Плани Ірану створити ядерну зброю з метою знищення держави Ізраїль, а тим паче конкретні кроки в напрямку реалізації цих планів, нікого не можуть залишити байдужими. Для тоталітарного режиму аятол із середньовічними поглядами на життя ядерна зброя, окрім усього іншого, розглядається як гарантія власного існування.
Утім, правду кажучи, ядерний Іран не потрібен нікому, навіть своїм основним «союзникам»: ані Китаю, ані КНДР, ані Росії. Недарма ті не поспішають ділитись із Тегераном ядерними технологіями. Адже є розуміння, що непередбачуваний і агресивний неядерний Іран після отримання ядерної зброї становитиме ще більшу небезпеку для всього світу.
Показово, що всі «союзники» Ірану по ядерній осі зла — Китай, Росія і КНДР, — формально засудивши військову операцію Ізраїлю та США проти Ірану, водночас чітко дистанціювалися від надання прямої підтримки Тегерану.
Варто зазначити, що саме КНДР відігравала ключову роль у розробці Іраном ядерних технологій. Уже наприкінці першої декади ХХІ століття МАГАТЕ мала докази передачі Пхеньяном Тегерану ключових даних для розвитку ядерних технологій (математичні формули і коди для проєктування ядерних боєголовок — Ред.). Було укладено двосторонню угоду щодо технології збагачення урану.
У рамках угоди Пхеньян почав постачати Ірану ракетні двигуни для балістичних ракет Shahab-3 із дальністю дії до 2000 км. У 2011 році Ірану було передано програмне забезпечення MCNPX 2.0, з високим ступенем ймовірності здатне перевірити та підтвердити успішність детонації ядерного заряду.
Програма двосторонньої співпраці також включала технологічний обмін у сфері ракетобудування, зокрема оснащення їх ядерними боєголовками. Двостороння співпраця прискорилася у 2021 році, особливо у сфері балістичних ракет великої дальності, здатних нести ядерні боєголовки. З використанням північно-корейських технологій в Ірані створили балістичну ракету середньої дальності типу «Емад».
Іранська розвідка також активно шукає доступ до ядерних технологій за кордоном, зокрема в Росії, де намагається створювати агентурні позиції. Про це повідомляє журналіст-дослідник Христо Грозев із посиланням на документи російського ФСБ.
Коротка передісторія
Незважаючи на системну протидію США й Ізраїлю, які довгий час намагались стримувати розвиток іранської ядерної програми, Тегеран уперто продовжував збагачення урану, попри навіть диверсії, які приписують ізраїльським спецслужбам на іранських ядерних об’єктах, і фізичну ліквідацію низки провідних іранських учених-атомників.
У січні 2018-го ізраїльська розвідка «Моссад» провела на території Ірану унікальну операцію, в ході якої було захоплено й таємно вивезено в Ізраїль майже 500 кг документів ядерного архіву Ірану. За словами прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу, йшлося про 55 (за іншими даними — 100) тисяч документів і 183 CD-диски з таємними даними ядерних розробок, зокрема військового ядерного проєкту «Амад», які Тегеран роками приховував.
Оприлюднення Ізраїлем цих даних мало ефект розірваної бомби. Адже це відбулося невдовзі після підписання в липні 2015 року Угоди щодо іранської ядерної програми між Іраном з одного боку і США, Великою Британією, Францією, Китаєм, Німеччиною та РФ з іншого. Тоді Тегеран в обмін на зняття санкцій погодився на низку поступок у своїй ядерній програмі.
Вашингтон запідозрив Тегеран у порушенні цієї угоди, що стало однією з причин, чому президент США Дональд Трамп ухвалив рішення про вихід із неї США і запровадження проти Ірану нових, жорсткіших санкцій.
Проте проєкт «Амад» не згорнули, а просто втаємничили, і роботи продовжили. Тегеран доклав вагомих зусиль у царині збагачення урану й останнім часом досяг значного прогресу. За даними ізраїльської розвідки, накопичених іранцями запасів 60 % збагаченого урану — 400 кг — було би цілком достатньо для створення вже найближчим часом від 7 до 10 ядерних бомб.
Після того як дипломатичні зусилля США щодо примусу Ірану відмовитись від створення ядерної зброї не дали бажаного результату, ініціативу взяв на себе Ізраїль, який після багаторічної ретельної розвідки і підготовки був готовий до силового вирішення питання. Адже для цієї країни, що вже має ядерну зброю, вкрай важливо підтримувати стратегічну перевагу на Близькому Сході.
