У полудень 1 червня я проголосував у Варшаві в другому турі виборів президента Республіки Польща. Але перш ніж це сталося — коротке звітування про мій шлях до цього акту.
Я вилетів із Торонто 17 травня і прибув до Варшави 18 травня вранці, тобто в день першого туру виборів президента Польщі. Як резидент Канади з формальних причин я більше не міг голосувати в Канаді та ще не міг голосувати в Польщі. Тож став спостерігачем процесу та настроїв після першого туру виборів, у якому перемогу з мінімальною перевагою здобув кандидат блоку Громадянської коаліції, чинний мер Варшави Рафал Тшасковський, а на другому місці опинився Кароль Навроцький, підтримуваний партією «Право і справедливість». Інші кандидати відпали, але залишалася інтрига, як у другому турі проголосують прихильники лідерів. Інтрига трималася до другого туру, адже результати наступних опитувань громадської думки показували, що основні претенденти йдуть, як кажуть, «лоб у лоб».
Протягом багатьох років Польща поділена і розірвана між прихильниками двох політичних таборів: один визначається як ліберальний або центристсько-правий, інший — як національно-патріотичний або крайній консервативний, залежно від того, хто використовує ці прикметники.
Я сам позиціоную себе як «червоного консерватора», але за партії, що використовують ці визначення в Канаді, не голосую, оскільки у своїй політичній практиці вони далекі від того, що мають охоплювати ці поняття. Зазвичай я голосую за політиків, які позиціонуються як ліберали, але це голосування за менше зло. Подібну стратегію я прийняв і на моїй першій батьківщині, в Польщі. Так, до речі, я нагадую, що я є громадянином Польщі та Канади, але також етнічним українцем з Польщі, як я сам себе визначаю — автохтоном без права голосування в Україні.
Дивовижно, але в політичному меню не вистачило такого поняття, як освічений консерватизм, і це стосується більшості політичної сцени як в Європі, так і в Америці. Теоретично я міг би прийняти позицію нейтралітету і не брати участі у виборах, але як освічений громадянин не можу прийняти такої опції. Тому голосую і, наскільки можливо, голосую стратегічно, тобто так, що віддаю голос кандидату, який має найбільші шанси на перемогу і при цьому є найменш «огидним, неприємним, непристойним, неетичним, безсоромним» (непотрібне закреслити). Загалом, я вважаю, що сучасний політичний клас зазнав глибокої деградації, але водночас думаю, що хоч би як система парламентської демократії була зіпсована, вона все ще є найкращою з того, що ми маємо.
Враховуючи вищезазначене, я отримав дозвіл в органах на голосування у Варшаві, і 1 червня в полудень ми з дружиною вирушили в виборчу комісію у Старому Місті у Варшаві, щоб виконати наш громадянський обов’язок. На доказ додаю нижче фотографію, на якій можна навіть помітити, за кого я віддав свій голос.
Отож, я проголосував за представника блоку Громадянської коаліції, яка визначається як ліберальна коаліція. Цей блок мені менше «огидний, неприємний, непристойний, неетичний, безсоромний» (непотрібне закреслити), ніж опція, представлена Каролем Навроцьким, тобто «євроскептична, антиелітна, популістська та ксенофобська». Безсумнівно, кожна з цих опцій також містить позитивні елементи, адже важко уявити зло в чистій формі, що змагається на виборах президента. Хоча, як можна помітити, між «м’яким злом» та «безумовним злом» існує дуже тонка межа.
Слідкуючи за політичною боротьбою в Польщі протягом останніх двох тижнів, я був свідком як падіння добрих звичаїв, так і невпинного розмивання правди, заснованої на фактах. Я намагався уникати безплідних дискусій як з особами, які вирішили голосувати так, як і я, так і з тими, хто вирішив голосувати за кандидата опозиції. Виходячи з будівлі виборчої комісії, я почув розмову між кількома людьми приблизно мого віку. Одні вже віддали голос, а інші лише планували, але перш ніж це зробити, вирішили відвідати костел. Як я вважаю, щоб отримати Боже благословення свого рішення. Молодь зі свого боку ухвалює рішення в результаті швидких кліків на TikTok. Як виявляється, кінцевий результат подібний.
Увечері й до пізньої ночі я дивився по телевізору оголошення наступних exit polls, а врешті-решт — результатів виборів. Переміг Кароль Навроцький з мінімальною перевагою — менше ніж 2 %. Наша мобілізація і наші голоси не перекинули хвилю на користь Рафалa Тшасковського. Я не надто розчарований результатом, адже він був очікуваний, але це дуже поганий результат для Польщі. Суспільство драматично поділене навпіл, і цей стан триває вже понад 20 років, адже основні політичні сили обрали конфронтацію як свій modus operandi.
Я в хорошій ситуації, бо через місяць покину Польщу і повернуся до Канади, але мої польські співгромадяни залишаться і знову замислюватимуться, чому так погано і хто за це відповідальний. На жаль, винні саме вони, адже обирають так, як обирають. Влада президента в Польщі дуже обмежена, але він може дестабілізувати дії правлячої коаліції, яка під тиском ситуації та поразки на президентських виборах може розпастися, тож дострокові вибори можливі.
Коротше кажучи, важко очікувати у найближчі роки яснішої перспективи. Як би сказав Тарас Шевченко: «Сумно, сумно, серед неба».