«Іншими словами, віра в Бога в 1500-х роках — це не зовсім те саме, що віра в Бога в 2000-х роках» (Чарльз Тейлор. Секулярна доба)
Відомому гарвардському професору Гарві Коксу (Harvey Gallagher Cox, Jr), авторові бестселера «Світський град: Секуляризація та урбанізація в теологічній перспективі» («The Secular City: Secularization and Urbanization in Theological Perspective», 1965 року), цьогоріч виповнилося 96 років (народився в 1929 році). Він отримав ступінь бакалавра богослов’я в Єльській богословській школі в 1955 році і ступінь доктора філософії з історії та філософії релігії в Гарвардському університеті в 1963 році. Харві Кокс був висвячений на служителя американських баптистів у 1957 році. Він автор таких книг, як «Мовчання Леонарда Боффа: Ватикан і майбутнє світового християнства» («The Silencing of Leonardo Boff: The Vatican and the Future of World Christianity», 1988), «Коли Ісус прийшов до Гарварду: Роблячи моральний вибір сьогодні», («When Jesus Came to Harvard: Making Moral Choices Today», 2004), «Майбутнє віри» (The Future of Faith, 2009), та інших.
Книгу «Світський град» Кокс писав, коли рік мешкав у Берліні. Там він брав участь в освітній програмі для дорослих, які жили в той час по обидва боки берлінської стіни. В книзі Кокс розмірковує про прихід «пострелігійної епохи» в історії людства. Головна ідея книги полягає в тому, що секулярне не завжди несе зло, а відродження релігійного не завжди і не скрізь є благом. Автор виступає за те, що ані релігійність, ані секуляризацію не можна оцінити однозначно з точки зору моральності. Потрібно утверджувати такий світоглядний плюралізм, який не вироджувався б у нігілізм. Варто погодитися з тим, що як релігійність, так і секулярне морально амбівалентні. Як одне, так і інше можуть принести людині як певну емансипацію, так і певні негаразди. Автор виступає за помірковану секуляризацію і послаблення релігійного. В будь-якому разі, стверджує Кокс, людям віри не потрібно тікати в своє «гетто» від начебто безбожного сучасного світу. І хоч ідея щодо присутності священного в профанному не є новою, урок, який іще в середині XX століття мали би засвоїти читачі «Світського граду», полягає в тому, що першою відповіддю на покликання Бога є участь у формуванні справедливості в світі, а не теологічні міркування. Цей принцип суперечить уявленню, що склалося в західній культурі, згідно з яким саме правильна дія витікає з правильної ідеї, тобто думка передує життю. Кокс і його «політична теологія» наголошує (або, точніше, нагадує) на тому, що теологічна думка народжується з труднощів самого життя. Якщо про Бога не можна говорити мовою людей, то це не біблійний Бог. Всі слова, включно зі словом «Бог», виникають у конкретних соціокультурних умовах. Іншими словами, Біблія не ставить питання про буття (вона не метафізична), а запитує про історичний сенс і дію.
«Політика описує те, як розуміють себе суспільства, що втратили повністю уніфікований світогляд. У наш час вона почала означати те, чим була для Аристотеля, а саме діями, спрямованими на те, щоб зробити поліс тим, чим він є» (Кокс. Світський град, 1965)
В книзі «Світський град», яка писалась у 60-ті роки, коли в Америці вирували дебати про так звану «теологію смерті Бога» («радикальну теологію»), є розділ під назвою «Розмова про Бога як політичне питання». В ній автор зазначає, що («сьогодні») університетські теологи створюють субкультуру, в середині якої досі існують залишки «християнської цивілізації» й тому зберігається певний сенс розмови про Бога на метафізичному рівні і навіть із застосуванням міфологічної мови. Поки існуватимуть такі осередки, теологи навряд чи зрозуміють необхідність зробити «крок уперед». Вони почнуть думати по-іншому, тільки коли зміняться соціальні та культурні умови, в яких вони займаються теологією, і вони зрозуміють, що мають говорити з іншим світом, де лишилися тільки слабкі відлуння «християнської цивілізації». Кокс зазначає, що метафізична мова перестала буди зрозумілою секулярній людині. Він наче намагається відповісти на головне питання одного з ключових теологів протестантських теологів XX століття Дитриха Бонгеффера (страченого нацистами в 1945 році) про те, «як нам (сьогодні) говорити про Бога — без релігії, тобто саме без зумовлених часом передумов метафізики, внутрішнього життя, etc. etc.?» (лист з в’язниці від 30.04.1944). Відповідь Кокса така: «Говорити про Бога світською мовою — значить говорити про Нього політично». Чому так? Бо Бог у цьому світі займається процесом творення саме політичного, іншими словами — робить життя справді людяним.
«Ми повинні навчитися підходити до життя в нерозбірливому місті, не відчуваючи потреби у Великому Ключі, але це не означає, що ми стали нігілістами. Зовсім ні. Ми живемо сьогодні без карти чи розкладу, на які покладалися наші предки. Щоб жити добре, а не погано, нам потрібна якась дивна впевненість у тому, що, незважаючи на наш фрагментарний і уривчастий досвід, так чи інакше все це врешті-решт має сенс» (Кокс. Світський град 25 років по тому, 1990)
Кокс хотів сказати, що в секулярному суспільстві політика виконує ту функцію, яку раніше виконувала метафізика. За його словами, в наші часи (нагадуємо, що йдеться про 60-ті роки XX століття) саме політика «забезпечує» єдність і сенс людського життя та думки. Навколо конкретних людських проблем сконцентровані вчені — спеціалісти з різних галузей знань, і так звана єдність істини створюється вже не на рівні метафізичних систем, а на функціональному рівні — в результаті залучення цих спеціалістів для вирішення конкретних політичних питань. У центрі такої рефлексії, пише Кокс (у 60-х роках), і перебувають проблеми секулярного полісу. Ця рефлексія ставить за мету вирішити політичні завдання, пов’язані з новою технічною реальністю, в яку вступило людство. Але якщо в центрі — питання політичні, то який тоді характер самої теології? Адже вже очевидно, що теологія, як це не дивно, крок за кроком заміняє теологію метафізичну і стає теологією політичною. В епоху «світського граду» (в секулярному суспільстві) політика заміняє метафізику в якості мови теології.
Сьогодні ми говоримо про Бога щоразу, коли спонукаємо людину позбутися власної сліпоти та забобонів і пропонуємо їй взяти на себе значну роль у здійсненні справедливості і формуванні майбутнього. Ми говоримо про Бога, не коли намагаємося зробити когось релігійним, а навпаки — коли підштовхуємо співрозмовника до того, щоб він став дорослим і відкинув дитинство (за Кантом, просвітництво — це вихід людини зі стану свого неповноліття, в якому вона перебуває з власної провини). Кокс наголошує, що проповідь Євангелія, проповідь про Бога — це політична розмова. Мова, якою проповідується Євангеліє в «світському граді», — це політика. Отже, наше сприйняття світу постійно політизується, і коли політичний спосіб мислення реальності стає головним, витісняючи метафізичний, розмова про Бога стає політичним питанням. Розмова про Бога світською мовою — політичне питання. Щоб говорити про «біблійного Бога» в секулярному суспільстві, потрібно відмовитися від свого анахронічного стилю і вийти за межі релігійного «суспільства». Попри критику позиції Кокса, питання, а якою мовою тоді розмовляти з людиною «технополісу», лишається відкритим. Якщо міфологічна мова була прийнятна для племені, а метафізика створила словник для міської спільноти, то якою має бути специфіка мови для світського граду? — запитує Гарві Кокс.