Наші захисники заслуговують на всебічну підтримку української нації й держави. Розбираємося з перевагами та ризиками запропонованого Верховною Радою Закону «Про ветеранське підприємництво».
Ветерани не хочуть пільг?
Тема державної підтримки ветеранів російсько-української війни гостро постала в нашому суспільстві ще в далекому 2014 році. З того часу різні уряди розробили систему заходів соціального захисту, спрямовану на покращення добробуту тих, хто відстоював незалежність України.
Поза сумнівом, початок широкомасштабної фази війни спонукав законотворців до пошуку нових способів підтримки наших захисників, зокрема тих, хто повертається до цивільного життя. У цій статті ми розглянемо, як народні депутати пропонують здійснювати підтримку ветеранського бізнесу.
Законопроєкт «Про ветеранське підприємництво» було зареєстровано групою депутатів у Верховній раді наприкінці 2023 року, а згодом ухвалено «за основу» в жовтні 2024-го. Відтоді він перебуває в очікуванні на голосування доопрацьованої версії «в цілому».
Нещодавно про нього згадали завдяки матеріалу чинного військовослужбовця Юрія Гудименка у виданні Forbes. Автор переконаний, що ухвалення законопроєкту дозволить ветеранам «реалізувати власний потенціал та підтримати економіку країни». Юрій зауважує, що «ветерани не хочуть пільг. Не хочуть, щоб їх жаліли. Вони хочуть працювати, бути частиною економіки, частиною цієї країни після фронту».
Далі автор подає перелік заходів, якими держава мала б підтримати ветеранський бізнес (ми даємо їм детальну оцінку нижче). При цьому він посилається на результати опитування Veteran Fund, проведеного у 2023 році: 63,6 % ветеранів хочуть започаткувати власну справу, а ще 6,2 % уже мають свій бізнес.
До показника 6,2 % запитань немає: це приблизно дорівнює загальносвітовому відсотку людей, які мають підприємницькі здібності (7,3 %). Цілком можна припустити, що 63,6 % ветеранів під час опитування висловили зацікавленість у підприємництві. Проте не варто складати хибні уявлення щодо масштабів: настільки значний відсоток громадян зрештою не буде займатися бізнесом, що міг би стати об’єктом державної допомоги, передбаченої в законі.
Межа ветеранського бізнесу
Хай там як, Юрій Гудименко вважає, що «Верховна Рада має ухвалити законопроєкт… Бо йдеться не тільки про підтримку ветеранів. А про шанс на розвиток країни». При цьому він наголошує, що «в законі потрібне чітке визначення поняття “ветеранський бізнес”. Аби можна було уникнути зловживань від бізнесів, не дотичних до ветеранів, але жадібних до нечесних схем за рахунок захисників або членів їхніх родин».
У чинній редакції законопроєкту таке визначення наводиться у статті 1: «Ветеранське підприємництво — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами ветеранського підприємництва з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».
У сутності це формулювання ніяк не відрізняється від визначення терміну «підприємництво» з підручника економічної теорії, окрім згадки про «суб’єктів ветеранського підприємництва». У статті 8 бачимо, що держава ставить за мету надати цим суб’єктам «економічну незалежність, можливості самореалізації, забезпечення економічних потреб та залучення ветеранської спільноти до сталого економічного розвитку держави».
Насправді складно сказати, чим це відрізняється від бізнесу громадян, які не є ветеранами. Адже економічна незалежність і можливість самореалізації є базовими засадами ринкового суспільства. Закон жодним чином не говорить про те, чому саме ветерани мають отримати перевагу над іншими верствами населення, що не отримують такого рівня державної допомоги, але теж прагнуть забезпечити свої економічні потреби.
