Міністерство оборони Великої Британії заявило, що штаб Багатонаціональних сил в Україні (MNF-U) очолить британський генерал-майор. Ця структура відображає зусилля НАТО та союзників щодо підготовки до можливого припинення вогню та подальшої місії зі стабілізації в Україні, пише UK Defence Journal.
Залучивши старший командний склад та сили швидкого реагування, Велика Британія позиціонує себе як частину однієї з найбільших багатонаціональних операцій в Європі з 90-х років. На рівні посад генерал-лейтенантів відповідальність за Багатонаціональний командний штаб буде розділена між Лондоном і Парижем. Це питання планують переглянути, коли стануть відомі деталі будь-якого перемир’я.
Міністр оборони Люк Поллард заявив, що спільне командування, як очікується, залишатиметься чинним навіть після перенесення штабу MNF-U з Франції до Великої Британії. «Намір полягає в тому, щоб командування штабу Багатонаціональних сил в Україні на рівні посад генерал-лейтенантів залишилося спільним для обох країн», — написав він. А оскільки до ініціативи планують залучити понад 30 країн, то центральним питанням у плануванні була саме взаємодія.
Тим часом видання The Financial Times пише, що європейські столиці перебувають під дедалі більшим тиском, щоб надати конкретні зобов’язання щодо запланованого розгортання багатонаціональних сил у післявоєнній Україні. Журналісти зазначають, що ці сили є центральним елементом гарантій безпеки для України, які розглядає так звана «коаліція охочих» на чолі з Францією та Великою Британією, за підтримки, яку пообіцяли США.
За словами двох осіб, обізнаних з перебігом дискусій, коаліція приблизно поділилася на три групи: ті, хто готовий відправити війська, зокрема Велика Британія; ті, хто вже вирішив цього не робити, як-от Італія; і більшість, яка ще не визначилася, зокрема Німеччина.
Як заявив у коментарі Тижню директор Центру оборонних стратегій Олександр Хара, гарною новиною є те, що таку ініціативу очолює Велика Британія. «Вона була першою країною Західної Європи, яка у 2014 році зрозуміла небезпеку від Росії і почала нам допомагати відновлювати військово-морські сили. Ми пам’ятаємо надзвичайно важливу роль Британії у перші місяці повномасштабної війни, коли вона підштовхувала американців та інших почати допомагати Україні, першою дала танки», — каже він.
Однак, за його словами, для цієї ініціативи потрібне припинення вогню чи мирна угода. «Я думаю, що українці розуміють, що мирної угоди з Росією на нашому віку не буде. І не дуже схоже, що Путін готовий до припинення вогню, розуміючи, що у нього достатньо сил продовжувати наступ і бомбити українські міста, а США зволікають з запровадженням санкцій та інших дій, які можуть зупинити Росію. Тим паче, в умовах, де Путін буде розуміти, що на території України будуть війська НАТО, хоч і не під прапором Альянсу. Звичайно, це буде ускладнювати йому життя. Тому сама конструкція може не спрацювати, якщо не буде інших речей», — зазначає Олександр Хара Тижню.
На його думку, ключове питання полягає в іншому. «Наша влада постійно торочить, що це є елементами гарантій безпеки, але це не так. По-перше, навіть якщо буде припинення вогню і цей контингент невеликої кількості — умовно 10 тисяч військових — буде розміщений на наших західних територіях, то фактично потрібно 30 тисяч. Мають бути ті, хто готовий їх замінити, і ті, хто відпочиває чи готується, а це доволі велике навантаження на європейців, які розслабилися і не готові до війни. Наступна річ — вони будуть на заході України, а не між росіянами і нами, тому яка їхня роль у випадку порушення припинення вогню? Ми не знаємо їхнього мандату. Навряд вони готові вступати у бій на нашому боці і воювати з Росією. Це означатиме фактично війну Росії проти НАТО з можливим застосуванням ядерної зброї, чого вони бояться», — каже Олександр Хара.
Директор Центру оборонних стратегій підкреслює, що те, що зараз обговорюють і подають як гарантії безпеки — це фактично реалізація безпекових двосторонніх угод.
«А там йдеться не про гарантії безпеки, а про санкції щодо Росії, інвестування в український ВПК, передачу озброєння, спільне виробництво, тренування військових, обмін розвідданими тощо. Це все безпекові запевнення, менш формальні і без зобов’язань колективної безпеки. Так, дуже добре, що європейці врешті-решт на 11 році війни усвідомили загрозу для себе і готові щось робити. Але це не є вирішенням наших проблем», — наголошує Олександр Хара.
Тим часом, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук говорить про випередження подій європейськими союзниками.
«Чому наші партнери говорять про миротворчі сили, оминаючи процес зупинення бойових дій? Тому що жодним чином вплинути на зупинку бойових дій вони не можуть. Ні вони, ні Трамп. Не маючи можливості вплинути на актуальні проблеми, наші партнери намагаються хоч щось робити. До слова, це все не про нас, а про них. Це маркер, який демонструє, які держави і на що взагалі спроможні. Хтось готовий до колективної оборони, хтось каже, що ми краще давайте допоможемо боєприпасами, а хтось готовий переметнутися залежно від обставин. Тож нам від того не легше, а європейцям все ж таки краще починати думати вже сьогодні», — каже він у коментарі Тижню.