У травні 2025 року авторитетна аналітична організація RAND Corporation оприлюднила доповідь «Dispersed, Disguised, and Degradable: The Implications of the Fighting in Ukraine for Future U.S.-Involved Conflicts». Замовником дослідження виступили Повітряні сили США в Європі та Африці (USAFE–AFAFRICA), а сам звіт є частиною масштабної серії з п’яти звітів про наслідки війни Росії проти України.
RAND — незалежний некомерційний аналітичний центр, який з 1948 року працює на перетині досліджень і стратегічного планування у сфері безпеки. Їхні звіти вже впливали на формування військової доктрини США, зокрема після війн у В’єтнамі, Іраку та Афганістані. Але нинішня доповідь є унікальною, адже аналізує саме український досвід як приклад майбутніх воєн.
Методологія, мета і структура звіту
Автори звіту, використовуючи індуктивний підхід, дослідили тактичний і оперативний рівні бойових дій в Україні, виокремили нові чи малодосліджені явища, а потім екстраполювали ці висновки на можливі війни за участі США в Європі (проти РФ) або в Індо-Тихоокеанському регіоні (проти Китаю).
Структурно звіт складається з п’яти розділів. Другий розділ детально аналізує вісім ключових змін у характері війни, які проявилися в Україні. Третій і четвертий моделюють, як ці тенденції можуть вплинути на війни майбутнього. П’ятий — підсумовує рекомендації для військового командування США і НАТО.
Метою звіту стало не лише фіксування змін у війні, а й прогнозування, як армії західних країн мають адаптуватися до нової реальності. У звіті йдеться не лише про засоби, що є на полі бою (системи електронної боротьби, дрони, програми оперативної обізнаності та децентралізації командування), але й про те, як змінюються парадигма й філософія війни.
У статті я не писатиму про майбутнє протистояння між США й Китаєм та Росією, а зосереджусь на тих аспектах, які стосуються еволюції воєнної доктрини, того, якою буде війна XXI століття і як це стосується України.
Вісім тенденцій у зміні традиційної війни: український досвід
Сучасна війна більше не обмежується традиційними фронтами і територіальними захопленнями, а стає процесом, у якому важливі не тільки тактичні рішення, але і здатність адаптуватися до мінливих умов.
Україна розглядається як полігон для тестування нових стратегій, які можуть бути застосовані в майбутніх конфліктах.
Війна тепер сприймається як керований хаос, де успіх залежить не від прямого знищення противника, а від здатності дезорієнтувати його, контролюючи інформаційний наратив. Це призводить до необхідності постійної адаптації та переосмислення підходів до ведення бойових дій у всіх площинах.
RAND стверджує, що відбулись зміни в децентралізації та гнучкості поля бою, і відтепер традиційні централізовані військові структури стають вразливими. Тож акцент має зміщуватися на використання малих автономних груп і технологій.
Автори звіту виокремлюють вісім нових тенденцій, які формують нову парадигму війни:
1. Масове використання БПЛА
Дрони стали основним інструментом спостереження, коригування вогню й завдання уражень, що повністю змінює концепцію вогневої підтримки. Ця тенденція визначає новий тактичний шаблон на полі бою, де відтепер жодна наземна операція не починається без дронів. Від допоміжних засобів у 2022-му, коли вони переважно корегували мінометний та артилерійський вогонь, дрони еволюціонували до основного засобу ураження в 2025 році. Штурмові групи відтепер обов’язково повинні мати у своєму складі операторів дронів. А в майбутньому навичку керувати дроном повинен мати кожний військовий.
2. Ракети і далекобійні дрони
Далекобійні дрони стали «візитною карткою» війни. У росіян це Shahed-136, а в України — «Лють» і «Бобри». Дрони стають засобами глибинних ударів зі знищенням критичної інфраструктури, що завдяки GPS-наведенню демонструють високу влучність при ураженні складів, електропідстанцій та мостів. Що важливо — висока точність корелюється з відносною дешевизною. Для порівняння, вартість одного Shahed становить орієнтовно $30–50 тисяч, тоді як ракети типу «Калібр» — понад $1 мільйон.
