Минув 2024 рік, який цілком виправдано називали в цивілізованому світі «роком Канта», оскільки на нього припав 300-річний ювілей із дня народження видатного німецького філософа — 22 квітня 1724 року. Здавалося, в цьому не мало б бути нічого надзвичайного, адже завжди відбуваються якісь ювілеї. Та й нам, українцям, ближчим був, скажімо, 300-річний ювілей Григорія Сковороди у 2022-му, аніж річниця німецького філософа. До всього, 2024-й ще й був третім роком повномасштабної війни. Кожен тут згадає Цицеронове «Inter arma silent Musae» і буде по-своєму правий. У такій ситуації навіть назва одного з творів Канта, «До вічного миру» (1795), викликає підозру в пацифізмі, що зараз геть не на часі. Все це ніби так, але як насправді минув «рік Канта»?
Попри війну, традиційний брак коштів, поширену байдужість та інертність у середовищі організації науки, можна констатувати, що ювілейний рік Канта в Україні відбувся, і до того ж на досить пристойному науковому рівні.
Насамперед варто відзначити організацію та проведення міжнародної наукової конференції «Філософія Канта і виклики сучасності» (17–18 квітня 2024 року). Організаторами цього заходу виступили Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Кантівське товариство в Україні та Мала академія наук України. Ця конференція була досить представницькою географічно, оскільки у ній взяли участь українські дослідники з Києва, Харкова, Одеси, Черкас, Вінниці, Львова та Ніжина. Особливо вагомим було те, що до нашого наукового заходу долучилися провідні кантознавці з Німеччини, Великої Британії та США. Впродовж двох днів не лише було виголошено близько двох десятків доповідей, але і відбулися жваві обговорення та обміни думками між учасниками конференції. Звісно, однією з центральних тем була — «Кант про війну і мир», але і проблематика Кантової практичної філософії, епістемології, антропології та Просвітництва часто опинялися в центрі уваги спікерів. Частина доповідей опублікована в часописах «Філософська думка» (№ 2, 2024) і «Sententiae» (№ 1, 2). Крім того, впродовж усього 2024 року у цих журналах постійно публікувалися рубрики чи тематичні матеріали, присвячені ювілейному року Канта.
Іншими помітними подіями з нагоди ювілею німецького філософа стали два наукові заходи вже наприкінці року. У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка 17 грудня відбулася всеукраїнська конференція «Філософія права Канта: український, європейський і світовий контексти». Ініціатива цього заходу надійшла від представників Інституту права і кафедри теорії й історії права та держави університету, а філософський факультет одразу підтримав це добре починання. А за кілька днів, 20 грудня, у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбувся круглий стіл на тему «Кантівські ідеї на українських теренах XIX–XX століть». Якщо в університетському заході природно домінувала фундаментальна тема «Кант і право» в усій її розмаїтості, то круглий стіл був присвячений ближчій для нас темі рецепції Кантових ідей в Україні. Матеріали обох цих конференцій заплановано опублікувати в 2025-му.
Перепоховання кісток Канта в Стоакантії (Кенігсберг) 24 червня 1880 року.
Гравюра на дереві за картиною Гейдека.
Наскільки відомо з соцмереж, окремі наукові заходи з нагоди ювілею Канта відбулися в низці українських закладів вищої освіти, зокрема, в Харківському і Львівському університетах. У багатьох бібліотеках України були організовані виставки книг Канта і про Канта з нагоди ювілею. Також нечисленні україномовні відеоматеріали про Канта і його філософію можна знайти на ютубі. Серед впливових медіаресурсів лише одне з видань опублікувало матеріал про філософа у день його народження, але при цьому подало у тексті не його зображення.
Отже, можна твердити про відносну присутність Кантових ідей у сучасному українському дискурсі, звісно, передусім у науковій і освітній сферах. Проте водночас можна стверджувати про повну відсутність усвідомлення значущості Канта і його філософії в політичних, управлінських і адміністративних колах нашої держави — жоден провідний політик, урядовець або впливова медійна особа ніде публічно не згадали ім’я німецького філософа. Винятком є хіба що чинний міністр освіти і науки, який завітав на конференцію 17 квітня.
Але цей прикрий факт — це не лише питання культури. Він тягне за собою суттєві наслідки і для внутрішньої інтелектуальної атмосфери в країні, і для зовнішнього іміджу України в цивілізованому світі.
Певна річ, заходи з нагоди ювілею Канта відбулися не лише в Україні, а й в усьому світі, і до деяких таких міжнародних подій долучилися й українці.
Безперечно, однією з головних подій ювілейного року Канта став 14-й Міжнародний Кантівський конгрес у Бонні, що відбувся 8–13 вересня 2024 року. До заходу онлайн долучився харківський філософ Володимир Абашнік із доповіддю «Проєкт миру Канта і Україна». Я ж 28 червня 2024-го зробив онлайн-доповідь «Кант і Східна Європа» у рамках конференції «Література і філософія у взаємодії: культура вибудовує містки в Європі» у Бреслау.
