Те, що весь нормальний світ називає російсько-українською війною, а ми, українці — війною за незалежність, москалі вважають генеральною спробою «остаточного вирішення українського питання». Себто повернення України в тіло імперії та зачищення української території від усього нелояльного населення.
Без цієї операції імперія не є життєздатною і приречена на загибель. Адже Україна потрібна кацапам не лише для цементування міфу, на якому збудований їхній імперський курник. Ідеться також про людські ресурси: інтелект, працездатність українців, урешті, нашу слов’янську кров і християнську віру, рештки яких у самій Московії нині фактично обнуляються.
Цим і пояснюється маніакальне заперечення московитами права українців на існування та їхня безумна готовність платити нелюдську ціну життями своїх громадян задля загарбання української землі. І те, як вони поводяться на окупованих українських територіях, де Росія створила комплексну систему знищення української ідентичності, — яскраве тому підтвердження. Коли найпотужнішого удару ворог завдає саме по дітях та молоді — це означає смертельний вирок для цілого народу.
Сьогодні на окупованих українських землях, за оцінкою громадських організацій, мешкає орієнтовно 1,6 млн дітей. При цьому від початку повномасштабного вторгнення Україна має інформацію про 19 546 повідомлень про незаконні депортації та примусові переміщення українських дітей. Станом на зараз завдяки ініціативі Bring Kids Back Ua додому вдалося повернути 1366 дітей. Робота з повернення наших дітей із депортації, примусових переселень чи тимчасово окупованих територій триває. Адже, до всього, всі вони піддаються шаленому колонізаційному тиску з боку окупаційної влади. Цей тиск системний і добре продуманий.
Ідеться про цілісну політику, спрямовану на знищення ідентичності українських дітей, на їхню політичну індоктринацію, а також на тотальну мілітаризацію. І ця політика не виникла після повномасштабного вторгнення. Процес «перепрошивки» українських дітей був запущений окупантами одразу після захоплення Криму в 2014 році. А після 2022-го напрацьовані там схеми почали використовуватись і на інших окупованих територіях.
Ідеться передусім про використання Росією системи освіти для нав’язування українським дітям чужинської ідентичності. Це легко робити, адже дитина, яка проживає в окупації, не може не ходити в школу. За таке батьків попросту позбавлять батьківських прав. Школи ж на окупованих територіях переведені на російські стандарти освіти, українські книжки і підручники вилучаються. А це означає повну відсутність українського компоненту. Наприклад, у Криму до початку окупації українську мову вивчали 100 % дітей. Зараз, за даними країни окупанта, це 0,5 % дітей. Але і ця цифра, скоріш за все, вигадана. Для навчання щонайменше потрібні відповідні підручники, яких немає і ніколи не було в окупованому Криму. А проукраїнським активістам, які мешкають у Криму, за час окупації не вдалося зафіксувати жодного факту навчання українською мовою.
Крім того, освітня програма буквально нашпигована предметами, спрямованими на знищення ідентичності. Скажімо, з осені 2024 року впроваджено предмет «Захист вітчизни», де дітей вчать, як поводитися зі зброєю, поважати військових окупаційних військ. Пріоритет у викладанні надається колишнім учасникам так званої СВО чи інших загарбницьких кампаній РФ на кшталт чеченських воєн.
Насправді ж ця дисципліна спрямована на те, щоб підготувати майбутній мобілізаційний резерв, який вирушить на війну проти власної країни. Також у межах уроків трудового навчання дітей залучають до підготовки деталей для дронів, якими потім вбивають українців, чи шиття одягу для солдатів РФ.
Мало того, що таке примусове використання дітей є порушенням міжнародного права, каже голова Центру громадянської просвіти «Альменда» Марія Суляліна, — це ще й навмисне залучення українських дітей до вбивства своїх співвітчизників. «Українські діти, яких залучають до цих процесів, не можуть відмовитися. Бо відмова означає, що прийдуть до твоєї сім’ї. У кращому випадку це буде розмова з ФСБ. У гіршому ж членів родини можуть забрати “на підвал”. Тобто ми розуміємо, що відмова — це загроза фізичної небезпеки для дітей. Так само, як виказати хоч якусь ознаку протесту, коли приходить російський військовослужбовець».
