Майк Йогансен (1895–1937) — визначний український поет, прозаїк, перекладач і теоретик літератури. Ще й автор такої чудової фрази з посібника «Як будується оповідання»: «Соціальна вартість мистецтва дорівнюється приблизно вартості мороженого й сельтерської води літом та гарячого чаю взимі» (йшлося про те, що це один зі способів відпочивати).
І це український письменник із прізвищем, дуже подібним на псевдонім, яких тільки не виголошував версій про своє походження, розповідаючи, що він чи то швед, чи то норвежець. Насправді ж його батько походив з остзейських німців, а мати була українкою родом зі Старобільська. Які тільки видавництва не випускали найвідоміший роман Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію»: «Смолоскип», «Віхола», Yakaboo Publishing, «Фоліо», «Ліра-К» та інші. Та тільки коли за справу взялася Ярина Цимбал, почали виходити справді досконалі видання — спочатку в «Основах», а тепер ось і в Vivat. Останнє видання, про яке й ітиметься, — це збірка іронічної прози письменника. Тексти подано за прижиттєвими публікаціями і виданнями, один фейлетон републіковано вперше, а також є передмова, коментарі та пояснення слів. Загалом же, на моє переконання, серія «Vivat класика» — нині найкраща серія видань української класики на нашому книжковому ринку. Адже це якісний текстологічний і літературознавчий проєкт із професійними упорядниками й упорядницями для кожного окремого автора й авторки.
Творчості Майка Йогансена не вивчають у школі, але про його найвизначніший твір точно чув багато хто. Та якщо ж ви, розумний читачу чи прекрасна читачко, дожили до 2025 року і так і не прочитали найголовніший текст Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо…» — то я вам дуже заздрю, адже попереду у вас велике щастя пізнання цього неймовірного роману. До того ж у збірці «Ситутунга» є багато інших цікавинок. Звідти, зокрема, можна дізнатися, що «борщ — це українське консоме з капустою», а «баба — це українська селянська леді». Загалом же ця нова збірка — колекція всіх тих різновидів комічного, про які ви навіть і не здогадувалися: від бурлескно-травестійного до сардонічного. І при тому Майк Йогансен рідко перетинається з іншим тодішнім жартівником, Остапом Вишнею, хоч деякі їхні дотепи й подібні. Так, у Йогансена, є професор Нарбонов, що читає лекцію на тему «Українські прикметники та їхня роль у великому переселенні народів», а у Вишні — кандидат філологічних наук Іван Іванович Крапказкомою з дисертацією «Вплив дубових полиць на палітурки “Кобзаря” Т. Г. Шевченка видання 1871 року». Втім, навіть у цьому стилі наших гумористів-сатириків різняться: Йогансен — більший жанрово-композиційний віртуоз. І ще в нього той Нарбонов значно солідніший за пана Крапказкомою, бо: «…прекрасно знайомий з усіма українськими письменниками. В Сосюри й Хвильового він хрестив дітей. З Йогансеном він жив на дачі в Норвегії. З Кулішем Пантелеймоном варив куліш на березі Дніпра коло могили Шевченка. З Кулішем Миколою вкупі писав “Дев’яносто сім”, причім Куліш написав усіх тільки тридцять, а він, професор Нарбонов, шістдесят сім».
Найчастотніші художні інструменти автора «Ситутунги» — це гротеск і абсурд. Так, у «Мисливських пригодах Івана Івановича» головний персонаж доводить, що найкраще бити комарів із кулемета, після чого «комаха, поранена всього тільки трьома кулями, хворіла і за деякий час мусила умерти від утрати крови». Й і з ним починає сперечатися Хома Хомич, кажучи, що «коли б навіть кулемет мав повні чоки і дерев’яні частини з найкращого горіху, то й тоді комарові довелося хворіти не два-три місяці, а два-три роки при умовах клінічного лікування і грязевих ванн». І таких прикладів можна навести безліч, однак усе ж, гадаю, варто відзначити суперздібності Івана Івановича: «Поглядом, повним демонічної, надлюдської зневаги, він заморозив воду в озері мало не до самого дна. Зібравши декілька пудів льоду з поверхні замерзлого озера, він почав робити з журавля ананасний пломбір».
Крім того, Йогансен чудово володіє всіма регістрами нашої мови, зокрема ідеально розмовляє козацькою, наводячи такі «енергійні слова» козака Немийноги в «Сонці козацькому»: «Чортів жевжик, гемонів син, собача печінко, рудий шершню собачого виводу, яропудів сину, кадук твоїй матері, сто копанок дідьків тобі в голову, щоб тебе хиндя поподержала, бодай тебе грець вимивав, мордував би чорт твою маму, щоб ти колом став, бодай тебе заціпило, вбий тя трясця, хай тебе самка з пристрітом за живіт візьме, щоб тебе лють турнула, бодай твоє кодло з накоренком перевелося, щоб тебе побило, потемнило на путі на дорозі, і куди ти повернешся лицем своїм — щоб тебе било як горох при дорозі та як та птиця по дереву б’ється». Та якщо і це вас, розумний читачу чи прекрасна читачко, не переконало стрімголов кинутися купувати тую «Ситутунгу», то ви, розумний читачу чи прекрасна читачко, є індивідами не лише впертими, але й закоренілими у своїй упертості. Тож, може, вас наостанок переконає визначення дами, яке Йогансен наводить у «Номіна — оміна»: «Та жива істота, що всі рурки, ступирі, вали, підойми, велосипедні смоки, дула, кабелі, мачти, реї взиває “палками”, а всі трибки, маховики, зубчатки, турбіни, динамо й дизелі взиває “кольосиками”, — оця сама жива істота і є “дама”».
Та це я ще, розумний читачу чи прекрасна читачко, ані словом не згадав про ті мовні й сюжетні розкоші, що на вас чекають у «Подорожі ученого доктора Леонардо…», бо ці скарби неоціненні я вже вам гаряче раджу самим відкрити для себе у збірці «Ситутунга» від видавництва Vivat.