Не так давно генеральний директор OpenAI Сем Альтман висловився щодо того, щоб користувачі чат-бота ChatGPT, розробленого його компанією, надмірно не довіряли ШІ: «Люди мають дуже високий ступінь довіри до ChatGPT, що цікаво, тому що ШІ галюцинує. Сприймате його як технологію, якій ви не повинні довіряти настільки сильно». Напозір резонне застереження, адже штучний інтелект припускається помилок і може створювати оманливий або неправдивий контент, втім, чути таке від генерального директора — дещо дивно, бо раніше він казав прямо протилежне. Та тепер, із появою серйозних конкурентів, стало актуально казати про недоліки ШІ, зокрема, про те, що технологія досі має значні обмеження і постійно породжує нові занепокоєння щодо конфіденційності. Цікаве і формулювання Альтмана, що ця технологія — «не супернадійна», бо все ж слово «супер» звучить краще, аніж «дуже», і кому як не Альтману знати, що в продажах головне милозвучність, адже «штучний інтелект» звучить значно краще, аніж «алгоритми машинного навчання». Та й «Intelligence» в назві «Artificial Intelligence» — це, звісно, не «інтелект», а певніше — «розумність / тямущість» чи «розумові здібності», тобто не сам інтелект, а його характеристики.
Нещодавно Тиждень писав про те, що навіть ентузіасти й оптимісти штучного інтелекту починають висловлювати щодо нього занепокоєння. Так Ілон Маск оцінює ризик того, що ШІ може знищити світ, у 20 %. Генеральний директор Anthropic Даріо Амодеї говорить про 10–25 %, а гендиректор Google Сундар Пічаї — про 10 %.
На це по-своєму реагує і Голлівуд, який дедалі частіше знімає фільми про те, що головний лиходій у сучасному світі — це саме ШІ. Про це, зокрема, зазначає The Economist, аналізуючи «нову екзистенційну загрозу для людства». У минулому лише кілька великих фільмів («2001: Космічна одіссея» Стенлі Кубрика та франшизи «Термінатор» і «Матриця») зверталися до ідеї монструозних технологій, але зараз це стало загальним місцем. Так у двох останніх частинах «Місія неможлива» (2023, 2025) секретний агент Ітан Гант (Том Круз) бореться зі зловісним штучним інтелектом із назвою «Сутність». Такі фільми, як «Творець» («The Creator», 2023), «СтраШнІ» («AfrAId», 2024) і «Компаньйон» («Companion», 2025) сперечаються про те, хто смертоносніший — справжня людина чи її симуляція. Навіть у повнометражній комедійній анімації «Воллес і Ґроміт: Перната відплата» (2024) з’явився лихий садовий гном-робот. Крім того, і два фільми про ляльку-робота МЕҐАН (2023, 2025) додали до цієї теми один важливий нюанс: зовнішність носія ШІ може бути оманлива (кіно грає на контрасті між безневинним виглядом робота та її здатності до жахливого вбивства).
Про що ж ідеться в усіх цих фільмах? Безперечно, про наш страх залежності від технологій. Адже, по суті, людство розробляє й активно запроваджує те, що може становити потенційну загрозу за умови комп’ютерного збою або ж потрапляння не в ті руки. У цих випадках сценаристів мотивує не так природне занепокоєння через стрімкий науково-технічний прогрес, як те, що зло може бути не якимось монстром, потворою чи жахливим маніяком, а ґаджетом, який є у кожного в кишені. Певною мірою це баналізація зла, зведення його до всюдисущої загрози, що, безперечно, посилює нашу загальну тривожність і параною. Однак Голлівуд завжди реагував на те, що можна якнайкраще продати, і зараз ШІ — наше найновіше спільне захоплення і страх, технологія, яка, видається, скоро буде вбудована в усе, а, отже, розчиниться у самому житті.
The Economist фіксує і теперішню природну реакцію на засилля ШІ: бажання від цифрового повернутися до аналогового (вініл, аудіокасети, фотоплівка, кіноплівка). У світі, де все миттєво доступне на екрані, матеріальні речі стають розкішшю. Та найбільший нинішній мотиватор — обурення алгоритмами. Аналоговий тренд — це оспівування старих способів створення речей на тлі революції штучного інтелекту: цікаво, до речі, що відродження вінілу збіглося із запуском Spotify. Втім, звісно аналогова культура — досі невеликий ринок. Так вінілові платівки становлять лише 8% доходів американської музики, а Kodak продає більше плівки, але їй ще далеко до повернення свого розквіту. Втім, як зауважує The Economist, шанувальники аналогової техніки стають законодавцями моди: вони змушують цифровий ринок адаптуватися, пропонуюючи імітацію аналогових фільтрів чи плівки.
Отже, захоплення ШІ змінює наші технології, а страх ШІ змінює наше кіно. Та у глобальному контексті все так і лишається на рівні протистояння добра і зла, просто дедалі важче їх розрізнити. Заспокійлива мантра про те, що штучний інтелект — це лише інструмент — це чудово, але чому ж ми воліємо вбачати в ньому лиходія самого по собі. Бунт машин, обіцяний фільмом «Термінатор» (1984), поки що, як бачимо, не відбувся, але, може, не варто й забувати, що в стрічці Кемерона таке майбутнє обіцяне на 2029 рік.