Мілітаризацією, каже Марія, буквально просякнута вся освітня програма й усі підручники на окупованих територіях. А підручники з історії взагалі важко назвати навчальними посібниками, бо це радше пропагандистські матеріали, натхненні маразматичними висловлюваннями Путіна. Україна в них якщо і згадується, то лише як територія РФ, на якій Росія сьогодні веде «захисну війну» проти Заходу. Ті самі путінські тези фігурують і в підручниках із географії, літератури, правознавства. Навіть в абетку росіяни повпихали своїх бойових орків, аби дитина вже з першого класу знала, чого їй прагнути і ким мріяти стати. Дітям нав’язують, що бути військовим у Росії — це найкращий вибір. Що їхній «священний обов’язок» — захищати Росію. Вони ростуть у світі, де України не існує, а за будь-які проукраїнські прояви їм загрожує переслідування. Наприклад, із дитиною можуть примусово працювати психологи. А з досягненням віку 14 років проукраїнські дії дитини можуть розглядати як екстремізм і притягувати її до кримінальної відповідальності.
Позашкільні заходи — переважно теж мілітаристського спрямування. Всі ці військово-спортивні ігри, присвячені дням рашки чи «вітчизняної війни», майстерно інтегровані в освітній процес. Ну, а для остаточного омоскалення створено спеціальні середовища — так звані молодіжні рухи на кшталт «юнармії», «орлят», «двіженія пєрвих». Вербування в ці рухи теж відбувається на рівні формальної освіти.
Також дуже небезпечним явищем є дитячі і юнацькі табори. Вони функціонують не лише протягом літа, а весь рік. Там діти набувають практичних бойових навичок. Наприклад, в «Артеці» є «школа майбутніх командирів», де дітей вчать не просто воювати, а й вести за собою інших людей. У ці табори країна-агресор вкладає величезні кошти — на піротехніку, одяг, зброю. Це показує, наскільки для них важливо змінити свідомість українських дітей.
Власне, й сам Путін постійно говорить про це. Зокрема, на нещодавньому засіданні радбезу РФ він розпинався про важливість роботи з дітьми, зомбування їх так званими кацапськими традиційними цінностями і виховання нового покоління, яке захищатиме інтереси РФ. Якщо перекласти нормальною мовою, йдеться про виховання нового гарматного м’яса, яке імперія використовуватиме для захоплення і колонізації нових територій.
«Росія будує таку екосистему, щоб дитина була під впливом пропаганди весь час, — каже Марія Суляліна. — Спершу в школі, а після школи залучена в якісь рухи. Щоб довести дитину до того, коли їй виповнюється 18 років, вона вже не бачила жодного іншого майбутнього, крім як у Росії. І ми справді бачимо, як зростає кількість дітей у цих рухах. Це, на жаль, свідчить про певний успіх цих дій, а також про недостатню нашу реакцію на них від початку. Коли “юнармія” почала функціонувати, в Криму до неї долучилося 1500 дітей. Ніхто не поставився до цього серйозно — вирішили, що це просто один з мілітаристських рухів і нічого страшного. Не було ні санкційного тиску, ні осуду, і це дозволило їм розбудувати мережу. Зараз у “юнармії” в Криму вже понад 15 000 дітей. Також ми бачимо діяльність цих рухів на окупованій території Херсонської, Запорізької, Донецької і Луганської областей. На жаль, уже є випадки, коли діти, які росли під пропагандою в “юнармії”, ставши повнолітніми, загинули на війні проти власної країни. І це те майбутнє, яке Росія намагається намалювати нашим дітям. І, знаєте, це те, про що нам варто говорити дуже голосно, особливо на міжнародній арені, поки ми ще можемо їх захистити. Нині на окупованих територіях досі є діти, які бачать своє майбутнє з Україною і, незважаючи на дуже серйозний тиск і ресурси, які використовує РФ, продовжують чинити спротив».
На 2025 рік московити заклали на молодіжну політику 79 млрд рублів. Для порівняння, до повномасштабного вторгнення в 2021 році на це виділялося трохи більш як 21 млрд. З кожним роком фінансування лише збільшується, але це не всі гроші, які йдуть на зомбування дітей та молоді. Є також цільові програми, є адресні вливання від спецфондів тощо. Наприклад, та сама «юнармія» частково фінансується з міноборони. Десь є часткове фінансування напряму з апарату президента і під особистим контролем Путіна. І це дуже значні суми. А якщо зважити, що робота з новими територіями для окупантів у пріоритеті, то можна не сумніватися, що левова частка виділених коштів іде саме на «перепрошивку» свідомості та ідентичності українських дітей.
