Головна проблема сучасної цензури полягає в тому, що це лицемірна цензура, яка прикривається шляхетними словами про рівність, свободу і братерство/сестринство, але, по суті, існує за приписом «Заборонити, не можна дозволити». Вона може набувати різних форм, і Тиждень писав про це майже рік тому. В тому матеріалі йшлося про те, що це проблема навіть не так тоталітарних режимів, де замість неоголошеної цензури існує низка табу, а саме напозір нетоталітарних країн, де всі говорять про свободу слова, але в реальності це радше свобода говорити слова, які не суперечать дозволеному.
Багато різного вже написано про плюси політкоректності, але саме вона нерідко й породжує самоцензуру або ж може спровокувати дискусії про те, чи політкоректне якесь висловлювання. Якщо ж ні й це висловлювання вважає неприйнятним з різних причин якась соціальна група — починає діяти культура скасування.
І якщо живі автори і авторки воліють заздалегідь цензурувати себе самі, то мертві вже ніяк не можуть захиститися. Найчастіше про такі випадки говорять на прикладі США, і здебільшого це викликано якраз тим, що нас найбільше вражає утиск певних свобод у країні, яка найпалкіше виступає за свободу в усіх її проявах. Хоча в теперішній Америці Трампа цензура вже квітне буйним квітом.
Так Клер Малрой в USA Today пише, що нова адміністрація «може змінити те, як ми читаємо — від заборони книг до виступів авторів». І у статті вона наводить низку сучасних прикладів таких утисків. Енді Зайслер у Salon аналізує, як нинішні заборони на книжки стають дедалі дивнішими і спрямовані вже на котів, собак і бабусь з активною громадянською позицією. Вона посилається на PEN America, що опублікував низку постів про книжки, пов’язані з котами та собаками, які нещодавно зазнали скарг на неприйнятний контент у різних штатах і шкільних округах. Кількість заборон на книжки зросла кілька років тому, коли переломні моменти карантину через COVID-19 та вбивство Джорджа Флойда призвели до розмов на незручні теми. Між 2021 і 2023 роками зафіксовано 5894 випадки заборони книг у 41 штаті; у 2023–2024 навчальному році ця кількість уже була майже вдвічі більшою. Втім, усе ж здебільшого дражливі теми лишаються тими самими. У звіті Американського ПЕН-клубу за 2024 рік зазначається, що заборони книжок зазвичай стосуються трьох категорій: книжок про сексуальне насильство та його наслідки, книжок, які висвітлюють досвід та історію ЛГБТК+, а також книжок із трансгендерними персонажами. Але, попри те що тексти на ці теми продовжують виходити, книжкові банери врешті-решт наштовхуються на ту саму проблему: люди, від імені яких нібито здіймається весь цей галас.
Однак нещодавно ця сучасна тенденція призвела до парадоксальної ситуації, передбачити яку не могли навіть найсміливіші письменники-футурологи: під цензуру підпав найвідоміший роман про цензуру. Daily Mail повідомив, що правовласників Джорджа Орвелла звинуватили в цензурі після того, як до його класичного роману «1984» було додано «попередження про тригер».
У передмові до видання, приуроченого до 75-річчя з першого виходу роману, є натяк на те, що головний герой Орвелла, Вінстон Сміт, є «проблематичним» і що читачі можуть вважати його погляди на жінок «мерзенними». Авторка тексту зазначила, що Сміт «не любив майже всіх жінок, а особливо молодих і гарних», і додала, що роман не говорить про тему раси, і як чорношкірій жінці їй було важко співпереживати персонажам.
Цей вступний есей написала американська романістка Долен Перкінс-Вальдес, і критики стверджують, що її текст ризикує спростувати застереження революційного роману проти державного контролю над думкою. Нагадаємо, що в антиутопії Орвелла йдеться про авторитарний режим, де «Поліція думок» карає громадян за «підривні думки». І ось спадкоємців автора звинуватили в ідеологічному контролі.
Американський письменник Волтер Кірн коментує цю подію так: «Ми змушуємо когось засудити самого Джорджа Орвелла за злочин проти думки. Ми ще не живемо у світі, де книги та класичні твори виключаються чи ліквідуються». На його думку, це ще більше посилює ідею Орвелла, по суті, покращуючи сам роман, хоча й шкода, що відбувається це тими ж методами, які автор засуджував.
Білл Гамільтон із літературного агентства A.M. Heath, яке представляє спадщину Орвелла, сказав, що їм не повідомили про новий вступ. Він додав: «Я, звичайно, розчарований, що видавець не повідомив мені про це. Втім, кожен має право на свою думку про книжку. Орвелл, як завжди, виставляв невдах у ролі своїх головних героїв-чоловіків: це був спосіб кинути виклик читачеві. Очікування, що вам сподобається Вінстон Сміт чи навіть послання роману, радше не відповідає його меті, який чітко змальовує мізогінний світ у всій його деградації».
Отже, як бачимо, сучасна цензура — багатолика і неоднозначна, адже має справу як із застарілими переконаннями, так і з новими явищами. Втім, це, певно, одвічне бажання людства щось заборонити, переконуючи себе і світ, що все це робиться виключно з позиції добра. Та хто ж не знає, куди саме веде дорога, вимощена добрими намірами? Тож треба або спокійно прийняти гасла «війна — це мир, свобода — це рабство, а незнання — сила», або таки, врешті-решт, заборонити забороняти.