Право грати на будь-якому майданчику?
Ви його заслужили!
Право навчатися в будь-якій школі?
Ви його заслужили!
Право працювати? Ви його заслужили!
Право бути сусідом?
Ви його заслужили!
Юніс Кеннеді Шрайвер (1921 – 2009) – американська благодійниця, членкиня родини Кеннеді й засновниця руху Спеціальної Олімпіади
Цього спекотного липневого дня на змаганнях з бочче Спеціальної Олімпіади України перемога вимірюється не лише очками – її видно в кожній емоції, у кожному погляді. Перед фіналом подвір’я Церкви Пресвятої Богородиці Владичиці України у Шептицькому заливає ритм барабанів і передзвін металу. Оркестр шумових інструментів навчально-реабілітаційного центру «Світанок» виконує композицію «Алілуя». На трикутнику грає Юлія Смаль – тендітна дівчина з теплою усмішкою. За годину вона вийде на поле у складі шептицької команди.
У Юлії за плечима бронза Всеукраїнських змагань з настільного тенісу Спеціальної Олімпіади України. Сьогодні дівчина прагне ще однієї перемоги для рідного міста. Фінальний кидок приносить Шептицькому командне «золото». Разом з Юлією радіє й тренерка оркестру Тетяна Ленько: «Ритм і спорт – два способи сказати світові: ми тут, ми можемо».
Юлія Смаль в оркестрі шумових інструментів
Світанок
На полі мрій
На початку липня місто Шептицький на Львівщині стало простором інклюзії. Тут відбувся Національний форум здоров’я й одночасно турнір з бочче Спеціальної Олімпіади України.
Бочче – це точнісна дуель двох команд. Спершу хтось із гравців котить маленьку білу кульку-мішень – палліну. Потім команди по черзі пускають важчі кулі, намагаючись скотити їх якомога ближче до палліни або вибити кулю суперника. Коли кожна команда викотить по чотири кулі, заміряється відстань: очки отримує той, чиї кулі лежать найближче. Ми спробували пограти – на словах усе просто, але вже після першого кидка стає ясно: потрібна холодна голова й точний розрахунок траєкторії, бо сантиметр може змінити рахунок.
Турнір з бочче, м.Шептицький
На майданчику панує дружня атмосфера. Атлети з різних куточків країни кидають м’ячі пліч-о-пліч зі студентами-волонтерами та тренерами. Цей спортивний майданчик справді став полем мрій. В рамках концепції об’єднаного спорту люди з порушеннями інтелектуального розвитку та без них виступають в одній команді – такий формат заохочує спілкування і дружбу як на майданчику, так і поза ним.
«Медалі та визнання – не єдині переваги, які отримують спортсмени. Учасники Спеціальної Олімпіади відчувають себе повноцінними та корисними членами своєї родини та суспільства», – наголошує виконавчий директор Спеціальної Олімпіади України Андрій Підварко під час відкриття форуму. Ми бачимо це навколо: атлети радіють, змагаються, обіймають друзів і тренерів.
За правилами Спеціальної Олімпіади, після фінального свистка кожен учасник виходить на п’єдестал – перші три місця отримують медалі, решта – почесні стрічки. Юлія Смаль отримує диплом від декана тренерського факультету Національного університету фізичного виховання і спорту України Євгена Гончаренка. Дівчина усміхається, тисне руку друзям. Юлія каже: «Головне для мене – бути частиною команди».
Шлях Олесі
Галина Шалагінова з Шептицького прийшла на Форум здоров’я з донькою Олесею, щоб приєднатися до розмови про доступну медицину та інклюзію. В Олесі – синдром Дауна.
«Олесі десять років. Наш шлях до Спеціальної Олімпіади був непростим», – каже пані Галина, уважно спостерігаючи за донькою. Ще два роки тому дівчинка не займалася жодним видом спорту. Батьки довго шукали, чим зацікавити Олесю, і зрештою вирішили спробувати плавання. Вирішальну роль зіграла тренер Марина, яка взяла Олесю під опіку.
Олеся Шалагінова з Тетяною Гнатів – Каретніковою
Заняття плаванням стали родинною справою: «Це робота всієї нашої сім’ї – і мене, як мами, і нашого тата, і старшої сестрички», – розповідає пані Галина. Вона й сама щоразу заходить у воду разом із тренером, щоб підтримати доньку. Олеся старанно гребе маленькими руками, а на бортику басейну тішиться її успіхам уся родина. «Розслаблятися не можна, але ми радіємо, що у нас такі успіхи», – каже мама про щоденні зусилля.