У майбутньому межа між «дешевим дроном» і «високоточним боєприпасом» буде ще менш помітною. Тож RAND прогнозує масове озброєння західних армій дронами-камікадзе, що завдаватимуть глибинних ударів на сотні й тисячі кілометрів.
3. Прозорість поля бою
Безперервна розвідка з дронів та супутників робить поле бою відкритим і прозорим. «Туман війни» розсіявся, і приховане переміщення військ стало неможливим. Противники виявляють ворожі колони техніки на марші задовго до їх появи на передньому краї. Starlink, комерційні супутники та програмне забезпечення типу Delta забезпечують майже миттєвий обмін інформацією. RAND підкреслює: у майбутніх війнах приховати пересування буде надзвичайно важко, і це впливатиме на інтенсивність і оперативність ударів.
4. Нездатність до домінування в повітрі
У війні в Україні жодна сторона не отримала повного контролю над небом. Російські літаки збиваються західними системами ППО, натомість українські штурмовики обмежені у використанні через загрозу ЗРК типу С-300/400. Відтак повітряна війна ведеться через дистанційні засоби: дрони, керовані бомби, ракети. Це знижує ефективність масованих повітряних ударів. RAND зазначає, що у війні з Китаєм ситуація буде ще складнішою, бо ППО буде щільнішою. Західні армії мають навчитися воювати без домінування в повітрі. Це означає нові вимоги до маневру, маскування і тривалого перебування під загрозою ударів із неба.
5. Роль дешевих і витратних систем (attritable systems).
Україна щомісяця втрачає тисячі дронів і одиниць техніки, які в ЗСУ постачають переважно волонтерські ініціативи. У Росії це виявляється в «м’ясних штурмах», коли людські втрати не є стримувальним фактором. Але саме здатність швидко замінювати техніку й людей на фронті визначає спроможність до тривалої війни. RAND рекомендує робити ставку на засоби, які не шкода втрачати. А для цього — замінювати дорогі одиниці техніки на дешеві «одноразки», наприклад, безпілотні машини, які йтимуть попереду основної колони, «засвічуючи» ворожі вогневі позиції та беручи удар на себе.
6. Децентралізація управління
Висока динаміка бою змушує командирів на місцях ухвалювати самостійні рішення. ЗСУ надали командирам рот і взводів більше повноважень, ніж це було до 2022 року. В умовах, коли з’єднання діють в ізоляції, централізоване управління є неефективним. RAND вважає, що саме децентралізоване управління є перевагою майбутніх армій над централізованими арміями, де накази йдуть зверху і не оскаржуються. Звісно, це вимагає довіри, підготовки й обміну інформацією в режимі реального часу, а для цього потрібні цифрові платформи на кшталт Delta чи Kropyva.
7. Інтеграція електронної боротьби й ППО
Росія й Україна активно застосовують РЕБ усіх можливих модифікацій: від стаціонарних машин до мобільних ППО-комплексів на пікапах, які швидко змінюють позиції. Це дозволяє вражати повітряні цілі й захищати особовий склад на всіх рівнях, починаючи з прифронтових зон. RAND вважає, що у майбутньому успіх матиме автоматизована система виявлення й придушення загроз, що базуватиметься на гнучкій, а не громіздкій ППО з глибокою інтеграцією на рівні тактичних підрозділів. Наприклад, групи військових повинні будуть мати свої міні-RЕБ для боротьби з ворожими БПЛА вже на рівні взводу-роти.
