Де зростає майбутнє України: дитячі табори з історією та сенсами

Сто років тому з юнацьких спортивно-руханкових, пожежних і парамілітарних товариств — «Січі», «Сокола» і «Пласту» — виросло покоління свідомих українців, готових боротися за незалежність і будувати свою державу. Потому словосполучення «дитячий табір» тривалий час — і радянський, і пострадянський — асоціювалося з піонерами, російськомовними вожатими та російськими-таки піснями. Мій єдиний табір у шкільні роки був організований для вихованців Малої академії наук і теоретично мав би відрізнятися від цієї тенденції… але не надто відрізнявся. На щастя, сьогодні разом з іншими сферами дозвілля українізуються й дитячі табори. Розповідаємо, де проходять літній вишкіл нинішні українські діти і які цінності там прищеплюють.

Пласт: найдовша історія

Нещодавно ми з донькою поверталися з другого для нас обох пластового табору, зійшли в Києві на перон із потяга, і ледь не першими доньчиними словами були: «Фу, російською» — бо на пероні її справді чутно було багато й гучно. Це так контрастувало з тижнем на таборі, де всі перебували в українськомовному середовищі та спільному силовому полі пластових традицій.

Нині для багатьох батьків мотивація змалечку записати дитину в Пласт продиктована саме бажанням забезпечити українськомовне середовище. Української мови в Києві ніби й побільшало, але на дитячих майданчиках у спальних районах — досі заповідник російськомовних.

Історія пластового таборування почалася 1912 (чи 1913) року, коли Іван Чмола та Петро Франко організували перший табір на Чорногорі. Та вже незабаром, у 1914-му, життя пластового табору в Карпатах було раптово обірване війною, і старші пластуни рушили записуватися до лав Січових стрільців.

1924 року за підтримки митрополита Андрея Шептицького було створено стаціонарні таборові оселі для пластунів на Соколі та в Підлютому.

Читайте також: «В нашій волі змінити себе»: Андрей Шептицький

У 1920-х було розроблено виховну методику й закладено традиції таборування, яких дотримуються й нині, — розпорядок дня, ранкове підняття прапора, молитва, гімн, ватра, піші мандрівки… 1934 року Данило Козицький видав посібники «Пластовий впоряд» та «Як таборувати». В еміграції українські діти продовжували пластувати, зберігаючи зв’язок із Батьківщиною. Зберігся фільм 1947 року «Свято Весни в Міттенвальді» до 35-ліття Пласту, саме тут уперше виконали відому і щемку пластову пісню «При ватрі» («Сіріли у сумерках півночі шатра…»).

Перший пластовий табір відродженої в Україні Пластової організації відбувся в 1989 році, його влаштували переважно віряни підпільної Греко-католицької церкви (котра незабаром заявила про легалізацію). За спогадами учасників, табір зазнав нападу КДБ. А в серпні 1991 року, за лічені дні до проголошення незалежності України, одночасно діяло вже п’ять таборів, що об’єднали сотні пластунів. Відтоді пластові табори в Україні стали регулярними.

Пласт нині — це найбільша молодіжна організація України, що активно й публічно розповідає про себе, проте й досі чимало людей не знають про її існування. 2019 року Верховна Рада навіть ухвалила закон «Про визнання пластового руху та особливості державної підтримки пластового, скаутського руху», що бодай формально засвідчує наміри підтримки організації — лишилося їх втілити фінансово та діяльно.

Потрапити в Пласт непросто через брак виховників, які у свій вільний час на волонтерських засадах вкладаються у виховання пташат (наймолодших пластунів, віком від 2,5 до 6 років), новацтва (6–11 років) і юнацтва (11–18 років). Тож по всій країні фіксують черги з дітей, які прагнуть приєднатися до пластового руху. Часто самі батьки проходять вишкіл, стають виховниками і створюють пластові осередки для своїх, а заразом і інших дітей.