Спорт поступово змінює Олесю. Дівчинка росте активною і впевненою. Її характер – своєрідний, норовливий – тепер стає союзником: упертість допомагає долати перешкоди. «Ми щасливі, що робимо перші кроки в Спеціальній Олімпіаді. Є велика надія, що наші успіхи будуть високими», – ділиться пані Галина, гордо називаючи доньку спортсменкою.
Шептицький (колишній Червоноград) – шахтарське місто, яке нещодавно отримало свою назву на честь митрополита Андрея Шептицького, відомого гуманіста. Символічно, що саме тут, у гімназії №8, Олеся вже три роки навчається у звичайному класі.
«Ми почали з інклюзивної групи в дитячому садочку, де від початку був асистент, і Олеся гарно комунікувала з дітками», – згадує Галина про перші кроки доньки в соціалізації. Перехід до школи теж дався нелегко: Олеся пішла у перший клас у вісім років, на два роки пізніше за своїх однолітків. «Ми не знали, як будемо вчитися, що нам робити. Були тривоги… Але вони розвіялися, коли побачили роботу нашого вчителя й асистента», – зізнається Галина Шалагінова.
У класі Олесі працюють двоє педагогів: основна вчителька та асистентка. Цей тандем забезпечує увагу дитині, не відокремлюючи її від решти. Олеся вчиться разом з усіма: читає вголос на уроках, вирішує задачки, малює на трудовому навчанні. «Ви маєте розуміти, як це важко – організувати 30 нормотипових діток і паралельно давати можливість вчитися Олесі, працювати разом з асистентом», – пояснює Галина Шалагінова.
Найбільше ж досягнення – це зміна ставлення однокласників і їхніх батьків. «Дуже важливо, щоб батьки нормотипових дітей зрозуміли, як для самої Олесі важливе спілкування з дітками», – каже пані Галина. Спочатку деякі батьки в класі насторожено поставилися, та з часом упередження танули. Олеся стала своєю серед однолітків. «Це мотивує дитину до навчання».
Редакція Закону «Про освіту» (2017) уперше зобов’язала кожен навчальний заклад України створювати інклюзивні групи та класи за потреби учнів. Уже за кілька років мережа підтримки зросла. За даними Міністерства освіти й науки України, кількість інклюзивних класів у загальноосвітніх школах майже подвоїлась – із 18 681 у 2020/21 н. р. до 33 397 у 2024/25, а число учнів з особливими освітніми потребами зросло з 25 078 до 47 610. За оперативною інформацією станом на 2025 рік в Україні створено 700 інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ).
Здорові атлети: форум задля майбутнього
Поруч з майданчиком триває Національний форум здоров’я. Це практична частина ініціативи Спеціальної Олімпіади України. «Здорові спортсмени» – глобальна програма, що надає людям з порушеннями інтелектуального розвитку безоплатні обстеження, консультації лікарів і навчає їх здорового способу життя.
Директор з розвитку спортивних програм Спеціальної Олімпіади України Євген Гончаренко пояснює, що мета – подолати бар’єри. «Люди з порушеннями інтелектуального розвитку часто мають атипові симптоми хвороб або труднощі з описом свого болю, через що діагностика ускладнюється», – зазначає Гончаренко. За його словами, є й інші проблеми: лікарі не завжди знають, як спілкуватися з такими пацієнтами, транспорт до клінік недоступний, а подекуди сім’ї вдаються до самолікування, бо не мають підтримки медиків.
Оркестр шумових інструментів “Світанок” з м.Шептицький
Програма «Здорові спортсмени» покликана це змінити. «Ми прагнемо виявляти приховані проблеми зі здоров’ям у наших атлетів і сформувати дружнє до них середовище в медицині», – підкреслює Гончаренко, виступаючи на форумі. Для цього на заходах Спеціальної Олімпіади України влаштовують профілактичні огляди й консультації. Превентивні медичні огляди під час змагань стали візитівкою руху: за даними досліджень, люди з порушеннями інтелектуального розвитку мають на 40 % більше ризиків проблем зі слухом, зором, травленням чи опорно-руховим апаратом.
