Україна знову опинилася під загрозою зупинки постачання зброї зі США. Чи зможемо ми впоратися без Вашингтона, якою буде роль Європи, і що станеться з балансом сил на полі бою?
Невтішні новини, знову
2 липня українців вразили справді невтішні новини про чергову зупинку збройної допомоги від США. До того ж цього разу – без очевидних причин, на відміну від ситуації у березні, коли призупинення допомоги пов’язували зі сваркою президентів у Білому домі.
Деякі інформаційні канали навіть почали розганяти нібито новину про скасування санкцій проти російських банків, хибно посилаючись на документ, що стосувався Сирії. Так чи інакше, на той час багато хто був готовий повірити в тотальну «зраду» президента Трампа і його адміністрації, які нарешті наважилися здати Україну на поталу російському агресору.
Через кілька годин ситуацію прокоментувала речниця Державного департаменту США Теммі Брюс. Вона заявила, що Америка не припиняє постачання зброї для України, а лише бере паузу, пов’язану з процесом переоцінки запасів та обороноздатності. «Наша позиція не змінилася. Але її реалізація буде залежати від принципу America First (Америка понад усе)», – сказала Брюс, звісно, не уточнивши, якими саме будуть наслідки для України.
Після зупинки допомоги від США у березні ми писали, що ситуація буде складною, але не катастрофічною, зважаючи на два чинники. Перший – поступове збільшення оборонного потенціалу Європи, здатність європейців постачати нам дедалі більше потрібного озброєння. Другий – нарощування нашого власного виробництва зброї. Далі пропонуємо детально розібратися в дієвості цих чинників за умови повного демаршу США.
Європейські зусилля
Європа має потужний військово-промисловий комплекс (ВПК), однак він не здатний одразу повноцінно замінити всі види американської допомоги. Головною проблемою європейського ВПК є відсутність цілісності, нерівномірність ланцюгів постачання між різними країнами й нестача інвестицій. Разом ці фактори уповільнюють розбудову оборонної галузі на континенті.
Наприклад, від початку широкомасштабної війни США надали Україні понад 3 млн 155-мм артилерійських снарядів. Європейці намагаються розширити власне виробництво: в лютому 2023 року вони виготовляли 300 тис., сьогодні – близько 1 млн. У Брюсселі вже поставили мету досягти 2 млн на рік, але поки невідомо, коли вона буде реалізована.
Україна повністю залежить від постачання зі США систем HIMARS та боєприпасів до них. Це саме стосується ракет ATACMS. Нам добре відомо, наскільки ефективними є ці системи для ударів по російських логістичних центрах, командних пунктах, складах амуніції та місцях зосередження особового складу. Європа нині не може забезпечити альтернативу в потрібних масштабах.
Є варіант, за якого європейці нададуть нам кошти для закупівлі замінників у Південній Кореї, Ізраїлі тощо. Втім невідомо, чи можуть і чи захочуть ці країни продавати нам зброю, особливо, якщо вона містить компоненти американського виробництва.
Найбільш болюча проблема – повітряний захист. Позаяк лише американські системи Patriot здатні збивати балістичні ракети, зупинка постачання ракет-перехоплювачів зробить нас більш вразливими до російських атак по нашому тилу. Особливо враховуючи те, що агресор робить дедалі більший акцент саме на балістичні атаки по Києву та інших великих містах, зокрема для терору цивільного населення.
Європа нарощує виробництво систем ППО/ПРО, які є ефективними щонайменше проти крилатих ракет. Україна має на озброєнні й буде отримувати більше італійсько-французьких SAMP/T, норвезьких NASAMS та німецьких IRIS-T.
Проте без стабільного постачання Patriot наша повітряна оборона залишатиметься неповноцінною.
Інша галузь, де Європа не здатна повністю замінити США – розвідка. Американські супутникові дані відігравали значну роль у здатності України знаходити та швидко вражати цілі як на окупованих територіях, так і в тилу агресора. Без них ефективність наших ударів може суттєво знизитися.
Український прогрес
З часу переходу війни в широкомасштабну фазу Україна стрімко нарощує виробництво зброї. Згідно з даними BBC Monitoring, станом на початок 2025 року ми на 30 % забезпечували свої потреби в озброєнні (президент Зеленський казав про 40 %). Крім власного виробництва, Україна створює спільні підприємства з іноземними компаніями: німецькою Rheinmetall, французькою Thales тощо.