У статті 8, де йдеться про мету, основні завдання та принципи державної політики, тільки в одній тезі можна прослідкувати протиставлення ветеранського бізнесу іншим групам підприємців: «підвищення рівня їхньої конкурентоспроможності» (також про це згадується на самому початку, перед першим розділом). Тобто йдеться про конкурентність відносно інших бізнесів. Інакше цей текст можна було б подати просто як заходи для покращення загальної державної політики щодо підтримки бізнесу.
Тут варто зробити ремарку, що надання державою економічних переваг одній групі громадян над іншими апріорі не може бути рисою здорової економіки. Щонайменше тому, що держава сама по собі не здатна ефективно розподіляти ресурси. Однак ми усвідомлено йдемо на такий крок через колосальні заслуги ветеранів, і це потрібно було прописати в законі.
Корисні та шкідливі пропозиції
Найцікавіше починається у статті 9: «Основні напрями державної політики у сфері ветеранського підприємництва». Перераховано аж 10 напрямів, і саме навколо них будуватиметься державна політика в разі ухвалення закону. Розгляньмо ті пропозиції, що можуть мати найвідчутніші наслідки.
Запровадження податкових механізмів стимулювання ветеранського підприємництва.
Перший пункт — найкращий зі всього списку. Які б хитромудрі програми підтримки не вигадувалися чиновниками та активістами, для держави має існувати лише один дороговказ: хочеш підтримати бізнес — знижуй податки. І такий крок точно буде найпростішим.
До недоліків тут можна зарахувати можливе недоотримання державою податкового доходу. Однак, як ми вже зазначили, малоймовірно, що масштаби ветеранського бізнесу будуть такими, що одразу матимуть суттєвий вплив на економіку. До того ж пільги не будуть вічними: у прикінцевих положеннях закону вказано, що він «діє протягом 10 років після припинення дії воєнного стану».
Найважливіше — уникнути зловживань, коли шахраї будуть намагатися видати бізнес за ветеранський для доступу до пільг. Проте цей ризик стосується абсолютно всіх запропонованих економічних заходів. Ба більше, втрати держави від недоотримання податкових надходжень точно будуть меншими, ніж від ситуацій, коли зловмисники отримуватимуть доступ до кредитів чи грантів.
Залучення суб’єктів ветеранського підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.
З одного боку, звучить красиво: держава надаватиме пріоритет ветеранам-підприємцям. З іншого боку, як бути, якщо поруч є конкурент, що продає дешевший товар вищої якості? Таким чином знищується принцип вільної конкуренції, і держава зазнаватиме збитків.
Реалізація цього напряму державної політики можлива, але тільки в рамках обмеженого кола програм. Знову ж таки: значно цікавішим для всіх сторін є варіант зниження податків. Тоді ветеранський бізнес зможе знизити свої витрати та продавати державі дешевші товар чи послугу.
Забезпечення державної підтримки суб’єктів ветеранського підприємництва шляхом запровадження державних програм кредитування, надання поворотної та безповоротної фінансової допомоги.
Цей пункт однозначно є найбільш суперечливим. Як би нам того не хотілося, але фінансова допомога у вигляді кредитів і грантів досі трактується суспільством як ознака того, що «держава робить щось корисне для людей». На жаль, політики досі користуються цим хибним сентиментом для побудови своєї репутації.
У статті для Forbes Юрій Гудименко пише, що закон має передбачати «дешеві кредити для старту ветеранського підприємництва». Ця теза тягне за собою низку запитань: що потрібно для отримання кредиту? Невже ветеран зможе отримати кошти просто тому, що хоче почати бізнес? А що як бізнес довго не протягне, а ветеран залишиться з кредитним ярмом на шиї?
Держава точно має уникати одного: безпідставно роздавати гроші, навіть найкращим категоріям населення. Адже це створює значний ризик і для держави (втрата коштів платників податків), і для громадян (потрапляння в кредитну залежність).
Нині існує успішна програма «5–7–9», де для отримання дешевого кредиту підприємство має відповідати певним критеріям. Вона може бути поширена на категорії ветеранського бізнесу, якщо є такі, що досі не можуть брати в ній участь.