У рамках 12-денної операції «Народ як лев» з 13 по 25 червня 2025 року ізраїльська авіація (понад 200 ударних літаків — Ред.) і спецслужби завдали низки ефективних ударів по об’єктах ядерної, військової, промислової інфраструктури, військових об’єктах, командуванню іранської армії і Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР)
Дистанційна війна на відстані понад 1500 км вимагала від Ізраїлю ретельної підготовки, відпрацювання всіх елементів, використання високоефективного озброєння і значних коштів. Адже йшлося про реалізацію на практиці технічної і технологічної переваги Ізраїлю у сучасній війні, яка має для нього екзистенційне значення. За даними ресурсу Ynet News, витрати Ізраїлю на військову операцію проти Ірану склали до 725 мільйонів доларів на добу.
Військово-повітряні сили (ВПС) Ізраїлю від самого початку нейтралізували ППО Ірану і завоювали панування у повітрі над іранською територією з можливістю вибіркового ураження заздалегідь визначених цілей. Важлива деталь: за весь період операції Іран не збив жодного ізраїльського літака і навіть не виявив наближення удару. Втім, він відповів ударами балістичних ракет і дронів по території Ізраїлю та військовій базі США в Катарі.
За даними західних розвідок, ізраїльтянам вдалося знищити 30 генералів збройних сил і КВІР Ірану, низку вчених і ключових розробників атомної програми, зруйнувати оборонні підприємства і військовий потенціал — до двох третин іранських пускових установок балістичних ракет (близько 250). На сьогодні Іран досі має до 1500 ракет і лише 100 пускових установок. Відновлення втраченого потенціалу займе багато часу.
Іранська балістична ракета Shahab-3
Та навіть якщо Іран відновить свій ракетний потенціал, фундаментальною проблемою залишається повна відсутність ефективної ППО. За оцінками, Іран втратив близько 80 батарей ППО, і у разі чергового конфлікту його небо знову належатиме ізраїльтянам.
За експертними оцінками, відшкодування втрат для Ірану буде практично неможливим не лише з фінансових, а й, перш за все, з політичних причин. Немає країн, які погодились би продати Тегерану сотні нових багатоцільових літаків і комплексів ППО. Тобто, придбання сучасного озброєння й обладнання та побудова навколо нього ефективної системи ППО явно виходить за межі можливостей Ірану.
Американський фактор
Після приходу до влади Дональда Трампа США перетворюються на нестерпного партнера, який підриває єдність НАТО зсередини. Шкоду, завдану руйнівною політикою Трампа для самих США і Заходу в цілому, ще належить оцінити. Й іранський напрямок не є винятком.
У ніч на 22 червня до ізраїльських атак долучились стратегічні бомбардувальники ВПС США, які скинули надважкі проникні бомби GBU-57, пошкодивши підземні іранські ядерні об’єкти у Фордо, Натанзі та Ісфахані. Здавалося б, це відкриває шлях до остаточного вирішення «іранського питання» й повалення режиму скажених мулл, але сталося не так, як гадалося.
Одразу після цього Дональд Трамп поспішив оголосити про перемогу і припинення вогню, хоча до знищення військового потенціалу Ірану було ще далеко. Невдовзі Тегеран порушив припинення вогню, атакувавши балістикою Ізраїль і американську військову базу в Катарі.
Фактично рішення Трампа щодо обмеженої підтримки ізраїльської операції в Ірані було раціональною реакцією на зміну стратегічної обстановки, в якій США втрачали можливість ефективного втримання ескалації бойових дій.
Тобто Вашингтон ухвалив половинчасте рішення — не вступив у війну на боці Ізраїлю, чого найбільше боялись у Тегерані, а обмежився точковим бомбардуванням. Відповідно, це дало половинчастий результат, по суті, врятувавши режим аятол.
Що ж до припинення вогню, то, на думку польського експерта доктора Міхала Ліпи (Інститут Близького та Далекого Сходу Ягеллонського університету у Кракові — Ред.), воно має реальний шанс зберегтися протягом тривалішого періоду, але за певних умов. Усупереч видимості, вважає експерт, обидві сторони наразі мають більше втратити, ніж отримати від продовження обміну ударами, а їхні дії більше вписуються в логіку точкового стримування та демонстрації можливостей, ніж у розрахунок повномасштабного, відкритого та тривалого конфлікту.
З іранського боку необхідною умовою для припинення вогню є збереження неперервності правлячого режиму та його здатності представляти себе як силу, яка не зазнала стратегічної поразки. Попри значні руйнування ключових ядерних об’єктів, що, безумовно, скорочують ядерний та технологічний потенціал Ірану, ключовими вимірами їхніх наслідків є символічний і політичний.