8. Гібридна роль комерційних супутників і цифрової інфраструктури
У сучасній війні технологічні сервіси стали повноцінним елементом бою. Україна показала, як комерційна інфраструктура, зокрема супутниковий інтернет Starlink, забезпечує критичний зв’язок на фронті. Комерційні супутники Maxar, Planet Labs та інші постачають регулярні знімки, які аналітики ЗСУ використовують для виявлення техніки, оцінки змін на позиціях противника, коригування вогню. Програмні платформи типу Delta, GIS «Артилерія» чи Kropyva об’єднують супутникові знімки, дані з дронів і польову розвідку в єдиний інтерфейс для ухвалення рішень. Волонтери й IT-ентузіасти створюють допоміжні сервіси — від мобільних застосунків для бойових бригад до логістичних систем забезпечення. Водночас РФ активно намагається вивести з ладу цю інфраструктуру: через кібератаки, глушіння сигналів Starlink, атаки на дата-центри. RAND стверджує, що війна майбутнього — це не лише маневри й зіткнення на полі бою. Це війна у цифровій площині, де переможця на полі бою визначить той, хто отримає перевагу у цифровому середовищі, навіть якщо матиме нестачу традиційного озброєння.
Звіт RAND завершується рекомендаціями для Пентагону, але між рядків читається й меседж до України. Якщо ми вже є полем майбутнього бою, то маємо це використати. Отже, згідно з рекомендаціями, НАТО й США мають:
- Розглядати майбутні війни як затяжні, а не швидкі кампанії, тож мусять перебудувати логістику, озброєння й підготовку відповідно.
- Інвестувати в масове виробництво дешевих, але ефективних засобів ураження, зокрема FPV-дронів і баражуючих боєприпасів. США мають нарощувати серійне виробництво таких систем для тривалої війни, а Україна, своєю чергою, синхронізувати стандарти і долучатися до спільного виробництва.
- Прискорити розгортання гібридних супутникових архітектур. Це критично важливо для збереження інформаційної переваги в умовах кіберзагроз.
- Побудувати надійну C-UAS архітектуру, яка включає електронну протидію, кіберзаходи, кінетичне перехоплення й автоматизоване виявлення.
- Навчати молодше командування ухвалювати рішення автономно, моделювати сценарії втрати зв’язку з центром управління та активно тренувати тактичну ініціативу. Країни та армії, які зможуть швидко адаптуватися, змінювати структури управління, розосереджувати сили і зберігати керованість, мають перевагу перед великими, але інертними силами. Це потребує зміни культури всередині армії на користь гнучких, ризик-орієнтованих командирів.
- Розвивати безекіпажні морські системи, які вже продемонстрували ефективність у Чорному морі.
- Сприяти модульному підходу до логістики та виробництва, коли критичні вузли (БПЛА, ППО, засоби РЕБ) можна швидко виготовляти і ремонтувати локально, без складних ланцюгів постачання.
- Системно інвестувати в цифрові інтерфейси на фронті, зокрема в тактичні карти, ПЗ для обміну даними, платформу для розвідки і навігації. Саме швидкість обробки даних і ухвалення рішень стає головним фактором успіху.
- Активно працювати з інформаційним простором, готуючи аналітичні та медійні відповіді на дезінформаційні кампанії з боку ворогів.
- Підтримувати розвиток цифрових інфраструктур у партнерських країнах, бо це визначатиме їхню здатність до модерної війни.
Нова стратегічна парадигма: війна без перемоги?
Але найціннішим у звіті є не опис зміни «поля бою», а те, як автори бачать зміну парадигми «війни майбутнього». Автори підкреслюють, що Захід повинен готуватися до довгострокових конфліктів, де «перемога» більше не є кінцевою метою. Відтепер це скоріше процес управління вразливими місцями противника. Війна в Україні є не просто тимчасовим інцидентом, а новим стандартом для майбутніх воєн, де контроль над сприйняттям та інтерпретацією подій стає ключовим елементом стратегії.
То про що йдеться і чому заради цього блоку варто читати весь майже 100-сторінковий звіт?
Автори стверджують що війна в Україні — це не лише про змагання тактик і озброєнь, це дзеркало нової епохи у військовому мисленні. Це багатовимірна піксельна війна без чіткої дати початку і завершення, але з постійною боротьбою за ініціативу.
Війни майбутнього не обмежуватимуться географією, оскільки відтепер охоплюють кіберпростір, космос, інформаційне поле, логістичні ланцюги, економіку. Це багаторівнева конкуренція, яка потребує комплексної стратегії на роки.
