1. Трансформація поля бою: Kill Zone — миттєва смерть у радіусі 20 кілометрів
Сучасне поле бою в Україні зазнало радикальних змін. Якщо раніше вирішальними були бронетанкові прориви, артилерійські дуелі та удари штурмової авіації, то тепер перевагу отримує той, хто діє швидко, малопомітно й гнучко. Класична концепція фронту, де є чітке розмежування між «наступальними» й «оборонними» зонами, втратила актуальність. На її місце прийшло нове поняття — Kill Zone. Це територія, де глибина бойового простору між обома сторонами становить 20–30 км, у межах якого фактично будь-яка ціль оперативно знищується дронами чи іншими засобами кінетичного впливу.
Kill Zone — це не географічний простір чи лінія, а багатовимірна зона смерті, насичена засобами виявлення й ураження. Розвідка в реальному часі, FPV-дрони, баражуючі боєприпаси, високоточна артилерія, РСЗВ з коригуванням, РЕБ і електронна розвідка — все це створює середовище, де найменша спроба пересування, концентрації сил чи логістики швидко фіксується й карається вогнем на знищення. Це щоденна реальність війни в Україні.
Показовим є приклад російського наступу під Авдіївкою взимку 2024 року, коли впродовж кількох днів було знищено понад 150 одиниць бронетехніки, в тому числі новітні Т-90 і БМП-3. Багато з них були виведені з ладу не під час безпосереднього штурму, а ще на етапі висування до лінії фронту в межах Kill Zone.
Kill Zone — це суцільний фронт без тилу та «сірих зон», де більше не існує «безпечних» маршрутів і традиційних тилових районів. Більше того, війна дедалі більше схожа на змагання з алгоритмами: хто швидше виявить, наведе, уразить. І в цьому середовищі традиційна бронетехніка, яка раніше вважалася символом наступального потенціалу, перетворилася на велику, повільну й надзвичайно вразливу мішень.
Це нове бойове середовище змусило обидві сторони конфлікту переглянути свої підходи. Росія, втративши можливість безкарно застосовувати великі бронетанкові з’єднання, почала шукати дешеві, швидкі й малопомітні платформи для доставки піхоти. Так на полі бою з’явились моторизовані штурмові групи (МШГ) на базі мотоциклів. Це спроба обійти Kill Zone за рахунок швидкості, мінімального теплового та візуального сліду і тактичної гнучкості. Проте чи є це дійсно ефективною адаптацією, а чи радше ознакою безпорадності у новій війні?
Ця аналітична стаття частково ґрунтується на дослідженнях міжнародного OSINT-проєкту Frontelligence Insight — незалежної платформи, яка спеціалізується на аналізі тактики, озброєння та внутрішньої логістики російської армії. Також використані матеріали DeepState, ISW та інформація, отримана від колег, які виконують завдання на лінії бойового зіткнення.
2. Як міняється тактика на новому полі бою?
Росія не почала масово використовувати мотоцикли на фронті від надлишку ресурсів або внаслідок стратегічного прориву в мисленні. Навпаки, це відповідь на наявні у них дефіцити.
По-перше, російська армія не здатна проводити масштабні скоординовані наступальні дії. Щоразу, коли вона намагалася зібрати великі ударні групи з танків, артилерії та піхоти, ці з’єднання знищувалися чи розпадалися під натиском української оборони.
По-друге, втрати бронетехніки, зокрема БМП і БТР, через атаки FPV-дронів стали такими значними, що їх банально ніким і нічим стало замінювати.
До цього додається ще один чинник — ефективність української оборони. Українські війська, маючи доступ до розвідданих у реальному часі, зосереджують вогонь артилерії та дронів там, де він потрібен, і швидко адаптуються до російських спроб прориву. У цих умовах сучасна повільна техніка не гарантує виживання. Тож росіяни вирішили використовувати мотоцикли, насамперед китайського виробництва. Вони дешеві, швидкі, їх легко приховати й не шкода втратити. А головна їх перевага — те, що в них можна посадити солдата й відправити у бій, не турбуючись, як довго той проживе.
3. Мотоциклетні штурмові групи — драгуни XXI століття
Незважаючи на назву, мотоциклетні штурмові групи не є класичними штурмовими підрозділами. Їхня головна функція — забезпечити швидке проникнення в зону бойових дій, обійти оборону, зайти в тил або провести розвідку боєм. Їх можна порівняти з драгунською кавалерією XVI–XVIІ століть, вершниками, які пересувалися конем, але вступали в бій як піхота. Так само й тут: мотоцикл — це транспорт доставки піхоти, яка веде бій після спішування.
