У Вашингтоні продовжується справжній безлад: міністр оборони не погодив із президентом важливе геополітичне рішення щодо України. Чому це сталося і що не так з довгоочікуваним законом про санкції проти Росії?
(Не)контрольований хаос
Після історії з несподіваною зупинкою і (будьмо чесними) так само несподіваним відновленням постачання зброї для України серед американців повисло запитання: невже Пентагон не погоджує важливих геополітичних рішень із Білим домом? Як так сталося, що Трамп не знав про дії свого оборонного відомства, які мали значний вплив на стратегічно важливий напрям американської міжнародної політики?
Ким могла бути людина, яка в обхід президента ухвалила таке важливе рішення? CNN відповідають: це був міністр оборони Піт Геґсет. Видання зазначає: «Міністр Геґсет не інформував Білий дім про призупинення постачання озброєння для України минулого тижня. Про це повідомляють п’ять різних джерел. Його дії призвели до хаосу в адміністрації президента, представники якої не знали, як пояснювати все Конгресу й українцям. У вівторок президент Трамп натякнув, що нічого про це не знав».
Далі CNN підкреслюють безладний характер ухвалення рішень у чинній адміністрації. Особливо це стосується Пентагону, очільник якого вже встиг прославитися скандалом із обговоренням ударів по Ємену в месенджері «Сигнал». Нагадаємо, у березні цього року Геґсет так само зупиняв допомогу для України, що тоді теж стало несподіванкою для інших чиновників у сфері національної безпеки США.
Однак цього разу не всіх собак варто вішати на Геґсета. Associated Press повідомляють, що нині ідеологом такого рішення виступив його заступник Елбридж Колбі, давно відомий скептичною позицією щодо Києва.
Associated Press пишуть: «Два анонімних джерела повідомили, що частина чиновників Пентагону виступили проти зупинки допомоги ще до офіційного оголошення. Координатором процесу зупинки виступив заступник з питань політики Елбридж Колбі. Один зі співрозмовників зазначив, що рішення стало несподіванкою для Трампа, хоча Білий дім ніяк цього не прокоментував».
Подібну історію про Колбі описали у виданні Politico. Мовляв, це вже не вперше заступник міністра самовільно ухвалює рішення, що викликають подив і нерозуміння з боку як його колег по адміністрації, так і іноземних партнерів.
Попереднім таким випадком була вказівка переглянути умови AUKUS, тристороннього оборонного пакту між США, Австралією та Великою Британією про розробку й розгортання атомних підводних човнів. «Колбі дратує всіх, кого я знаю в адміністрації. Усі знають, що він хоче зменшити роль США на міжнародній арені», — повідомляє джерело Politico.
Звісно, кожне видання лише наводить свідчення анонімних джерел, не маючи прямих доказів того, що Трамп не був поінформований. Проте в історії з Україною ми маємо слова самого президента про те, що він нічого не знав. А у справі з переглядом AUKUS ситуація була ще дивніша, позаяк Геґсет перед тим запевняв усіх, що «президент знає про AUKUS, підтримує цю ініціативу й розуміє її важливість для нашого оборонно-промислового комплексу».
Хай там як, наявність внутрішньої дискусії щодо тієї чи іншої ситуації зазвичай є здоровою рисою національного уряду.
Ми знаємо, що в адміністрації Трампа присутні як прихильники подальшої підтримки України в боротьбі проти російської агресії, так і опоненти, які звертають увагу на вичерпання збройних запасів США. За нормальних умов президент мав би вислухати всі сторони й ухвалити зважене рішення, що найкраще відповідає національним інтересам.
Натомість ми стаємо свідками випадків з Колбі, що ганьблять Трампа в очах всього світу. З нещодавнього варто згадати вчинок директорки Національної розвідки Тулсі Ґаббард, яка була незадоволена рішенням Трампа завдати ударів по Ірану. Та замість або подати у відставку, або проковтнути своє невдоволення й діяти узгоджено з власним керівництвом вона зробила дещо небачене як для шефині розвідки: записала відео, в якому розповіла, що через дії її власного уряду світ опинився на межі ядерної катастрофи.