Перемога більше не означатиме захоплення столиці чи підписання акту капітуляції. Її метою стає не «перемогти назавжди», а зробити противника неспроможним до подальшої агресії чи спротиву шляхом тиску на його вразливості: логістичні, технологічні, соціальні, інформаційні. Це затяжний, багатовимірний процес «керованої нестабільності», у яких керування ескалацією, виснаженням противника, створенням і модерацією внутрішніх криз, отриманням інформаційної переваги та адаптивністю суспільства важать більше, ніж захоплені кілометри. Тож Захід має готуватися не до «рішучих битв», а до багаторічного впливу на економіку, суспільну згуртованість, сталість, легітимність режиму.
RAND чітко вказує, що інформаційний простір чи не вперше стає не менш важливим, ніж фізичне поле бою. І той, хто першим сформує наратив і змусить світ його прийняти, матиме стратегічну перевагу. Демократичні армії, здатні до гнучкого управління, швидкої адаптації та децентралізованого ухвалення рішень, будуть ефективнішими в новій парадигмі на полі бою. Але авторитарні системи більш адаптивні й агресивні в інформаційній площині, а отже, мають перевагу над демократичними режимами.
Аналітики RAND стверджують, що США та союзники по НАТО мають прийняти той факт, що «перемога» стає складним багатогранним процесом, а не разовою подією. І замість досягнення чіткої «кінцевої перемоги» вона перетворюється на процес довгострокового виснаження й управління ескалацією, де необхідно підтримувати перевагу, не допускаючи стратегічних помилок.
А для цього є надважливим тримати контроль над інформаційним простором, в якому постійно формувати наративи та контрнаративи, інтерпретуючи події та борячись із контрпропагандою. Контроль над свідомістю стає ключовим фактором не лише для формування міжнародних коаліцій, а й для внутрішньої єдності та стійкості суспільства.
Контроль над тим, як сприймається війна всередині країни, серед союзників і глобальної аудиторії, стає важливішим, ніж контроль над фізичною територією. Інформаційні операції, емоційні образи, формування наративів — це «високоточна зброя» нового типу, здатна вражати розуми мільйонів.
І мабуть, один із найважливіших висновків, які має почути та сприйняти українське суспільство — це те, що відтепер війна не обов’язково повинна мати чіткий початок і завершення. Замість цього маємо справу з циклічними хвилями ескалації, де мир — це лише тимчасова пауза перед наступною фазою конфлікту.
Такий підхід вимагає постійної адаптивності, стратегічної витривалості й політичної єдності суспільств. Будь-які політичні протиріччя, намагання знешкодити політичних конкурентів чи знищення інституцій веде до стратегічного програшу країни, де панує демократичний режим.
Таким чином, RAND запропонував нову архітектуру для розуміння і ведення війни в умовах глобальної нестабільності, де хаос, технології та інформація стають головними ресурсами.
І ми маємо прийняти той факт, що війна XXI століття — це вже не «бойова операція», а керований багатовимірний процес без чітких початку і завершення. І Україна, на жаль, є першою в цьому процесі не лише як учасник, а як модель війни майбутнього, стаючи «полігоном» нової військової епохи.
І хоча українці є прекрасним прикладом нації, що вміє це робити навіть у критичних умовах на полі бою — цього вже недостатньо. оскільки в інформаційному й інших просторах ми показуємо набагато гірші результати, ніж росіяни, які змогли у найкоротші терміни максимально об’єднати економічні й військові ресурси, досягнувши внутрішньої єдності та консолідації суспільства.
Якщо ми хочемо вистояти, влада повинна кардинально змінити підхід і поведінку. Треба вичистити інформаційний простір від ворожих інструментів (телеграм і тікток), наративів, змінити підходи в економіці, припинити знищення конкурентів на центральному й місцевому рівнях, готуючись до виборів, які можуть і не настати, якщо ми не вистоїмо у цій війні.
Країна потребує внутрішньої консолідації, а не інформаційних внутрішніх атак через анонімні телеграм-канали, які до того ж контролює ФСБ.
Без зміни підходів шанси вистояти у довгостроковій війні нового типу проти авторитарного противника у нас мінімальні.