Архангел Михаїл в історії та культурі: виставка

У Національному музеї історії України відбувається виставка «“Хто як Бог?”: образ Архистратига Михаїла в національній історії та культурі». Її анонсували щонайменше рік тому, коли тривала судова тяганина з Музеєм історії Києва за барельєф Архистратига Михаїла, який у XVIII столітті прикрашав Київську міську ратушу на Подолі. Після пожежі 1811 року ратуша згоріла, проте барельєф врятували — певний час він зберігався в будинку міського війта, потім — у кладовищенській церкві Всіх святих на Щекавиці, а з відкриттям Музею старожитностей і мистецтв він став однією з перших одиниць зберігання. Нині цей барельєф із червоної міді з Михаїлом на повен зріст у бароковому строї і з поверженим змієм — центральний експонат у виставці в НМІУ.

Барельєф «Архистратиг Михаїл» з будівлі Київської міської ратуші

За реформою 1782 року було затверджено герб Києва: «У лазуровому полі святий архангел Михаїл у срібній одежі та обладунках з вогненним мечем та срібним щитом». Проте образ архангела Михаїла закорінений в українській культурі ще до ранньомодерного часу: в середньовічній Русі він став символом української військової еліти. Шанування Михаїла запозичили з Візантії, де він вважався небесним покровителем імператорів у військових звитягах і захисником Константинополя від ворогів. Архистратига Михаїла — «князя ангелів» — обрав за патрона князь Святослав Ізяславич, 1108 року збудувавши на його честь Михайлівський Золотоверхий собор. Давні книжники наголошували дві іпостасі архангела — борця зі злом і захисника, під чиїм крилом можна знайти прихисток. Це видно з проповіді ігумена Видубицького монастиря Мойсея, виголошеної 24 вересня 1199 року з нагоди спорудження опорної стіни біля церкви святого Михаїла: «архистратиг Михаїл і покривай і храня кровом крилу твоєю».

Значної популярності серед киян набув зафіксований у записах XVIII–XIX століть переказ про Михайлика — київського богатиря, оборонця міста від орди. За однією версією, під час облоги Києва 17-літній юнак Михайлик пустив у табір монголів стрілу із запискою, в якій попереджав, що не візьме Батий Києва, доки в місті буде Михайлик. Хан пообіцяв відступити, якщо містяни видадуть юнака; громада погодилася, а Михайлик вигукнув: «Ні Батию не дамся, ні вам!». Сів на коня, узяв Золоті ворота на спис і, поїхав геть: «Тоді я Золоті Ворота принесу, як кум до куми пирогів не буде носити, і син батька не почитатиме, і батько — сина». Прикметним видається завершення легенди: «Тоді не стало чути за Батия», — Михайлик і надалі перебуває буквально «за міською брамою», ніби під захистом міста, маючи його фрагмент при собі, а тому втілює пророцтво: не візьме Батий Києва, доки в місті буде Михайлик. Ще одна інтерпретація цього образу полягає в тому, що, виносячи київські ворота в степ, богатир окреслює межу руських земель, на які поширюється влада стольного града.

Інший варіант легенди, який наводить у фольклорному збірнику Олександр Тулуб, має есхатологічний характер. Михайлик із Золотими ворітьми «на ратищі» здався татарам на вимогу громади, а ті «дуже зраділи, одержавши богатиря й Золоті Ворота, одіслали обох до Царьгорода, а самі, забувши про обіцянку, взяли місто». За цим переказом, Михайлик і досі живе в Константинополі, біля Золотих воріт. Коли подорожній проходить крізь них і думає, що «вони там до віку лишаться, останні затуманюються і мерхнуть», натомість «коли-ж прохожий в думу скаже: “О, Золоті Ворота! Ви знову повернетеся на старе місце”, — Золоті стіни блищать, і сяють, мов сонце».

У добу бароко козаки оздоблювали образом архангела Михаїла прапори й руків’я шабель, а благодійники з козацької старшини замовляли ікони й коштовне церковне начиння зі своїм патроном. Зображували Михаїла й на медальйонах-змійовиках, відомих ще з середньовіччя як талісмани.

Виставка поєднує різні часові пласти та теми, часом — дещо хаотично. Наприклад, у межах одного текстового блоку спершу згадано про Михаїла як козацького покровителя, далі наведено кант у записі початку ХХ століття, а одразу потому викладено історію Михайлівського Золотоверхого монастиря від заснування й господарювання до сучасної структури комплексу з датами відбудови окремих споруд… Логіку розташування експонатів у вітринах і тематичних вітрин у загальній нарації виставки часом складно зрозуміти, як і доцільність узагальнень чи деталізації. Зокрема, про Михайлівський монастир (що також має власний музей і тривалу історію, дотичну до виставки) сказано доволі оглядово, а натомість детально розкрито політичний проєкт «Річ Посполита трьох народів» від Гадяцької угоди 1658 року до польського повстання 1863 року, що має побіжний стосунок до теми виставки (через використання геральдичного символа київського воєводства — Архистратига Михаїла — у проєкті герба майбутньої відродженої держави).

Читайте також: Запит на складність

Чимало експонатів присвячені добі Української революції — фаховій темі куратора виставки Олександра Кучерука. Проте й тут супровідний текст містить дуже загальну інформацію, переважно про заснування Центральної Ради та її здобутки. Ключовий для цього періоду меседж соборності держави, символічно втіленої в поєднанні галицького лева та наддніпрянського архистратига Михаїла, згадано лише побіжно.

Завершує виставку блок, присвячений Революції гідності та сучасній російсько-українській війні (в описах вжито евфемізми на кшталт «північний сусід», «Війна зі злом»). 2017 року на Майдані Незалежності відбувалася стендова виставка, присвячена оновленому однострою сучасних Високомобільних десантних військ Збройних Сил України. Творці нагадували про питомість символіки архангела Михаїла — крил, полум’яного меча, темно-бордової кольорової гами — для українського війська. Без нагадування про те, як у кожен зі згаданих історичних періодів, аж до сучасності, актуалізувався образ Михаїла, цей процес виглядає самочинним і безособовим.

В описі виставки сказано, що «Архистратиг Михаїл — це символ не лише Наддніпрянщини, а й усієї України», тож добре було б прокоментувати цей шлях від київської геральдики до всеукраїнського державного проєкту, розвиненого в еміграції. Окремого коментаря потребує й переплетення мілітарної символіки та цивільних конотацій в образі архістратига.

Келихи із зображенням герба міста Києва — атрибути проведення весільної церемонії в київських відділах державної реєстрації шлюбів

Задум Національного музею історії України розкривати тяглість української культурної традиції через конкретний образ, присутній в різні історичні епохи, варто підтримувати. Тему такого масштабу, звісно, неможливо вичерпати однією виставкою. А проте побудова виставкової нарації могла б спиратися на цілісну кураторську концепцію, а не лише наявну в колекції музею суму експонатів — від візантійських змійовиків ХІІ століття до заохочувальних відзнак Київського міського голови.