1990 рік. Україна у складі Російської імперії, яка тоді називалася СРСР. Саме цю імперію кривавою, загарбницькою війною хоче сьогодні відновити Путін.
Верховна Рада України першого скликання, вперше обрана українським народом на альтернативних виборах, готує і 16 липня 1990 року ухвалює Декларацію про державний суверенітет України. Декларація ґрунтується на засадах понад тисячолітньої історії державотворення українського народу, здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
Через кілька місяців, виходячи з нового політико-правового статусу України, визначеного Декларацією про державний суверенітет України, Верховна Рада першого скликання вносить глибинні зміни до Конституції, встановлює пріоритет Конституції та законів України над Конституцією і законами СРСР. Як каже відомий правник, колишній член Конституційного суду України Віктор Шишкін, з того дня Україна на 85 % у політико-правовому вимірі стала незалежною. А повністю незалежною вона стала 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада першого скликання ухвалила Акт проголошення незалежності України.
17 вересня 1991 року Верховна Рада ухвалює зміни і доповнення до Конституції, яка з того часу стає Конституцією незалежної суверенної держави України (Закон № 1554-ХІІ). Згодом було утворено Конституційну Комісію, яка підготувала проєкт нової Конституції України, а після його всенародного обговорення, ґрунтовно доопрацювала. Проєкт нової Конституції вже в кінці 1992 року був готовий до розгляду і ухвалення першим скликанням Верховної Ради.
Та цього не сталося.
Натомість у 1994 році силами агентів Кремля та «наших корисних ідіотів» було запущено брехливу компанію, що «на Украинє нет Канстітуціі». І під цю компанію 8 червня 1995 року було підмінено чинну тоді Конституцію України так званим «Конституційним договором між Верховною Радою та президентом України».
А здогадайтесь хто був головним промоутером і відповідальним виконавцем цієї акції? Як і автором тез про «відсутність Конституції, про розпуск парламенту, якщо не погодиться на умови «нової Конституції» (в Росії незадовго перед тим парламент просто розстріляли, так що досвід був). Хто «накручував» президента України і «працював з громадськістю»?
Правильно! Дмитро Табачник, тоді «Глава адміністрації президента» (так він себе назвав і «узаконив» цю назву). Як тепер зʼясувалося, а для уважних людей – завжди було зрозуміло, Дмитро Табачник – зрадник України й агент-резидент ФСБ Росії, куди втік і де переховується зараз. І був він не один. Про Медведчука промовчу.
Як стало відомо не так давно, коли було розкрито деякі таємні тоді документи, Росія в середині 1990-х руками своєї пʼятої колони і не тільки її, хотіла ще тоді поневолити Україну білоруським сценарієм – через «новую Канстітуцію», включно із другою державною (російською) мовою, російською церквою, особливими повноваженнями Криму та іншими імперськими забаганками.
Йшла велика геополітична гра за долю України зовнішніх (російських) гравців і внутрішніх. Із зовнішніми зрозуміло. А внутрішні гравці діяли як свідомо (пʼята колона) так і «всліпу» (частина урядовців і депутатів).
Власне, це була спроба чергового удару по державності України, після недавнього (1994) ядерного роззброєння; відбору активів закордоном (1995); недостатньо продуманих економічних реформ…
Та тоді Україна вистояла. Вистояла завдяки мужній позиції кращої частини депутатів другого скликання Верховної Ради України. Згадаю тут імена лише малої частини із тих, кого знаю чи знав особисто, учасники прийняття Конституції 28 червня 1996 року доповнять: Віктор Мусіяка, Степан Хмара, Михайло Сирота, Слава Стецько, Вʼячеслав Білоус, Василь Костицький, Іван Заєць, Юрій Костенко, Євген Лупаков, Михайло Ратушний, Іван Коршинський, Борис Кожин, Михайло Поживанов, Вʼячеслав Чорновол, Тарас Стецьків, Євген Пронюк, Андрій Мостиський, Богдан Бойко, Володимир Мулява, Ігор Осташ, Юрій Оробець, Сергій Пасько, Іван Плющ, Микола Поровський, Володимир Стретович, Георгій Філіпчук, Дмитро Чобіт, Віктор Шишкін, Марія Шулежко, Лілія Григорович, Богдан Ярошинський, Іван Білас, Олег Боженко, Антон Бутейко, Іван Глух, Мирослав Горбатюк, Василь Дурдинець, Олег Дронь, Анатолій Єрмак, Олександр Ємець, Євген Жовтяк, Микола Жулинський, Олександр Мороз, Валентина Завалевська, Ніна Карпачова, Ярослав Кендзьор, Ігор Коліушко, Тарас Кияк, Михайло Косів, Левко Лукяненко, Олександр Скипальський і ще десятки інших справжніх патріотів України.
Саме вони зуміли відстояти основоположні принципи Конституції України, не дали російській агентурі реалізувати «білоруський» сценарій поневолення України.
Незалежну Українську державність вдалось тоді відстояти.
І в цьому, думаю, головний символ Дня Конституції, який ми відмічаємо сьогодні.