10 вересня в Києві відбулася друга щорічна публічна подія в межах проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Цьогоріч говорили про раннє життя на Землі та перших людей на теренах України. Еволюційна біологиня Олівія Джадсон розповіла про походження життя на Землі та роль живих організмів у змінах планети. Історики Тімоті Снайдер та Сергій Плохій модерували дискусії з археологами про первісну історію, що розгорталася на українських землях. Обговорювали й сучасні технології, які змінюють наше розуміння дописемної доби.
Публічній події передувала низка робочих сесій і обговорень для дослідників за різними періодами, перелік запрошених учасників команди можна переглянути на сайті проєкту. За підсумками кількарічної роботи планується написання великої колективної праці обсягом біля трьох мільйонів слів. Минулоріч учасники ділилися враженнями про те, наскільки корисним є обговорення в групах із фахівцями з інших періодів, яким потрібно пояснити свою тему зрозуміло, але без примітивізації.
Ініціатором проєкту є Віктор Пінчук. У вступному слові він пригадав, як 2021 року запросив фахівців із Єльського, Гарвардського та Стенфордського університетів для осмислення можливих наслідків путінського історіописання, і вони прийшли до висновку, що це може бути підготовкою до легітимації воєнної агресії. Фінансова підтримка українських та іноземних фахівців задля появи нових сучасних студій з історії України була б актуальною безвідносно до війни, повномасштабне вторгнення лише підкреслило цю актуальність.
Перше питання, що постає, — звідки починати, якщо йдеться про історію України. Олівія Джадсон наголосила, що зрозуміти історію людства неможливо без попередніх знань про зародження життя на Землі. Вона посилалася на роботи українських учених — мікробіолога Сергія Виноградського та першого президента Української академії наук Володимира Вернадського. Вся історія планети, за її словами, — це низка експансій у джерела енергії: перші форми життя використовували хімічну енергію води, землі та повітря. Згодом, завдяки еволюції фотосинтезуючих бактерій, почалося використання сонячної енергії. Це призвело до «великої кисневої експансії», коли з’явився молекулярний кисень. Ця подія кардинально змінила планету і стало можливим життя, яке ми знаємо нині. Наступна ключова експансія — використання енергії вогню, що дало змогу першим людям готувати їжу, і це призвело до фізіологічних змін (зменшення щелеп, збільшення мозку), пришвидшило розвиток цивілізації та дозволило людині використовувати значно більше енергії, ніж інші види.
Тімоті Снайдер підкреслив важливість міждисциплінарного підходу, який долає кордони між біологією, геологією, археологією та іншими дисциплінами. Після вузької галузевої спеціалізації ХХ століття наука знову повертається до універсалізму, який цінували в ХІХ столітті й раніше. Водночас завдяки новим технологіям учені можуть відповісти на питання, недоступні кільканадцять років тому.
Директор Інституту доісторичної та протоісторичної археології Кільського університету Йоганнес Мюллер та директор Інституту археологічних наук Бернського університету Альберт Хафнер розповіли про новітні методи, які трансформують археологію та спонукають до нових висновків. Обговорювали й мегапоселення Трипільської культури, що утворюють альтернативну модель розвитку урбаністики на противагу містам Месопотамії.
Остання частина мала бути присвячена проблемам української археології, проте розмову Павла Шидловського, Марти Андрійович і Олександри Іванової за модерування Сергія Плохія перервала повітряна тривога. Це в певному сенсі врятувало подію від песимістичного фіналу. Адже обговорення специфіки розуміння археології в Україні, традицій дисципліни та воєнних викликів для галузі оприявнило б чимало труднощів, з якими стикаються українські археологи, як-то обмежене фінансування на коштовні дослідження, відсутність сучасного обладнання та недоступність технологій, брак кваліфікованих кадрів, використання студентів під час археологічної практики як безкоштовної робочої сили, бюрократичні перешкоди, відсутність умов для належного зберігання знахідок, неописані й не введені в науковий обіг фонди, безкарність «чорної» археології, руйнування пам’яток через бойові дії та незаконну забудову…
Зрештою, попри зауваження скептиків, що торік супроводжували анонс проєкту, — від питань щодо його фінансування до сумнівів щодо конкретних учасників команди, — «Глобальна ініціатива» продовжує функціонувати. Залишається порадіти за тих українських науковців, які отримали таку рідкісну можливість для розвитку своїх досліджень не всупереч, а завдяки (особливо актуальним це є для періоду первісності, який обговорювався цьогоріч, адже його дослідження критично залежать від доступу до коштовних новітніх технологій, що наразі в Україні відсутні). Хочеться сподіватися, що, перейнявши високі стандарти сучасної науки та навички живої, позбавленої академічного жаргону мови, українські науковці зможуть поширити їх у своїх установах і середовищах. Водночас є надія, що долучені до проєкту закордонні фахівці відкриють для себе багату історію та спадщину України й допоможуть інтегрувати ці знання в західну академію.
Цей проєкт демонструє, що, як і в багатьох інших сферах українського життя, для досягнення амбітних цілей доводиться створювати паралельні до державних інституції. З огляду на поточний стан, Національна академія наук України, на жаль, не здатна втілити подібний проєкт ані фінансово, ані інтелектуально.