У 2022 році була запущена програма «Університетські зміни». Це одна з програм, спрямованих на зміну демографічного складу населення окупованих територій. Її основна ідея полягає в тому, щоб якомога швидше асимілювати українську молодь, зокрема стимулювати вступ дітей з окупованих територій в заклади вищої освіти на території РФ. Дітей із 14 років (спочатку було з 12) вивозять на кілька тижнів в університети, де з ними працюють психологи та інші фахівці, завдання яких — показати всі переваги життя в Росії та навчання в конкретному університеті. Обов’язково присутній мілітаристський компонент, пропаганда «русского міра» та російської ідентичності. Весь цей час діти перебувають під пильним контролем і практично ізольовані від спілкування з рідними й іншими людьми.
Скільки українських дітей вдалося таким чином переконати не вступати в українські навчальні заклади, а їхати в РФ — невідомо. Окупанти кажуть, що таких випадків чимало, і програма доволі успішна. Але це лише один із прикладів програм, які впроваджуються. Такі програми постійно множаться. Країна-агресор не зупиняється ні перед чим, щоб стимулювати переїзд українців у Росію, де їх буде легше асимілювати.
І тут варто згадати про примусове переміщення та депортацію. Насправді ніхто не знає точної кількості депортованих дітей. Згідно з даними, якими володіє Україна, це близько 20 тисяч, але реальна цифра може бути вищою. Адже депортовані діти — це переважно діти з інституційних установ. А примусово переміщеними можуть бути навіть ті, в яких є батьки — відправили дитину у «відпочинковий табір», а потім під якимсь приводом вивезли в РФ, і батькам не дозволяють забрати її назад.
З іншого боку, відповідна робота провадиться й на окупованих територіях. Окремим компонентом асиміляції є програма «земський учитель». У рамках цієї програми вчителі з РФ приїжджають викладати на окуповані українські території. Це спеціально прокачані та ідеологічно налаштовані персонажі, чиї рідні часто воюють проти України на фронті.
«Те, що Росія робить з українськими дітьми на окупованих територіях, має ознаки злочину проти людяності, — зазначає Марія Суляліна, — і ми разом із нашими партнерами працюємо, щоб довести, що це не просто порушення прав дитини чи порушення конвенційних прав. Умисел Росії набагато глибший. Це має бути розслідувано на належному рівні, і до відповідальності має бути притягнуте також вище керівництво Росії. Бо вони чітко розуміють, що, навіщо, а найгірше — з ким вони це роблять. Адже діти — найбільш вразливі в силу вікових особливостей, їхня ідентичність тільки формується. Саме на цьому етапі Росія намагається знищити все українське у дітях і перетворити їх на універсальних солдатів».
Чи матимуть ефект усі ці зусилля окупантів? Можна навіть не сумніватися. Але чи буде він критичним для нас, поки що рано судити. Ніхто не знає, скільки людей на окупованих територіях справді увірувало у ворожу пропаганду і підтримує окупаційну політику, а скільки мовчки очікує на прихід ЗСУ. Навіть цифри, які показують зростання кількості українських дітей у проросійських дитячих рухах, іще ні про що не говорять.
Не факт, що діти, які їдуть у табори «юнармії», дійсно поділяють цінності московитів. Багато дітей долучається до подібних рухів, бо це безкоштовно, а їхні батьки не мають можливості забезпечити своїм дітям хоч якийсь відпочинок. Та що там відпочинок — окупанти створили умови, у яких люди лишилися без грошей і взагалі без засобів для існування. Тому часто для батьків це чи не єдина можливість хоч якось оздоровити дитину.
Спостерігаючи за діяльністю руху опору не лише на нещодавно окупованих територіях, а й у Криму, можна припустити, що чимало українських громадян продовжують ідентифікувати себе як українці. Який це відсоток — сказати важко, але очевидно, що там залишається проукраїнське населення, в тому числі й проукраїнська молодь.
«Якби з боку дітей не було спротиву й незручних запитань, — каже Марія Суляліна, — ми би не бачили такої кількості методичних матеріалів для вчителів, як працювати з дітьми, як пояснювати цілі СВО та як відповідати на ці незручні запитання. У росіян не було би потреби створювати ці матеріали. Але, очевидно, вона є. І потреба посилювати тиск теж. Якби Росії за 10 років вдалося знищити ідентичність дітей там, тоді не було би сенсу наприкінці 2024 року ухвалювати нову стратегію боротьби з екстремізмом, де екстремізмом зненацька стає все українське. Тобто дії та ресурси, які Росія продовжує вкладати і масштабувати, очевидно свідчать про те, що там є проукраїнське населення. Скільки його? Мені здається, зараз ніхто не має відповіді на це запитання».