«Глобальний Південь хоче закінчення війни в Україні», — каже в інтерв’ю Le Figaro керівник МЗС Індії Субраманьям Джайшанкар. Часопис навіть виніс цитату до заголовку. Водночас кар’єрний дипломат свідомо не робить вибору між Москвою та Києвом. Ще б пак: Делі активно закуповує російську нафту за нижчими, ніж зазвичай, цінами. Насамперед це вигідно. Та й Москва далеко, і мало шансів, що в своїх загарбницьких амбіціях вона аж так швидко дісталася б до Індії. Індійці зосереджені на власній ворожнечі з Пакистаном, а також на сусідстві-суперництві з Китаєм. Де та Україна? Чи варто заради неї втрачати вигідного постачальника?
«Ми допомогли й Україні, й Росії, наскільки змогли», — повідомляє міністр закордонних справ Індії. Але насправді об’єми торгівлі з росіянами та українцями — не до порівняння. Лише в березні цього року Індія імпортувала з Росії нафтопродуктів на рекордну суму — понад $ 810 млн, що стало найвищим показником за весь час двосторонньої торгівлі. Про це інформують російські медіа, посилаючись на митну статистику індійців. Порівняно з аналогічним періодом минулого року обсяги закупівлі зросли втричі.
Натомість, за інформацією українського посольства в Делі, за період із січня по вересень 2024-го (себто за 9 місяців) Індія закупила в Україні товарів на суму $ 580 млн. Значно менше, ніж індійці витратили лише на нафту за один місяць. Економіка — кров політики. «Дуже великі частини світу, від Африки до Латинської Америки та островів Тихого океану, вважають, що цей конфлікт [України з Росією] негативно вплинув на їхню економіку та стабільність, — наголошує індійський міністр. — Світ хоче, щоб він припинився. З цього питання ми виступаємо від імені Глобального Півдня».
На жаль, позиція Індії щодо війни в Україні цілком показова для представників неєвропейського світу. Африканські, азійські, латиноамериканські колеги, які беруть участь у численних журналістських заходах у Франції, переважно кажуть: потрібні прямі переговори між Києвом та Москвою, і що швидше, то краще. На пропозицію замислитись, на чию користь був би такий поспіх, лунає стандартна відповідь: не нам вирішувати, домовляйтеся з росіянами самі, але не баріться. Український спротив дивує, дратує, змушує замислюватися над неприємними питаннями. Тому риторика про «дипломатичний шлях вирішення конфлікту» виринає у виступах представників «третього світу» на всіх рівнях. До того ж не варто забувати, що більшість держав Глобального Півдня — економічно бідні. Зокрема з економічних міркувань також вони не схильні підтримувати антиросійські санкції, а західна допомога Україні викликає у них заздрощі.
Місяць тому дві потужні держави Глобального Півдня, Китай та Бразилія, виступили зі спільною заявою про «українську кризу». Документ «вітає пропозицію президента Владіміра Путіна розпочати мирні переговори, як і згоду на них президента Володимира Зеленського… Обидві країни сподіваються, що Росія та Україна якнайшвидше розпочнуть прямий діалог, вважаючи, що це єдиний шлях для припинення конфлікту». Вдавана нейтральність є по суті відмашкою Москві, чи принаймні вона більше працює на російські, аніж на українські інтереси.
Умовний Глобальний Південь — це 79 країн та 85 % населення планети, або 6,5 мільярдів осіб. За кількістю мешканців та станом економіки Індія дійсно має право вважати себе речником та одним із лідерів цієї групи держав. Велика кількість із них не так давно звільнились від колоніальної залежності, проте Україну «сестрою по нещастю» вони переважно не бачать. Ба більше: образа на колишнього колонізатора цинічно використовується Росією, аби розпалювати в цих країнах антизахідні настрої. «Путін намагається представити, що це війна Заходу проти “Незаходу”», — вважає Олексій Гарань, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». До того ж вітчизняна дипломатія тривалий час працювала тут не надто активно.
Попри війну та відповідні фінансові обмеження, українські посольства працюють у двох десятках африканських, у 13 азійських та шістьох латиноамериканських державах. Усвідомлення, що Україну в цій категорії держав майже не чують, прийшло, власне, під час повномасштабного вторгнення, коли стало зрозуміло, що саме вони визначають більшість голосів під час ухвалення резолюцій ООН. Формально ця група країн позиціонується нейтрально щодо російської агресії, але фактично більшість із них сьогодні мовчки потурає Москві.
Українській дипломатії складно, але треба пробиватись і через ці перешкоди також. Це дуже складна шахова партія, яку в стратегічній перспективі не можна програти.