувати фундамент нової української культури.
Військовослужбовець і координатор проєкту «Книга на фронт» Андрій Овчарук посилався на книжку Ендрю Петтіґрі «Книга на війні. Бібліотеки й читачі воєнного часу». У попередніх великих війнах бійці теж мали культурні потреби. Британці збирали 5–10 мільйонів книжок, щоправда, відбраковували до половини. Тепер українському війську передають менше невідповідних видань, хоча траплявся і довідник з хімії 1978 року. У межах фестивалю окрема панель із партнерами — Якабу, КСД — була присвячена з’ясуванню, яких саме книжок потребують військовослужбовці. Важливим є й напис-послання у книжці, яку вирішують передати на фронт. Це не просто формальність, Андрій Овчарук порадив дивитися на це як на подарунок другові, якому пишеш побажання на згадку. Прості слова — тримайся, повертайся живим, дякую за те, що книжка видана завдяки військовим, — справді стають важливими і здатні підтримати.
«Культурні сили» також працюють над розвитком культурної дипломатії. Про цей аспект під час зустрічі розповів Остап Українець — письменник, перекладач, видавець, військовослужбовець. Він наголосив на потребі гнучкості у вибудовуванні дієвої комунікації із закордоном та донесенні українського погляду. Нагальною є потреба заміщувати російський культурний горизонт (як серед цивільних, так і серед військових). На міжнародній арені постає й низка інших завдань, які необхідно грамотно формулювати, шукаючи точки дотику. Зокрема, пропозиція спільно популяризувати в Україні культуру інших країн звучить для них атрактивніше, аніж банальне прохання про допомогу. І в цьому ключі при правильному позиціонуванні проєкт «Книга на фронт» може слугувати як ice breaker, що показує гуманну ініціативу українського війська. До того ж спільно з міжнародними партнерами вдається краще концептуалізувати ставлення до ветеранської української літератури, формуючи зрозумілі для них меседжі.
Насамкінець Кирило Лукаш зацитував Юрія Шевельова: у 1991 році Україна з’явилася на політичній мапі світу, а тепер має докласти зусиль, аби з’явитися на культурній мапі. Війна відкрила «вікно можливостей», де культура, особливо мілітарна культура, стає елементом національної безпеки й територією народження сенсів, і український голос має виразно звучати на цій території.