Мотоциклетні штурмові групи (МШГ) використовуються Росією не лише як засіб наступу, але й для виконання широкого спектру тактичних завдань — від рейдів до логістики. Розглянемо ключові напрямки їх застосування:
Флангові обходи та глибокі прориви в тил
Російські війська дедалі частіше використовують стрімкі атаки моторизованими групами з метою обходу української оборони. За даними аналітичного центру Frontelligence Insight, ці підрозділи здійснюють флангові чи глибокі рейди — як для розвідки, так і для дестабілізації тилу.
Масштабні швидкі рейди
Неодноразово фіксувалися великі операції за участі сотень бойовиків на мотоциклах. Зокрема, сягаючи 100 мотоциклів в одному рейді, російські сили намагалися прорватися у тил українських оборонців. Хоча майже всі такі атаки завершувалися великими втратами
Відволікальні та штурмові маневри
Атакуючи з допоміжного напрямку, росіяни використовують мотоцикли для створення хаосу на флангах, фіксації уваги українських сил, виснаження артилерії та РЕБ-протидії супротивника.
Евакуація поранених і логістика
Аналітики з Frontelligence Insight також підтверджують, що мотоцикли задіюються для евакуації поранених, доставки боєприпасів та питної води в умовах, коли танки чи вантажівки надто помітні або небезпечні для пересування
Перекидання малих груп піхоти
У бойових умовах фіксуються випадки, коли мотоцикли використовують для швидкого перекидання піхоти в урбанізовані райони чи на вузькі напрямки фронту.
4. Структура, засоби ураження, тактика боротьби
Типова моторизована штурмова група (МШГ) Росії складається з 6–8 мотоциклів, що в сумі дає 6–16 військовослужбовців, залежно від того, використовується один чи два бійці на кожному мотоциклі. Така структура гнучка: за потреби її можна швидко масштабувати чи поділити на мікрогрупи, здатні діяти автономно.
Технічне наповнення та електронне обладнання
Один або кілька мотоциклів у групі зазвичай обладнані системами виявлення FPV-дронів — сканерами, які відстежують сигнали в діапазонах, характерних для дронових каналів зв’язку (наприклад, 5,8 ГГц). Їхнє завдання — фіксувати наближення БПЛА й вчасно змінювати маршрут або активувати засоби РЕБ.
Ще 2–4 мотоцикли оснащуються засобами РЕБ. Це можуть бути як стаціонарно встановлені пристрої придушення зв’язку, так і переносні рюкзакові системи.
На озброєнні МШГ мають типовий піхотний набір. Автомати АК-74М / АК-12, ПТУР (наприклад, «Фагот» або трофейні західні системи), РПГ-7, РПГ-26, ручні гранати, станкові чи легкі кулемети, які встановлюють для другого номера.
Мотоцикли іноді несуть додаткове спорядження: боєкомплекти, турнікети, шанцевий інструмент, малогабаритні FPV-дрони, які можуть запускатися з рук.
Тактичне використання другого номера
Другий номер на мотоциклі часто виконує роль основного вогневика. Його завдання —прикривати групу під час руху, влучно реагувати на засідки, стримувати атаку до моменту спішування. Як зазначають військові аналітики Frontelligence, у більшості випадків бойове зіткнення починається після того, як група спішується, щоб атакувати пішим порядком. Це ще раз підтверджує аналогію з «драгунами» — мобільною піхотою, а не кавалерією.
Маневреність і особливості пересування
Мотоцикли забезпечують високу тактичну мобільність, дозволяючи швидко змінювати напрямок атаки, маневруючи вузькими чи пересіченими місцевостями. Ще однією перевагою є легке маскування і низький тепловий слід. Проте така мобільність супроводжується повною відсутністю броні, а отже, й смертельною вразливістю у разі виявлення.
Переваги — логістика, гнучкість, дешевизна
Вартість одного мотоцикла становить від $2000 до $4000, залежно від моделі та стану. Це в десятки разів дешевше, ніж утримання і втрати БМП.
Обслуговування мінімальне, паливо дешеве, запчастини наявні. Тому російські командири охоче використовують мотоцикли, бо втрата 5–6 мотоциклів не сприймається як провал. А масові втрати людей в російській армії ніколи не оплакували і не рахували.