Комендантка нашого цьогорічного пластового табору Олена Кірдан поділилася міркуваннями з Тижнем:

«Особисто для мене Пласт — це спілка невимовно крутих людей, які рухають світ в одному, правильному напрямку. З ними завжди цікаво, і руки рвуться робити щось важливе. Для моїх дітей Пласт — це “бульбашка”, в якій вони можуть бути самими собою. Без осуду чи цькувань. Тут завжди комфортно і добре всім без винятку.

Цінності, які транслює Пласт і вкладає в кожного, — це база. Це те, що має бути в головах і в серцях кожного українця. Що більше людей буде знати про Пласт та долучатися до організації, то більше свідомих, розумних і неймовірних дітей буде зростати разом із нами.

Пласт — це унікальна організація. Тут не просто говорять про те, як важливо любити Україну. Тут Україною живуть. Навчають дітей усвідомлювати свою ідентичність. Розуміти, хто ми і яка наша місія. Плекати все те, що робить нас, українців, одним цілим.

Табір «Ключі Серця» — це мій перший пташачий табір у ролі коменданта. Я дуже довго і прискіпливо готувалася до нього. Продумувала кожну дрібничку. Метою табору було навчити діток (від 3 до 6 років) давати раду своїм емоціям. Навчитися розуміти себе і свої почуття через гру і різноманітні практики усвідомлення. Судячи з відгуків батьків, нам це вдалося. Табір був чудовим, бо в нас чудові дітки, для яких хочеться зробити якомога більше. Я повернулася додому з приємним відчуттям завершеності та купою думок і планів на наступний рік».

Писарка нашого цьогорічного табору Алла Смородина розповіла Тижню:

«Ми долучилися до Пласту, щойно моїй дитині виповнилося два роки — і ми отримали право долучитися. Вона стала пластункою, а я її “супроводжуючим дорослим”, і не планувала (бо не знала) нічого більше. Минуло два роки, і я виховниця у найменших пластунів — пташат.

Моя донька — моя мотивація, я тут, аби у неї було те дитинство, якого я не мала. Я — киянка “born in USSR”. У російськомовному середовищі, серед людей — прихильників “імперіалістичної” історії… Тому Пласт — це виховання і для мене.

Чому я в Пласті? Бо в наших дітях — наше майбутнє, тому я хочу зробити свій мінімальний внесок у наше майбутнє. Мені б хотілося, щоб у кожної дитини в Україні, у кожному регіоні була можливість долучитися, аби отримати всі переваги пластування. Я люблю розказувати всім — і дорослим, і малим — про Пласт і неймовірні пригоди, які мають пластуни. Про неймовірних людей, які тримають і розвивають Пласт. Про систему виховництва і безкінечну підтримку від більш досвідчених пластунів.

Окрім живих розповідей, ми робимо регулярні публікації в соціальних мережах про наші сходини, про цікаві місця, які відвідують наші пташата, про людей, які приходять до нас і розповідають нове й цікаве. Тож приєднуйтеся до Пласту, якщо вам від 2 до 99 років!

Система виховництва в Пласті передбачає всебічний розвиток дитини на основі пластових цінностей і методів. Пташацька виховна програма включає в себе фізичний, інтелектуальний, емоційний, соціальний і духовний розвиток, а також розвиток характеру. Все це важливо для гармонійного становлення маленьких українців і українок.

Особисто для мене є цінним, що Пласт створює для дітей особливе коло спілкування — адже гуртуються сімʼї з такими самими цінностями й мотивацією бути тут. Це закладає підґрунтя для подальшої дружби, спілкування, що триватиме, сподіваюсь, усе життя.

Літній пластовий табір — це концентровані сім днів, які з 08:20 (руханка) до 21:00 (розхід і сон) сповнені нон-стоп найрізноманітнішими активностями для наших пташат. Кожен день пластуни мають багато справ: дізнатися щось нове, зробити майстерки, піти в мандрівку, провести експерименти, пограти, послухати казку, подивитися театр тіней…

Це можливість усі ці дні бути поруч із дитиною, при цьому бути максимально залученою і корисною. За моїм відчуттям, кожна дитина дорослішає, стає самостійною, ще більш незалежною і самозарадною за цей тиждень. Скільки нових спогадів ми створили! А скільки ще ідей і натхнення виховники отримали навзаєм! Уже плануємо наступний рік».

