Поняття «світова літератури» (Weltliteratur) сформулював у 1827 році Йоганн Вольфганг Ґете, пишучи так: «…поезія — це універсальне надбання людства, яке проявляється всюди і завжди в сотнях і сотнях людей… Тому я люблю озиратися навколо в чужих країнах і раджу всім робити те саме. Національна література зараз — це досить беззмістовний термін; епоха світової літератури вже близько, і кожен повинен прагнути пришвидшити її наближення». Цікаво, що зараз якраз одним із найактуальніших різновидів досліджень є аналіз творчості якогось автора як частини світової літератури (as world literature). І, якщо пригадати весь огром попередньої художньої спадщини, часом виникає враження, що раніше була велика література, а зараз письменники і письменниці хай і не зовсім посередні, але точно не такі, як були давним-давно. Де теперішні гомери, софокли, вергілії, овідії? Чому не видно нинішніх шекспірів чи сервантесів? Та навіть якщо взяти початок минулого століття — де сучасні автори рівня Джойса, Пруста і Вулф? Де новітні гемінґвеї, фолкнери, бекети, ґарсіа маркеси та інші? Якщо поглянути на лауреатів провідних літературних премій останніх років (Нобель, Букер, Пулітцер), то чи є там митці такого ж штибу, як вище зазначені? Навряд чи.
Втім, і щодо самих премій не вщухають питання про їхню об’єктивність. Усі пам’ятають нещодавній скандал із Нобелівським комітетом, після якого той почав похапцем виправдовуватися, намагаючись враховувати всю критику, а тому вочевидь оцінюючи претендентів не тільки в художньому («ідеалістичному»), а і соціально-політичному ракурсі. Букер же в 2024-му видав нагороду відверто слабкому роману «Орбітальне» Саманти Гарві про мирних росіян у космосі. Пулітцер як університетська нагорода віддавна намагається уникати неоднозначних авторів, які бодай у чомусь ідуть у розріз з освітньо-культурними принципами Колумбійського університету. А якщо ж і ці нагороди не керуються винятково естетичними принципами у своєму відборі, то як же тоді нам дізнатися про великих авторів і авторок?
Найпростіше сказати: час розсудить. Постфактум нам точно стануть відомі сучасні генії, зараз же нам їх побачити заважають передусім два чинники: строкатість літературного процесу і переважання ринкових відносин у книжковій сфері. Останнє, скажімо, призвело до появи поняття «бестселер», який, зважаючи на назву, — це про «якісні» продажі, а не про художню якість. Тож не варто забувати, що той же славнозвісний «список бестселерів The New York Times» — це не про найкращі сучасні тексти, а про те, що найкраще купується. Типова підміна естетичного економічним. І, як відомо, найкраще зараз книгу продає скандал і екранізація, адже навіть премії (за винятком хіба що Нобелівки) не гарантують того, що на талановитий текст звернуть увагу. Тож великі автори, певно, є, просто через такі обставини вони не потрапляють до нас через ринковий фільтр, який оцінює книгу передусім з позиції «Чи можна її продати».
Інший феномен: поява так званої «преміальної літератури», коли книга пишеться під формат конкретної премії (а отже і грошової винагороди). Ще одне явище: «сценарна проза», коли автор свідомо пише текст так, щоб його легко можна було екранізувати, тобто це, по суті, охудожнений сценарій. Як не крути, але ринковий критерій дається взнаки і свідомо чи ні змушує багатьох письменників його враховувати.
Певен, що велика література зараз точно є, але їй стає дедалі важче потрапити в книгарні. Знаю приклад сучасного талановитого письменника Джорджа Саліса, другий роман якого, «Морфологічні відлуння» («Morphological Echoes»), відмовилися брати всі провідні видавництва США, бо текст складний і «його важко буде продати». Немає потенційно адекватних продажів — немає великих авторів на ваших полицях.
Зрозуміло, що порівняння теперішніх письменників з тодішніми не на користь нинішніх — це певне викривлене сприйняття, адже від стародавнього мистецтва до наших часів дійшли найкращі представники, яких зберегли і врятували, а все посереднє просто відсіялося. Раніше теж було багато літературного мотлоху, просто час усе поставив на свої місця, відкинувши неякісне, а ми ж тепер хибно уявляємо культуру минулого як зібрання винятково вершинних досягнень і геніальних творів. Звісно, велике справді легше побачити на відстані, та й зараз вочевидь не бракує літературних велетів, просто нам складно (а то й нереально) побачити їх за ордами бестселерів-карликів.