5. Проблеми та недоліки
Попри очевидну маневреність, така тактика має численні недоліки. Мотоцикл не захищає ні від артилерії, ні від шрапнелі, ні від FPV-дронів, які легко наздоганяють і знищують екіпаж. Швидкість не дорівнює виживанню. Особовий склад залишається надзвичайно вразливим і часто гине ще до того, як дістанеться цілі. Проблемою є і координація: навіть якщо одна група досягає успіху, інші зазнають втрат, а загальний ефект розчиняється у втраті особового складу та техніки. Попри зовнішню динаміку та привабливість у телесюжетах, тактика моторизованих штурмових груп (МШГ) має низку критичних уразливостей, які перетворюють ці підрозділи на високоризикову й переважно витратну тактичну одиницю.
Мотоцикли не мають жодного захисту від уламків, куль чи артилерійського вогню. Під час руху вони залишають екіпаж повністю відкритим до обстрілу. Навіть вибух поблизу від міни чи снаряду може знищити групу без прямого влучання. Мотоцикли, попри свою швидкість, залишаються ціллю для FPV-дронів, особливо в умовах відкритої місцевості чи степу, де немає укриттів. За оцінками українських операторів дронів, FPV, який летить на швидкості понад 120 км легко наздоганяє мотоцикл, оскільки часто летить навпростець, а мотоцикл змушений маневрувати по рельєфу. «Ми просто чекаємо, поки він виїде на відкриту ділянку. І тоді 4–5 секунд — і все. Без шансів», — розповідав один із операторів FPV-дронів бригади «Азов».
Навіть системи РЕБ, які мають бути прикриттям, не завжди їх рятують через обмежений радіус дії, затримку активації чи банальну несправність.
Також у них є проблеми з координацією та синхронізацією. Тактика МШГ передбачає масоване, скоординоване застосування кількох груп на різних напрямках для обходу, розвідки, відволікання. Але саме цього часто бракує російському командуванню. Випадки, коли одна група заходить у тил, а інші губляться, запізнюються чи потрапляють у засідку — не виняток, а норма.
Ще однією проблемою є висока залежність від погоди і рельєфу. Мотоцикли ефективні лише на сухих відкритих просторах. У випадку дощу, бруду, багна чи снігу вони стають непридатними. Після осінніх злив у 2024 році декілька атак МШГ провалилися через неможливість пересування по розкислих полях, де мотоцикли грузли чи втрачали керованість. У лісистій або урбанізованій місцевості рух ускладнений, а можливість сховатися різко знижується.
Тож, як бачимо, МШГ — це тактичний інструмент, що може бути ефективним лише в умовах повної раптовості, відсутності противника в повітрі, ідеального рельєфу і щільного прикриття РЕБ та артилерії. За будь-якого іншого сценарію це мішені, які гинуть ще до того, як побачать противника.
Тактика МШГ більше свідчить про кризу в російській армії, ніж про її інноваційність. МШГ є об’єктом цілеспрямованого знищення з боку FPV-дронів. Через відсутність броні, малу швидкість маневру й обмеженість простору для укриття — мотоцикл перетворюється на «живу мішень». «Ми працюємо по мотоциклах одразу після виявлення. Вони не встигають зрозуміти, звідки йде удар. Якщо немає потужної РЕБ — це гарантоване знищення», — пояснює боєць дронової групи 92-ї бригади. Більшість атак МШГ закінчується або повним провалом, або частковим проривом, ціною 60–80 % втрат. У звітах DeepState згадується, що на Донеччині росіяни витрачають десятки мотоциклів щотижня, часто не досягаючи навіть лінії окопів ЗСУ.
Чи можливе застосування МШГ в українській армії?
Такі ідеї час від часу озвучуються. Проте більшість українських офіцерів сходяться на думці, що мотоцикл може бути корисним лише в обмеженому спектрі завдань, до яких належать евакуація з «сірої зони», швидке перекидання груп вночі та диверсійні операції в тилу ворога. Але не як основа для штурму. Україна будує армію на іншому принципі: цінність життя солдата > кількість ресурсів.
Замість висновків
МШГ — це не символ інновацій, а прояв глибокої кризи на тлі браку у росіян бронетехніки, неефективного командування, провалів у забезпеченні та втрати стратегічної ініціативи. Їхні переваги у швидкості, дешевизні та мінімальній логістиці не змінюють стратегічної ситуації.
Україна та країни НАТО повинні проаналізувати цей досвід, адаптувати деякі елементи (особливо для спеціальних операцій), але не копіювати бездумно, а будувати свої рішення на принципах технологічної переваги, злагодженості та людського життя як найвищої цінності.