Данило Романович — унікальна в нашій історії постать із великим потенціалом, як то часто буває, недооцінена. Шкільна програма й популярні історичні виклади лишають його на маргінесі, формуючи образ локального діяча часів удільної роздробленості та монгольської навали (цьому слугує і применшувальне кліше «Данило Галицький»). У національному пантеоні він досі не дорівнявся до Володимира Великого, Ярослава Мудрого й Володимира Мономаха, лишаючись вагомою постаттю здебільшого для Заходу України. А дарма.
Кращому розумінню правителя може посприяти книжка «Король Руси Данило Романович: політична біографія» Даріуша Домбровського («Локальна історія», 2025, переклад Андрія Козицького). Видавництво продовжує тішити читачів якісними й доступно написаними історичними дослідженнями.
Читайте також: Історія, що антропологізує: читаючи «Любощі» Томаша Вісліча
Одна з вагомих «переваг» Данила Романовича — його важко привласнити росіянам, на відміну від того-таки князя Володимира, гігантський пам’ятник якому встановили в Москві. Він значно більше інтегрований у європейський контекст — чи, можливо, цей аспект просто краще досліджений.
Вступне слово до українського читача Даріуш Домбровський починає з уточнення, що політична біографія — це лише перший том, другий вийшов друком польською 2016 року і присвячений княжій родині, суспільним стосункам і культурній ситуації в ХІІІ столітті (хочеться сподіватися, що він теж вийде друком українською). Автор також зазначає, що зумисне лишив поза увагою формування образу Данила Романовича в іконографії, образотворчому мистецтві, кінематографі, ідеології тощо — він лишає цю тему подальшим дослідникам.
Читайте також: Література Русі в оптиці українських медієвістів, російських пропагандистів і західної академії
Політичну біографію складно писати поза політикою — і вже з перших сторінок автор проводить паралелі із нинішніми позиціями України, Росії та Польщі. Домбровський протиставляє Данилу Романовичу, який протистояв домінуванні Орди, його сучасника Олександра Невського — канонічного героя як царської, так і путінської Росії, який послужливо підпорядковувався ординцям і не вагався використовувати їхню зброю проти своїх родичів, які дотримувались іншої політичної позиції. Доки Данило Романович домовлявся з Європою і Папою Римським про хрестовий похід проти Орди, Олександр Невський був по інший бік — бився проти Тевтонського ордену. Що ж до генези україно-польських взаємин, автор нагадує, що бабусею Данила з боку батька була представниця роду П’ястів, фіксує перші претензії польської династії на Галич і околиці, а також висловлює беззаперечну підтримку України в нинішній війні. Свідченням останнього є і його зустріч із українськими читачами, запланована на 11 вересня в Києві.
Читайте також: Спадщина Королівства Руського
Майже третину книжки становлять примітки (для них навіть є окреме лясе, що дуже зручно). Вимушене цитування середньовічних руських текстів і їхніх досліджень за російськими виданнями оголює прикру проблему того, що в нас чимало із цих джерел досі не видані й не прокоментовані належно.
Біографія написана хронологічно: від перших років життя Данила, втрати батька в чотирирічному віці та військово-політичної ситуації перших років ХІІІ століття до часів його найбільшої могутності та спадкоємців. Така композиція здається логічною, проте автор зауважує, що попередні біографи впорядковували дані про короля Данила за тематичним принципом, почергово висвітлюючи окремі аспекти його правління.
Один із додатків книжки — хронологія правління Данила — демонструє, який шлях він пройшов до здобуття титулу короля Руси і які титули посідав — реально чи номінально. Це найбільше підважує вузьку традицію іменування його Данилом Галицьким: він був володарем стольного Києва й Руси у час найтяжчих для держави воєнних викликів.
Читайте також: Що почитати про наших королів
Не можна не звернути увагу й на те, як історик — відмінно від філолога — трактує середньовічний текст за джерело правдивої інформації, намагаючись відшарувати її від літературних прийомів. Домбровський коментує це так: «Уже неодноразово дослідники звертали увагу на “афористичність” та “літературність” оповідань про Романа, які увійшли до Галицько-Волинської хроніки, і на те, як вони могли впливати на процедури переказу пам’яті про князя його потомкам, зокрема і його синам». Тут годилося б згадати про новий історизм, що обґрунтував текстуальну сконструйованість будь-якого історичного наративу.
У цій книжці багато війни — пошуку союзників, відчайдушної оборони, відваги одних і страху інших, що змушував кидати міста напризволяще перед наступом ворога; підступних маневрів, коли монголи обіцяли зберегти життя за умови капітуляції, а потім порушували обіцянку і вбивали беззбройних… Подеколи автор пише і про «дивну ситуацію одночасного миру та стану війни, зумовлену політичними пертурбаціями».
Біографії читають, серед іншого, як певні рольові моделі. Цікава із цього погляду і політична біографія Данила Романовича, що починав на межі катастрофи — і особистої для родини, і геополітичної для країни, а завершим могутнім володарем. «Особиста постава та політика короля Данила були одними із тих найважливіших чинників, які дали змогу зберегти в його державі традиції Київської Руси, а з іншого боку — втримати живі контакти із Заходом», — пише Даріуш Домбровський про свого героя, вочевидь, не без огляду на сьогодення.