26 вересня біля 14-ї колії Київського вокзалу розпочинається виставка Ukraine WOW. Власне, це версія 2.0, перша виставка Ukraine WOW відкрилася в листопаді 2019 року в новому інтерактивному просторі Центрального залізничного вокзалу й так і не завершилася через пандемію ковіду.
Попередня виставка, над створенням якої так само працювала агенція Gres Todorchuk, надихала до подорожей і заохочувала пізнавати географію, промисловість та культуру України. Нині кілька експонатів першої виставки збережені (як-от модель Клеванського тунеля кохання, хата Поліни Райко, аркуші «Української абетки» Георгія Нарбута), деякі переосмислені (як рожевий вагон, який тепер присвячений пам’яті загиблих героїв), деякі вже були представлені протягом року (мозаїка «Боривітер» Алли Горської, жовте погруддя Тараса Шевченка). Більшість — понад сотня експонатів — нові. Загальна концепція також трансформувалась: у 2019-му в центрі була ідея подорожі, від відправлення до прибуття. За кілька місяців виставку відвідали понад 300 тисяч людей. Тоді ще дивовижею були 3D-друк і VR-окуляри, а одним з упізнаваних експонатів на виставці стала голова Батьківщини-матері.
Нині багато що змінилося. VR-окуляри дають змогу «політати» над колишнім Каховським водосховищем, тепер зарослим молодим лісом. Хата Поліни Райко затоплена, Олешки окуповані, унікальні природні об’єкти, як Олешківські піски, Асканія-Нова, Джарилгач та інші окраси, якими пропонували помандрувати до повномасштабного вторгнення, нині недоступні для відвідування, перебувають під загрозою знищення або втрачені назавжди.
За кілька минулих років ми як спільнота змінились і краще пізнали себе. І виставка Ukraine WOW-2025 це також відображає.
Хоча війна триває вже 11 років, лише після 2022-го стало нормою дякувати військовим — і перше, що бачать відвідувачі виставки, це напис «Цей проєкт став можливим завдяки українському війську. Дякуємо кожній і кожному».
Перші зали присвячені землі — тому, що в землі (археологічні знахідки й долі самих археологів, репресованих так само, як і митці), тому, що на землі (у хатах з Чернігівщини, Одещини, Закарпаття та Криму за вікнами видно, як жінки готують традиційні страви). Наступні зали — про архетипи й фантазії: пшеничне поле, дерево пам’яті, казка, що оживає, хатина з диво-звірями. Далі — історична частина: воїни та правителі підморгують оком із портретів, мислителі спонукають задуматися над висловлюваннями, роботи митців оживають, розквітають і виростають. Насамкінець — блок незалежності, із залою слави від статуеток «Євробачення», «Оскара» та медалі Нобелівської премії до «Золотого м’яча». Відеохроніка наших здобутків і перемог з 1991-го до сьогодні починається кадрами внесення великого синьо-жовтого прапора у Верховну Раду, під сингл «Наш час настав».
Порівняно з нинішньою, виставка 2019 року здається значно менш «політичною». Чого варта лишень «Угода спадкоємців», яку тепер пропонують інтерактивно підписати кожному з відвідувачів: «Я [ім’я] приймаю спадщину своїх славетних пращурів — княгині Ольги, князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, короля Данила, гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та багатьох інших видатних воїнів і правителів України. Обіцяю зберегти та примножити її». Подібно звучав четвертий пункт Декалогу ОУН (1929): «Будь гордий, що ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба». У цей момент відчувається, який великий шлях ми пройшли за минулі кілька років. Те, що для багатьох не вважалося «вау» у 2019-му, тепер таким є.
Зрештою, шість років тому вступний текст починався словами «Це освідчення у коханні», і нині це так само головне враження, яке справляє виставка. Від того, з яким вогнем в очах Ярослава Гресь проводить екскурсію виставкою, від добору слів у підписах, цитат на стінах і експонатів у залах, шкіра вкривається сиротами. Це справді освідчення в коханні. Тут відчуваються емоції — захват пізнання, гордість володіння й належності, щем спогадів, радість упізнавання, захоплення величчю.
Над виставкою працювали близько 400 людей. Від історичних консультантів до відомих осіб, котрих запросили озвучити фрагменти стародруків: Тімоті Снайдер озвучив Гербінія, Сергій Жадан — Вольтера, Тарас Чмут — Гійома де Боплана… Ярослава Гресь зазначила, що деякі з експонатів планують подарувати профільним інституціям після виставки: відтворену сценографію Олександри Екстер — музею театрального мистецтва, стародруки, придбані спеціально для виставки у приватних колекціонерів, — бібліотеці Вернадського.
Може здатися, що головна цільова аудиторія виставки — іноземні гості, які прибувають потягами до України, проте відсутність англійського дублювання підписів спростовує це припущення. Це також і не діти, бо, попри всю інтерактивність, видовищність, ба навіть казковість (зала зі ставком і лілеями, відтворені будиночки з чотирьох куточків України, надруковані на 3D-принтері князівські трони), меседжі виставки передусім звернуті до дорослих відвідувачів.
Імовірно, найбільше враження виставка справить на тих, хто нещодавно почав відкривати для себе Україну, її історію і спадщину, простір і людей, сьогодення і минуле. А тих, хто тільки на початку шляху пізнання України, хоч і давно мешкає тут, — справді тисячі. Тож, вочевидь, виставка матиме попит і закохуватиме в Україну.