Пташата — найменші пластуни і відвідують пластові заходи з батьками, вони ще такі кумедні і грайливі. Проте ці малята не пам’ятають або й знають життя без війни і добре розуміють, хто наш ворог. Щоразу під час сходин протягом року і щоранку на таборі пташата поважно тримають синьо-жовтий стяг і співають рядки з пісні на слова Марійки Підгірянки: «Маленькі наші ніжки, та знають свою путь, на службу Україні, як виростуть, підуть…», — і в цей момент дорослим буває важко стримати сльози.

«Строкаті єноти»: своя зграя

Час від часу мої знайомі згадують у розмовах спільноту з бешкетною назвою «Строкаті єноти». Вони проводять табори для тих дітей, які вже здатні таборувати самостійно (з 8 років і старше). Їхня ідея — в залученні до своїх подій особистостей із різноманітним життєвим досвідом, бо організатори переконані, що «тільки власним прикладом можна спонукати молоду людину до розвитку і активної позиції». Так створюється широкий спектр рольових моделей для юних учасників.

Організаторка заходів «Строкатих єнотів» і психолог Марина Ліпич прокоментувала для Тижня:

«Концепція Строкатих — це вже не лише про табір. Це велика спільнота, яка спрямована на створення безпечного простору для розвитку та дозвілля дітей. У вигляді таборів, мандрівок, походів, різноманітних майстерок/зустрічей та взаємодії.

Головною цінністю Строкатих є любов до дітей та України, яку ми намагаємося передати дітям власним прикладом. Та показуємо, як можна це проявити: спілкуватись українською мовою, занурюватись у традиції, відкривати нові стежини та місця, жити активно та цікаво, шукати свою зграю та формувати своє ціннісне коло однодумців і друзів, підтримувати військових та бути їм друзями, розвивати та проявляти себе, поважати себе та інших, мати активну життєву позицію».

На запитання про те, чому участь у команді «Строкатих єнотів» приносить їй задоволення, Марина Ліпич відповіла:

«Я люблю своє життя, дітей та Україну. І в Строкатому товаристві я можу поділитися досвідом, бути підтримкою для дітей та молоді. Бути для них авторитетом чи тим дорослим, кому вони довіряють. А ще, колись шукала простір/авторитетів для розвитку сина. А знайшла свою зграю — людей, з якими можу створювати і наповнювати цей простір та берегти дитинство. І син виріс тут та став частиною команди».

Метою таборів «Строкатих єнотів» є втілення дитинства в його найкращих проявах: із незабутніми пригодами, захопливими мандрівками, дослідженням незвіданого, радісними іграми, розмовами біля ватри, де народжується справжня дружба.

Табори від GeekWorld: занурення в історію

Раз на рік у мене в стрічці з’являються дивовижні фото з молоддю в стилізованих костюмах то Античності, то раннього Середньовіччя. Це не збори реконструкторів — це Остап Українець, Катерина Дудка і команда GeekWorld організовують історичні табори із зануренням в історію, де діти за легендою табору вирішують історичні завдання, що поставали перед мешканцями тих суспільств, яким присвячений табір.

Як і в справжній історії, «правильної» відповіді немає, а від твого рішення залежить подальший хід подій. У минулі роки вже відбулися табори за епохами Давньої Греції, Давнього Риму періоду республіки та германців IV–V століть.