Режим аятол, щоб уникнути потрясінь у системі влади, повинен створити наратив опору: хоча ворог завдав удару, Іран вижив, зберіг свою єдність, а його основні можливості відплати не були зламані тощо. Це, вважає Міхал Ліпа, дозволяє режиму політично «продавати» населенню припинення вогню як прагматичний крок в ім’я національних інтересів, а не як акт капітуляції Ірану.
Ізраїльський військовий експерт Григорій Тамар навіть вбачає в цьому стратегічний розрахунок президента Трампа — зберегти послаблений і пошарпаний режим як номінальну загрозу в регіоні, — щоб підтримати попит на американську зброю для сусідніх країн. Останні становитимуть неформальну проамериканську коаліцію на чолі з Саудівською Аравією в майбутньому протистоянні з Китаєм. Дещо подібне, на думку експерта, Білий дім хотів би зробити і з путінською Росією як економічно, так і військово, підтримавши Україну.
Виграшний програш, або Чого насправді досягли США й Ізраїль
Що ж до результатів ударів по Ірану, то наразі не можна говорити про перемогу, щонайменше такого рівня, який виключатиме в перспективі можливість створення Тегераном ядерної зброї. Попри переможні реляції Трампа і Нетаньягу й очевидні успіхи, говорити про досягнення поставлених цілей поки не доводиться.
Передусім — невідомо, де перебувають 400 кг уже збагаченого до 60 % урану. За даними ізраїльського експерта Григорія Тамара, його вивезли за кордон. Ця версія корелюється з прибуттям до Тегерану напередодні ізраїльської атаки трьох транспортних літаків ВПС Китаю, які могли вивезти уран у Китай.
За повідомленням заступника політичного директора іранського державного телебачення Хасана Абедіні, Іран заздалегідь евакуював усі три ядерні об’єкти, які зазнали атак США. А збагачений уран, імовірно, заховали на території Ірану з наміром використати пізніше, коли дозволять обставини.
У звіті Управління розвідки Міністерства оборони США (DIA) зазначається, що іранську ядерну програму було затримано, але менш ніж на шість місяців. Ба більше, за експертними оцінками, збагачення урану з 60 % до 90 % не вимагатиме тисяч центрифуг, вистачить і десятка або двох.
Невипадково посол Ірану в ООН Амір Саід Іравані в інтерв’ю американській телевізійній компанії CBS заявив, що його країна «ніколи не припинить збагачення урану», посилаючись на своє «невід’ємне право» країни — учасника угоди про нерозповсюдження ядерної зброї. Щоправда, посол не уточнив, до якого рівня Іран має намір збагачувати уран.
До того ж, коли йдеться про гарантії США для країни, яка добровільно відмовляється від ядерної зброї, все не так просто. Адже приклад відмови України від ядерної зброї в контексті поточної ситуації й прямої участі США в атаках на іранські об’єкти ядерної інфраструктури, на жаль, не сприяють ухваленню Тегераном рішення про припинення збагачення урану.
На думку дипломатичного кореспондента ВВС Джеймса Ландейла, невизначеність щодо результатів попередніх ударів і продовження іранських ракетних обстрілів Ізраїлю призведуть до нових ударів ізраїльської авіації. Своєю чергою, це потенційно втягне регіон у безперервний цикл ударів і контрударів (військовим жаргоном — «стрижка газону»). Саме це вже спостерігається, а ізраїльські експерти прогнозують повернення до гарячої фази війни з Іраном уже у вересні-жовтні 2025 року. Своєю чергою, Тегеран уже намагається мобілізувати на війну з Ізраїлем залишки своїх проксі в Лівані, Іраку та Ємені.
На кого впаде виграш
Очевидно, що питання іранської ядерної програми після спроби силового втручання Ізраїлю і США в принципі не вирішене, а лише відсунуте в часі. Якщо в Ірані зберігатиметься чинний політичний режим скажених мулл із його середньовічною ідеологією, там напевно вивчать уроки дванадцятиденної війни і відновлять усе — і ракетну та ядерну програми, і проксі-війни в регіоні.
Адже в часи, коли старі безпекові інституції вже не працюють, а нові ще не створені, ніщо не стримуватиме процесу розповсюдження ядерної зброї. І поява нових ядерних країн буде лише питанням часу, незалежно від бажання чи небажання Вашингтона або будь-кого ще.