Як ми вже неодноразово зауважували, Трампа можна називати негідником, який грає в традиційний американський realpolitik, але його складно запідозрити в ідеологічній прихильності до росіян. Особливо це проявляється зараз, коли президент нарешті починає бачити небажання Москви йти на будь-яке мирне врегулювання.
Але через майже шість місяців Трампа у Вашингтоні світ розуміє, що дисциплінованість не є сильною рисою представників його адміністрації. На відміну від свого першого терміну, коли президент не вагаючись перетасовував склад свого уряду, цього разу він не поспішає. Наприклад, історія із «Сигналом» була достатньо гучною й ганебною, щоб пожертвувати кількома високопосадовцями на чолі з тим-таки Геґсетом. Однак усе закінчилося лише сором’язливим переведенням радника з нацбезпеки Майка Волца на вакантну посаду представника США при ООН.
Для нас це означає, що нічого по суті не змінилося: з Трампом і його оточенням потрібно активно працювати. І робити акцент дедалі більше на оточенні, яке відіграє все самостійнішу роль. Звісно, авторитет президента поки не підлягає сумніву, й останнє слово завжди буде за ним. Але ми бачимо, що його увага нині належить людям, які можуть мати різні думки щодо долі України. Нам потрібно, щоб максимальна кількість цих людей була на нашому боці.
Мита 500 % проти ЄС та інших союзників?
Хочеться сподіватися, що один із таких людей — сенатор із Південної Кароліни Ліндсі Ґрем. Він уже давно просуває закон щодо нових санкцій проти Росії, головним результатом яких має стати введення тарифу в розмірі 500 % проти країн, що «свідомо продають, постачають, перевозять або купують нафту, уран, природний газ чи нафтопродукти, що походять з РФ».
У вівторок лідер більшості в сенаті сенатор Джон Тун висловив сподівання, що закон буде невдовзі розглянутий: «Наприкінці тижня ви дізнаєтеся більше. Ми зацікавлені у просуванні закону сенатора Ґрема».
Проте нині абсолютно незрозуміло, яким чином і проти кого буде реалізована пропозиція про 500 %. По-перше, такий рівень імпортного мита є фактичним ембарго, що зведе до нуля торгівлю будь-якої країни зі США. По-друге, невже всі забули, хто й далі торгує зазначеними товарами з росіянами? Це роблять великі партнери й союзники США: Європейський Союз, Японія, Південна Корея, Тайвань тощо. Самі ж американці продовжують купувати в росіян уран згідно з довгостроковими контрактами. Виходить, треба вводити мита проти самих себе?
Усе це схоже на спробу Грема ускладнити життя росіян методами, що подобаються Трампу. Звісно, якщо поставити світ перед вибором, торгувати з росіянами чи американцями — більшість оберуть другий варіант. Можливо, сама тільки загроза таких санкцій спонукає багато держав відмовитися від російських енергоносіїв.
Проте ймовірнішим здається сценарій початку нового етапу торговельної війни США проти решти світу. Поки всі ще оговтуються від хаосу Трампового «Дня звільнення» (Liberation Day), загроза нових тарифів точно не сприятиме укладанню заявлених президентом «90 угод за 90 днів». Насправді 90 днів уже минули, й за них США досягли аж двох рамкових домовленостей: з Великою Британією і В’єтнамом.
Так чи інакше, ми дуже сподіваємося, що Штати продовжать завдавати ударів по російській економіці, в якої починаються дійсно складні часи. Але пропозиції, подібні до Ґремової, свідчать про поспіх і непродуманість. В ідеалі американці мали б узгоджувати санкційні заходи з європейцями та іншими партнерами, як це було на початку повномасштабного вторгнення Росії.
Українським дипломатам не позаздриш. Спочатку вони мали справу з адміністрацією Байдена, яка обіцяла нам дуже багато, а робила дуже мало. Тепер потрібно працювати в умовах непередбачуваності, недисциплінованості, а часом і недбалості уряду Трампа. Втім, у нас немає іншого вибору: доведеться знову досягати результату в неможливих умовах. А хіба не це є основною сильною стороною українців?