Інструктори Катерина Дудка, Володимир Половський, Аничка Багрій та комендант Петро Самуляк прокоментували для Тижня:

«Концепцію таборів від GeekWorld можна сформулювати такими тезами:

— безпека: ми дбаємо про комфорт один одного і несемо повну відповідальність за все, що відбувається під час табору;

— залученість: коли всі тренери, інструктори й учасники повністю залучені в програму;

— включеність: коли кожен на таборі включений в усі процеси, що відбуваються;

— варіативність: коли кожен та кожна на таборі матимуть діяльність, максимально близьку своєму настрою, загальному стану тощо;

— демократичність: коли ми чуємо один одного, максимально враховуємо всі побажання і спільно пишемо закони нашої співпраці;

— повне занурення: коли всі, хто є на терені табору, стають частиною епохи, яку ми стилізуємо під час таборування.

Останній пункт: тому, що це заглиблення в історію, в її найпотаємніші закутини, залучення дітей до епохи, коли підручнику це не під силу.

Програма наших таборів — це постійна включеність учасників, тренерів, інструкторів у змістовні активності протягом усього дня. Вони охоплюють усі сфери розвитку: командна робота, спорт, інтелектуальні здібності, творчість, розвиток емоційного інтелекту, базові навички економіки тощо».

Наприклад, в анонсі цьогорічного рольового табору історичної стилізації «Спадок Армінія» писали: «На минулому таборі, в часи імператора Октавія, герой усіх германців Арміній не зміг створити тривалий союз племен, тож вони, як і раніше, постійно гризуться за власні інтереси. Чи зможуть германці взяти свою долю у власні руки і виступити разом проти римлян і гунів, що наступають зі сходу?»

Такий підхід справді зацікавлює історією — через кількаденну рольову гру, що включає різні аспекти повсякдення відповідної епохи, від вбрання і страв до дозвілля й суспільно-економічних відносин. А на додачу таке занурення у вигляді гри може показати роль кожної особистості в історичному процесі — з власними діями, виборами, помилками, кмітливістю, відвагою, що можуть одного разу стати вирішальними.

Трахтемирівська Січ

Ще один табір, який час від часу зринає в інфопросторі з позитивними конотаціями, — це Трахтемирівська Січ.

Його організовує Українське дитячо-юнацьке товариство «Січ», яке зазначає про себе: «Вже більше 30 років ми виховуємо національно свідоме покоління українців, використовуючи козацьку педагогіку». Табори відбуваються на Трахтемирівському півострові — давньому козацькому осередку, де діяв монастир для козацьких «ветеранів». Табори поєднують елементи скаутського методу, історичні елементи козацької тематики, а також життя в природі, фізичні вишколи, історичні гутірки та навчання самозарадності.

Поліна Сонечко, січова наставниця, на прохання Тижня прокоментувала:

«Трахтемирівська Січ — це простір, в якому діти занурюються в традиції козацького виховання, вчаться жити в природі і соціумі, детально продумана “територія керованого дискомфорту”, яка дозволяє кожному випробувати себе та навчитися долати труднощі. Завдяки цьому в дітей формуються самостійність, відповідальність, вміння працювати в команді, лідерські якості.

Ми прагнемо створити сприятливі умови для розвитку дітей та юнацтва як особистостей і відповідальних громадян України, якнайповнішого розкриття їх фізичного, емоційного, розумового, соціального і духовного потенціалу.

Можливість бачити як діти змінюються на очах, відкриваються, приймають рішення, стають самостійніше — ці процеси мотивують і надихають. А також є довгострокова перспектива — усвідомлювати, що ти частина великого організму, суспільства, держави; бути рушієм змін, докладатися до спільної справи, бути відповідальним за майбутнє України, плекати любов до неї в собі і в наступних поколіннях».

Цим далеко не вичерпується перелік дитячих та юнацьких таборів, де нині зростає національно свідома молодь. Наприклад, у Холодному Яру — ще одному сакральному місці в українській історії — з 2020 року відбуваються табори та змаги команди «Поклик Яру», цінності яких — «Побратимство. Дисципліна. Патріотизм».

На завершення хочеться просто щиро подякувати людям, причетним до організації подібних активностей, завдяки яким українські діти не слухають російську попсу під під’їздом, а зростають у пошані до традиції та з візією майбутнього.