Непересічною подією стало проведення Віртуального Кантівського конгресу з космополітичною метою, організованого Північноамериканським Кантівським товариством і дослідницькою групою із класичної німецької філософії міста Льовен (Бельгія). Кантівське товариство в Україні взяло участь у цьому заході, й 20 листопада 2024-го ми разом з В’ячеславом Цибою і Володимиром Абашніком презентували свої доповіді про Кантівське товариство, про переклади творів Канта українською мовою, про аналітичне кантознавство в Україні і світі, про рецепцію і дослідження Кантової філософії в XIX–XX столітті на теренах України. Ця подія виявилася вагомою щонайменше з трьох поглядів. По-перше, ми представили Україну в глобальному віртуальному світі саме як країну науки (якщо філософія є наукою). По-друге, після наших доповідей учасники були здивовані, що в Україні такий тривалий час займалися і займаються філософією Канта, і це стало для них відкриттям. По-третє, ми погодилися взяти участь у цьому конгресі лише за умови, що організатори вилучать із програми представників РФ, і лише після тривалих дипломатичних домовленостей наша умова була виконана. Вочевидь, така «наукова дипломатія» зараз вкрай потрібна для нашої держави на міжнародній арені.
У свідомості громадян вже давно сформувалося переконання, що ювілей видатного філософа — то справа, власне, філософів і дослідників. Так само, як ювілей якось знаного вченого є справою вузько спеціалізованих науковців. Однак із таким філософом, як Імануель Кант, усе значно інакше, складніше і кардинальніше, ніж може здатися на перший погляд.
Те, що Кант був одним із трьох «засновників філософії» взагалі, поряд із Платоном і Авґустином (теза Карла Ясперса), у професійних колах не ставиться під сумнів. Також значення ідей Канта для точних наук, для біології, антропології, історії, юриспруденції, педагогіки — попри дискусії щодо окремих положень філософа, — зберігається до сьогодні. Утім, Кант, упродовж свого життя будучи передусім філософом і викладачем у Кьонігсберзькому університеті, зробив суттєвий внесок у те, що можна назвати саморозумінням сучасної (модерної) людини — як суб’єкта пізнання, морального суб’єкта, суб’єкта права, громадянина своєї держави і громадянина світу.
Кант був першим мислителем, який мислив у глобальному масштабі: «Порушення права в одному місці землі відчувається в усіх місцях» («До вічного миру», Akademie-Ausgabe VIII, 360). Значна частина змін, що відбулися в міжнародному праві після Першої й – особливо – після Другої світової війни (наприклад, створення ООН), були інспіровані ідеями Канта.
Отже, Кант — це, звісно, насамперед філософія. Але водночас також наука, мораль, право, культура. Кантові цінності й принципи стали засадничими для більшості цивілізованих країн світу, зокрема принципи гідності людини і верховенства права.
З української ж перспективи ситуація геть заплутана. З одного боку, ми непохитно залишаємося прибічниками європейської (світової цивілізованої) інтеграції, маючи на меті вступ до ЄС і до НАТО. Проте цей цивілізований світ всуціль пронизаний Кантовими поняттями і принципами та значною мірою спирається на них. Тож долучення до цього світу природно припускає знайомство зі «світом Канта». З іншого боку, попри відзначені вище успішні наукові заходи з нагоди ювілею німецького філософа, приводів для оптимізму вкрай мало. У нашій країні немає жодної бібліотеки, де було б повне академічне зібрання творів філософа in natura. Хоча головні твори Канта і перекладені українською мовою (у цьому Канту поталанило, як жодному іншому класику філософії), проте для авторів викладів його філософських ідей у численних підручниках і посібниках з філософії, етики, естетики тощо ці українські переклади геть не відомі. Ще й досі можна натрапити на курйозні рядки, що Геґель у своїй діалектиці «подолав» агностика Канта. Під час підготовки до ювілейних конференцій мені не вдалося знайти в Україні дослідника/дослідниці, який/яка фахово займається філософією права Канта. Хоча в нашій країні були проведені наукові заходи (і не лише вони), хоча Кантівське товариство в Україні не є таємною організацією, хоча кожному і кожній, хто здобув принаймні вищу освіту, відоме ім’я Канта, однак — і в цьому заплутаність ситуації — ні перші особи держави, ні представники вповноважених інституцій ніде протягом року публічно не згадали про філософа, чия творчість конститутивна для цивілізованого світу. Мабуть, причина цього в тому, що радники, помічники, спічрайтери тощо не вважали постать Канта вартою уваги.
Однак є і глибша підстава такого «ігнорування», яка полягає в тому ганебному статусі, який на сьогодні мають наука і наукові дослідження в нашому суспільстві.
І «рік Канта» у цьому аспекті виявився ніби «лакмусовим папірцем», що засвідчив нездоланну прірву між тим, що роблять науковці й дослідники, і тим, що пропонується суспільству як інтелектуальні орієнтири і наративи.
Така ситуація є неприйнятною для держави, яка неухильно прямує до європейської інтеграції. Адже бути європейцем – це знати, поділяти і визнавати цінності й принципи, які сформувалися зокрема і завдяки філософії Канта. А це означає: якщо справді прагнемо стати європейцями, ми мусимо спершу ознайомитися зі «світом Канта».
У ювілейний рік було заплановано низку заходів, однак дещо не вдалося втілити вчасно з огляду на суб’єктивні й об’єктивні причини. Один із таких заходів — це переклад і видання блискучої книжки про Кантову філософію сучасного німецького кантознавця Маркуса Вілашека «Кант. Революція мислення» (видавництво «Темпора», 2025). Головна перевага саме цієї книжки про Канта полягає в тому, що вона пропонує доступний і водночас не спрощений виклад усього спектру й усієї багатогранності Канта як мислителя. І ця подія вочевидь є одним із небагатьох приводів для оптимізму.