Чи не найбільшим досягненням є власне виробництво дронів. Ще у серпні 2024 року міністр цифрової трансформації Михайло Федоров заявляв, що 96 % потреби в БПЛА забезпечувалися дронами українських виробників. Саме завдяки національним розробкам ми змогли прогнати Чорноморський флот з Криму, а також масштабувати удари по російському тилу.
Від 2023 до 2024 Україна збільшила виробництво артилерійських боєприпасів з 1 млн до 2,5 млн (йдеться про всі види, а не тільки 155-мм). У нашому ВПК працюють понад 300 тис. осіб на понад 500 державних і приватних підприємствах.
Попри значний прогрес Україна все ж на 60-70 % залежить від іноземної збройної допомоги. Значна частка нашого виробництва залежить від імпортних компонентів. Україна не виробляє достатньої кількості ракетних систем класу земля-повітря, критично важливих для захисту неба на фронті й у тилу. Ми залежимо від постачання китайських компонентів для виготовлення дронів і засобів радіоелектронної боротьби. Агресор завдає фактично щоденних ударів по наших оборонних потужностях.
Баланс сил на полі бою
Якщо США справді зупинять збройну допомогу, окупант спробує максимізувати активність на полі бою, особливо зважаючи на швидке погіршення стану власної економіки. Швидких проривів лінії фронту не відбудеться, але оборона без американських засобів коштуватиме українцям дедалі дорожче.
Утім, подібно до першої половини 2022 року, коли іноземна допомога ще майже не надходила, Україна зможе пристосуватися. На нашу користь гратиме дедалі більший акцент на заміщення ролі живої сили потужностями безпілотників.
Брак даних американської розвідки буде частково компенсований спроможностями ЄС і Великої Британії. Імовірно, США будуть готові продавати нам або європейцям частину потрібного Україні озброєння.
Якщо ж американці вирішать повністю, безплатно чи за гроші, відрізати нас від постачання, наші довгострокові перспективи залежатимуть від трьох непередбачуваних чинників: здатності Європи розширити своє виробництво; можливості України здобути перевагу завдяки інноваціям, передусім у сфері БпЛА; і швидкості, з якою розвиватимуться ці два процеси.
У випадку раптового переривання американської допомоги Україна не зможе уникнути періоду падіння бойової потужності. Агресор обов’язково спробує цим скористатися, поки ми не пройдемо процес адаптації. Подальша доля України залежатиме від того, наскільки успішною буде наша відсіч протягом цього періоду.
Знецінення останніх успіхів
Американський журналіст Ноа Ротман вважає, що відмова від підтримки України повністю знецінює сигнал, надісланий Вашингтоном світові після ударів по Ірану. На його думку, поразка України завдасть США набагато більшої репутаційної шкоди, ніж ті вигоди, що були отримані після задекларованої перемоги над Тегераном. І саме відмова від підтримки України стане зеленим світлом для Китаю, який поки остерігається нападати на Тайвань.
При цьому аргументи опонентів надання допомоги суперечать тезі про могутність США, про яку так часто говорить президент Трамп. Вони стверджують, що Америка не має достатніх запасів озброєння на випадок агресії з боку Китаю чи когось іншого, і що думати треба про себе, а не про далеку країну в Східній Європі, яка до того ж лише кількадесят років тому була частиною СРСР.
Але вони чомусь забувають, що метою проголосованого минулого року пакету допомоги для України є оновлення власних запасів США. Ми отримуємо багато застарілого озброєння, наприклад, ракети класу повітря-повітря AIM-7 часів В’єтнамської війни. Воно точно не стало б вирішальним фактором відсічі США іноземній агресії. Натомість мільярди доларів вкладаються у виробництво новітньої зброї, яка надходить не нам, а на американські склади.
Нині ми не маємо остаточних даних щодо долі американської допомоги для України. Однак для всіх очевидно, що такий крок суттєво підвищує шанси на перетворення всієї Європи на поле битви. Битви, в якій Америка втратить у мільйони разів більше, ніж зараз витрачає на допомогу нам.