Тож і США, й Ізраїль змушені шукати шляхів дипломатичного вирішення «іранського питання», що виглядає складною справою, і простого рішення, якого бажає Дональд Трамп, тут наразі не видно. У ще складнішому становищі опинився Біньямін Нетаньягу, якого американці, по суті, позбавили змоги військового рішення в операції проти Ірану. Він готується до можливого відновлення гарячої фази війни вже восени.
А ізраїльська авіація займається «стрижкою газонів», чітко відповідаючи на кожне порушення Іраном чинного перемир’я, а також атакує хуситів, які обстрілюють Ізраїль і на підтримку Ірану активізували обстріли цивільних суден у Червоному морі.
Тож і далі крутити «іранську рулетку» для отримання життєво важливого виграшу Трампові й Нетаньягу буде непросто. Тегеран дійсно вже повідомив про готовність відновити переговори з Вашингтоном, але тепер США очікують від нього не повернення до ядерної угоди, а повної відмови від ядерної програми. А президент Трамп заявив, що не виключатиме використання сили проти Ірану, якщо той відновить збагачення урану до «небезпечного рівня».
Зі свого боку, Тегеран відкидає всі безумовні пропозиції і спроби диктату з боку Вашингтона. А голова МЗС Ірану Аббас Арагчі назвав вимогу міжнародної спільноти щодо інспекції іранських ядерних об’єктів з боку МАГАТЕ неприйнятною.
Але виявилось, що є й інші охочі пограти в «іранську рулетку», і що альтернатива американському підходу цілком можлива. Так, український експерт Сергій Павлюченко звертає увагу на співпрацю Франції і Китаю в «іранському питанні», яка має на меті домогтися підписання з Іраном нової «ядерної угоди», причому або взагалі без, або з мінімально можливою участю США і Ізраїлю в її розробці. Тут інтереси Китаю і Франції об’єктивно збігаються.
При цьому і Париж, і Пекін добре розуміють, що Тегеран не відмовиться від своєї ядерної програми і збагачення урану. Але обидві сторони категорично проти створення Іраном ядерної зброї й мають більш-менш спільний погляд на критерії контролю за іранською ядерною програмою. Франція і Китай мають намір бути її міжнародними контролерами і гарантами, що Іран не створить ядерної зброї.
Отже, цілком можливі спільна розробка і підписання «сепаратної угоди» з Іраном, що вочевидь дратуватиме і Трампа, і Нетаньягу. Реакція останнього на це наразі невідома, тоді як ревнивий до чужих миротворчих зусиль вашингтонський претендент на Нобелівську премію миру вже наказав держсекретареві Рубіо домовитись із Парижем і Пекіном про забезпечення приєднання США до робочого процесу розробки майбутньої «ядерної угоди».
Реалії ядерного клубу
Поточна кількість ядерних боєголовок у світі оцінюється приблизно в 12 241 одиницю. До того ж, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), майже всі ядерні країни активно модернізують і розвивають свій потенціал. У військових запасах для потенційного використання перебувало 9614 боєголовок, причому близько 2100 з них — у високій оперативній готовності.
На сьогодні країни ядерного клубу мають на озброєнні таку кількість ядерних боєголовок: РФ — 5459; США — 5177; КНР — 600; Франція — 290; Велика Британія — 225; Індія — 180; Пакистан — 170; Ізраїль — 90; КНДР — 50. Це значно менше, ніж рівень часів Холодної війни, хоча глобальна тенденція знову зростає, зокрема за рахунок «порогових» країн.
Якщо Іран попри усе все ж створить власну ядерну зброю, це матиме наслідки для всього світу. Наступними країнами, які потенційно будуть змушені створити власну ядерну зброю, стануть Південна Корея, Японія, Філіппіни і Німеччина. За таких умов, на думку українських експертів Володимира Горбуліна і Валентина Бадрака, цілком правомірною може бути й постановка питання про відновлення ядерного статусу України.
Несправедливість щодо України, яка в рамках Будапештського меморандуму добровільно відмовилась від третього за обсягом ядерного потенціалу в світі, створила прецедент недовіри до міжнародних гарантій (зокрема для Ірану). Якби всі гарантії цього меморандуму свого часу реалізували належним чином, це можна було б конвертувати у справжню безпеку для України й запобігти війні у центрі Європи.
Насамкінець, дія чинного американсько-російського Договору про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (новий СНО) від 2010 року закінчується в лютому 2026 року. Після цього світ опиниться перед необхідністю розробки нової міжнародної угоди у цій сфері, що напевно буде дуже складно, але вкрай потрібно для гарантії міжнародної безпеки. І вгамування ядерних апетитів Тегерану в цьому сенсі можна розглядати як один із важливих пріоритетів міжнародної спільноти.