Не менш суперечливою є ідея про «доступні гранти». Сама по собі грантова культура є небезпечною, адже породжує незліченну кількість корупційних ризиків. Особливо коли їхнім наданням займаються державні структури. Заповнення заявок на гранти здебільшого є надзвичайно складним; нині в Україні вже утворився прошарок спеціалістів, які професійно займаються заповненням таких заявок.
Існування грантової системи допустиме в певних галузях, передусім в інноваційних і технологічних. Там, де підприємець уже має напрацювання, може скласти детальний бізнес-план та оцінити майбутній результат своєї роботи. Але створення грантової системи для всіх категорій бізнесу — це шкідливий і небезпечний крок.
Повторимо ще раз: для всіх сторін простіше й корисніше, коли держава не виділяє ресурси бізнесу, а зменшує його зобов’язання (правильно: це знову про зниження податків).
Серед решти пунктів подив викликає такий: «гарантування прав суб’єктів ветеранського підприємництва під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». А як щодо інших суб’єктів? Їхні права гарантувати не потрібно? Формулювання надзвичайно дивне.
Інші напрями державної політики мають декларативний характер. Заходи на кшталт «сприяння спрощенню дозвільних процедур», «залучення міжнародних фінансових організацій», «стимулювання розвитку соціального підприємництва» мають стосуватися всіх без винятку категорій підприємців, а не тільки ветеранів.
Допоможи (ветеранському) бізнесу, давши йому спокій
Звісно, нині законопроєкт є лише рамковим документом. Його подальший вплив залежатиме від розробки й реалізації державних програм відповідно до перерахованих у ньому напрямів державної політики у сфері ветеранського підприємництва.
Втім, навіть без його ухвалення ветерани можуть вільно займатися бізнесом на загальних підставах. Спрощена система оподаткування дозволяє фізичним особам відносно легко створювати власний бізнес і займатися ним.
Теза Юрія Гудименка про те, що закон про підприємництво для ветеранів може стати «двигуном економіки», є дещо перебільшеною. Без сумніву, воїни російсько-української війни своїм чином заслужили на особливе ставлення всієї нації й держави. Але це точно не означає, що вони є категорією населення з неймовірними підприємницькими здібностями, реалізація яких залежить від доступу до державних ресурсів.
Якщо ми вже обрали для себе модель ринкової економіки, варто брати за приклад її найкращі зразки. Світовий досвід яскраво демонструє: найвищий рівень економічного розвитку досягається там, де держава мінімізує перерозподіл національного багатства. Бажання забрати в багатих і передати бідним, зробити всіх рівними завжди призводить до біднішання всіх. Невже ми встигли забути про «переваги» економіки СРСР?
Аналогічно, перерозподіл ресурсів на користь ветеранського бізнесу у вигляді державної фінансової допомоги, можливо, й буде корисним для частини ветеранів. Але загальний ефект для економіки буде негативним. Якщо успішні програми підтримки вже існують (як згадана «5–7–9») — долучаймо до них ветеранів. А нескінченне розмножування цих програм тільки множитиме корупцію.
Відповідно, держава повинна йти в напрямку зменшення перерозподілу національного багатства. Хочеш підтримати бізнес — зменшуй розмір його зобов’язань, спрощуй дозвільні процедури, нівелюй бюрократію. Хочеш підтримати корупціонера — вигадай грантові програми й дозволь у ручному режимі обирати тих, хто отримує пільгові кредити.
Закон «Про ветеранське підприємництво» — правильна ініціатива, що має стати частиною загальної державної політики розвитку бізнесу. Якщо передбачені ним напрями будуть реалізовані розумно, він може принести значну користь. Однак він також дає простір для впровадження шкідливих для економіки ініціатив. Сподіваємося, що влада піде шляхом економічної свободи, а не знову шляхом корупції та соціалізму.