На вихідних ми збиралися з донькою до Музею Ханенків на виставку «Бентежні роки».
«Мамо, а ми побачимо ту, що усміхається?»
«Ні, “Джоконда” в Луврі, в Парижі. Але це теж буде виставка про Париж, тобі сподобається».
Виставка «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris» нам обом справді сподобалася, але несподівано захопила й інша виставка із загадковою назвою «“7” — це “Мистецтво”: бібліотека Музею Ханенків». І на ній ми таки справді побачили Джоконду — щоправда, репродукцію абстракціоністської картини Фабіана Леже «Джоконда з ключами» 1930-го року.
Виставка зроблена з великою любов’ю і розповідає про різні часи музею — і кращі, і гірші. В експозиції можна побачити нагадування про те, що тут виставляли до повномасштабного вторгнення: наприклад, улюблену багатьма «Інфанту Маргариту» — щоправда, наразі лише на обкладинці музейного каталогу 1961 року. Сувої та милі котики нагадують про формування колекції східного мистецтва.
Наратив виставки можна прочитувати хронологічно: від 15 грудня 1918 року, коли вдова Варвара Ханенко передала в дар Українській академії наук своє «зібрання пам’яток мистецтва та старовини і бібліотеку при ньому» з умовою, що музей та бібліотека будуть відкритими для публіки. Після голодних пореволюційних років настав справжній розквіт 1920-х, коли митці, викладачі та студенти художніх закладів і поціновувачі мистецтва мали змогу почитати свіжі мистецтвознавчі праці та переглянути каталоги музеїв. Можна уявити, які видання були в портфелі професора Комахи з роману В. Домонтовича.
Читайте також: Прогулянки Києвом 1920-х із Доктором Серафікусом
Подальші сторінки історії бібліотеки позначені загальнорадянськими тенденціями «вульгарної соціології» 1930-х, тотальної цензури і зрештою порушенням заповіту Варвари Ханенко — закриттям бібліотеки 1949 року через вимоги обмежити публічний доступ до літератури іноземними мовами. Скинуті на купу шухляди від каталогу промовисто нагадують про воєнні загрози та ідеологічні втручання, які не раз струшували тихий спокій музейних залів.
Друге можливе прочитання виставки — через людський вимір тих, хто за різних, часто вкрай несприятливих обставин зберігав, досліджував, реставрував і удоступнював культурні цінності. Коли, здавалося, мистецтво «не на часі», знаходилися ті, що вбачали в ньому рятівне коло, щоб триматися.
Перший зберігач Музею Ханенків Георгій Лукомський згадував 1921 року — вже з Парижа, куди йому вдалося емігрувати: «Привели до ладу та класифікували бібліотеку, що складалася з 10 000 томів, серед яких було близько 3000 книг з історії мистецтва. Ящики з книгами містилися на горищах та в підвалах; багато книг з мистецтва зберігалося також у шафах на балконі Галереї. Чимало розкішних спеціальних та рідкісних видань … ми знаходили в коморах серед літературних творів. До 1 червня [1919 року] бібліотеку було заінвентаризовано, усі книги класифіковано та розміщено по шафах. Результатом цієї роботи стали систематичний і алфавітний каталоги з короткими описами та коментарями; книги було наділено шифрами, після чого бібліотеку відкрили для публіки. Відібрана із значної кількості книжок, музейна бібліотека сьогодні є надзвичайно корисною для вивчення пам’яток, що зберігаються саме у Музеї. Ми зайнялися передусім бібліотекою, виходячи з її необхідності для студентів та молодих художників, оскільки в Києві не було подібного доступного для них закладу».
Окремо у виставці підкреслено роль жінок в організації та збереженні бібліотеки. Першою бібліотекаркою стала Катерина Вишневська, після її смерті 1924 року бібліотеку очолила Олена Поліщук, яка працювала над поповненням фондів та інвентаризувала книжки за новою системою (звідси 7 у назві виставки — шифр УДК, що відповідає галузі Мистецтва). Серед архівних матеріалів, представлених на виставці, — фрагмент документа «Обстеження наукових бібліотек в СРСР на 1/IV 1929», у якому Поліщук власноруч дала відповіді українською мовою на запити, подані російською. Дата її смерті невідома. У другій половині 1930-х бібліотекою вже завідувала Н. Казановська, а в 1944–1952 роках — Марія Трубецька, художниця школи Бойчука. Зберігся її портрет, який виконав Георгій Лукомський.
Насамкінець у виставці наголошено на мистецькій цінності самих книжок про мистецтво та ролі видавців, ілюстраторів, друкарів, фахівців із репродукування, тиснення, золочення й виробників паперу у створенні кожного видання — від давніх шрифтів до сучасніших технологій.
Пошук матеріалів для виставки тривав два роки. «Нам було цікаво уявити, який вигляд мала бібліотека родини Ханенків. Як на мене, коли ти приходиш в гості до людини, бібліотека слугує дуже важливим тестом, щоб зрозуміти, чим вона живе. Тож ми хотіли дослідити засновників нашого музею ще з цього боку», — зауважила співкураторка виставки Олена Шостак.