У обладнаних куточках проводяться скринінгові тестування. Ось на одній станції FUNfitness фельдшерка вимірює гнучкість суглобів в атлета: хлопець намагається дотягнутися пальцями до підлоги, потім робить вправу на рівновагу, стоячи на одній нозі. На іншій станції вимірюють силу рук за допомогою динамометра, що допомагає виявити м’язову слабкість чи асиметрію. Група дівчат з цікавістю спостерігає за тестом на витривалість: атлет із пульсоксиметром на пальці крокує на місці дві хвилини, піднімаючи коліна під ритмічні оплески товаришів. Після кожного тесту волонтери пояснюють учасникам і їхнім батькам результати: де потрібні додаткові вправи, на що звернути увагу.
Фельдшер-інструкторка із тактичної медицини та першої домедичної допомоги Тетяна Гнатів-Каретнікова показує, як правильно проводити серцево-легеневу реанімацію: вона тримає тренувальний манекен-торс, а Олеся Шалагінова уважно торкається грудної клітки, вивчаючи правильну глибину натискання.
Євген Гончаренко виступає на форумі здоров’я в Шептицькому
«Це про те, щоби наші атлети були здоровими не лише на змаганнях, а й на щодень. Увага до здоров’я підвищує їхню незалежність і впевненість», – пояснює Євген Гончаренко.
Рух, що змінює країну
За 50 років рух Спеціальної Олімпіади поширився на 170 країн і об’єднав 5 мільйонів атлетів. В Україні Спеціальна Олімпіада розпочала діяльність ще 1991 року, невдовзі після здобуття незалежності. З 1994-го наша національна програма офіційно акредитована в Special Olympics International. Український рух – частина європейсько-євразійського регіону, обмінюється досвідом з колегами з-за кордону і поступово впроваджує світові стандарти інклюзії.
Попри масштаб, український сегмент має свої виклики. За оцінками, в Україні понад 480 тисяч людей з порушеннями інтелектуального розвитку, і більшість усе ще живуть відокремлено від організації. На сьогодні до програм Спеціальної Олімпіади України вдалося залучити близько 7 тисяч осіб у всіх регіонах країни. Кожен новий спортсмен чи сім’я, що приєднуються, стають частиною спільноти, де їх приймають і підтримують. Попри скромні ресурси, Спеціальна Олімпіада України тримається на ентузіазмі тренерів, волонтерів і батьків. Виконавчий директор Андрій Підварко визнає: для охоплення всіх, хто цього потребує, потрібні роки наполегливої праці. Але, зауважує пан Андрій, Спеціальна Олімпіада дає цим людям не лише спортивні навички, а й надію та повагу – почуття, на які вони дійсно заслуговують.
На Всесвітніх літніх іграх Спеціальної Олімпіади 2023 року в Берліні збірна України виборола 21 медаль – 6 золотих, 8 срібних і 7 бронзових. А на зимових іграх 2025-го в італійському Турині – 1 золото і 3 срібла. Ці перемоги далися непросто: тренування часто відбувалися під звуки повітряних тривог, а інфраструктура для занять спортом постраждала від війни. До того ж держава майже не фінансує спеціолімпійський рух.
Форум здоров’я СОУ в Шептицькому
«Наші спортсмени прославили державу, не маючи на це жодної копійки державного фінансування і навіть державної медіапідтримки», – констатує Підварко, називаючи таких атлетів невизнаними національними героями. Нині Спеціальна Олімпіада України включає 8 тисяч атлетів, 1000 волонтерів, 675 тренерів та 625 родин. Функціонує 16 видів спорту.
Розвиток руху став можливим завдяки солідарності спільнот і міжнародних партнерів. «Спеціальна Олімпіада Україна проявила неймовірну стійкість. Спільними зусиллями друзів, родин та глобальних партнерів, включно з Фондом освітніх ініціатив PMI, вдалося відновити підтримку атлетів, тренерів і волонтерів», – каже директорка з комунікацій Спеціальної Олімпіади України Анастасія Волобуєва. Проєктний менеджмент теж став у пригоді: грант від Project Management Institute Educational Foundation допоміг українській команді спланувати підготовку до берлінської Олімпіади 2023 і забезпечити спорядження для атлетів. За словами Волобуєвої, ця підтримка стала «рятувальним колом» для Спеціальної Олімпіади України у вирі потрясінь. Глобальна спільнота не лишила наших атлетів наодинці з викликами.
Ліхтарі вимикаються, емоції стихають, і майданчик огортає сутінь. Але усмішки спортсменів СОУ не потребують софітів – вони тримаються на власному світлі. Наше завдання – примножувати це світло.
Підтримати ініціативи Спеціальної Олімпіади України можна через сайт.