Канадський міністр фінансів запропонував допомогу з реформуванням нашої пенсійної системи. Якою є пенсійна система Канади й чи зможемо ми втілити її в Україні?
Жахливий спадок СРСР
Проблема пенсійного забезпечення стала для України одним з найгірших спадків планової економіки СРСР. Її солідарний характер (коли пенсіонерів фактично утримують ті, хто працює) вкупі зі швидким старінням населення створюють ефект бомби із часовим механізмом для всіх економічних суб’єктів: витрати держави на пенсійне забезпечення зростають непропорційно швидко, працівники й підприємці змушені сплачувати дедалі більше внесків, а пенсіонери не можуть сподіватися на зростання пенсій, що хоча б компенсуватиме інфляцію.
Наприклад, у 2023 році видатки зведеного бюджету на виплату пенсій досягли 286 млрд грн — четвертий за розміром показник у структурі всіх видатків бюджету. Більше, ніж на пенсії, ми витрачаємо тільки на збройні сили, правоохоронні органи та освіту.
Різниця між власними доходами й витратами Пенсійного фонду України (ПФУ) в січні — лютому 2025 року становила 41,6 млрд грн, або 29,5 % суми витрат. Цей дефіцит компенсується перерахуванням коштів державного бюджету.
Ще у 2004 році Верховна Рада проголосувала нормативні акти, реалізація яких мала створити в Україні трирівневу пенсійну систему:
- перший рівень — солідарна система (де пенсіонери отримують виплати коштом внесків чинних працівників і підприємців);
- другий — обов’язкова накопичувальна (кожен працівник заощаджує собі на пенсію);
- третій — недержавне пенсійне забезпечення (добровільні пенсійні заощадження).
Трирівневу систему планували ввести після того, як ПФУ стане бездефіцитним. Однак цього досі не сталося, тому в нас реально працює лише солідарна система. Очевидно, що в умовах широкомасштабної війни реалізація реформи фактично унеможливлюється внаслідок збільшення дефіциту ПФУ через виїзд працездатних українців за кордон, загальне падіння економіки тощо.
Найгірше те, що протягом десятиліть після відновлення незалежності ми не припинили довіряти державі забезпечення нашої старості. У 2021 році опитування показало, що 6,1 % українців відкладають на старість, а 10,8 % роблять це від часу до часу. 38 % опитаних не відкладають, проте планують це робити в майбутньому, а 31 % не відкладають і навіть не планують. Це, зокрема, результат постійних спекуляцій на темі пенсій протягом виборчих кампаній довоєнних років.
У 2025 році уряд планує частково запровадити обов’язкову накопичувальну систему. Реформа стосуватиметься громадян, які народилися після 2000 року. З 1 липня вони будуть здійснювати внески на особисті рахунки. Утім, ефективність цього заходу ми зможемо оцінити через кілька десятиліть, коли ці громадяни почнуть досягати пенсійного віку.
Канадський досвід
На тлі несміливих спроб реформувати пенсійну систему з’явилася новина, що нам може допомогти Канада. Франсуа-Філіп Шампань, міністр фінансів у новому уряді, під час зустрічі з українським колегою Сергієм Марченком заявив, що ділитиметься досвідом і допомагатиме в реформуванні української пенсійної системи.
Справді, Канада належить до країн, яким удалося втілити концепцію трирівневої пенсійної системи. При цьому вона вирізняється серед інших, адже витрачає на пенсійне забезпечення близько 6,1 % ВВП — значно менше за середній показник ОЕСР (8,4 %), США (7,1 %), Франції (13,9 %), Німеччини (11,2 %). При цьому в Канаді один з найменших розривів між приватними пенсійними заощадженнями й державними витратами на пенсійне забезпечення.
Розберімо ж окремо кожен рівень канадської пенсійної системи.
Перший рівень — пенсія за віком (Old Age Security, OAS)
Канадська пенсія за віком — класична, гарантована державою пенсія. Її переважно виплачують громадянам і деяким резидентам після досягнення ними 65-річного віку. Базова місячна виплата становить CAD $728 (USD $528). Пенсіонери, які мають низькі доходи з інших джерел, можуть отримувати вищі виплати. Якщо загальний річний дохід пенсіонера перевищує CAD $87 000, він мусить повертати державі пенсію в розмірі перевищення.
Для порівняння: мінімальна зарплатня в Канаді — приблизно CAD $3000 (змінюється залежно від провінції). Відповідно, базова пенсія становить 24 % мінімальної зарплатні. Якщо ж людина відповідає низці критеріїв та отримує максимально можливу пенсію за віком (CAD $1647), її сума все одно значно поступається мінімальній зарплатні.
Другий рівень — пенсійний план (Canada Pension Plan, CPP)
CPP, по суті, є поєднанням солідарної та накопичувальної систем. Працівники й підприємці здійснюють обов’язкові пенсійні внески протягом терміну зайнятості в розмірі 5,95 % доходу. З досягненням 65-річного віку людина отримує місячні пенсійні виплати. Середня виплата дорівнює CAD $900 (USD $653), максимальна — CAD $1433. Розмір залежить від суми здійснених внесків та середнього доходу за період зайнятості. Зазвичай розмір суми виплат CPP на одну людину менший від суми сплачених нею внесків, тому коштом надходжень CPP держава фінансує також пенсію за віком.
Як бачимо, пересічний канадець, який усе життя працював і здійснював пенсійні внески, може розраховувати на CAD $1628 державної пенсії щомісяця — трохи більше від половини мінімальної зарплатні. Відповідно, для забезпеченої старості канадці мусять сподіватися не тільки на державну допомогу, а й на власні заощадження.
Третій рівень — приватні пенсійні заощадження (RRSP та інші)
На щастя, більшість канадців розуміє, що гарантована державою пенсія недостатня, тому протягом періоду зайнятості вони інвестують у різні активи. Найпопулярнішим є зареєстрований план пенсійних заощаджень (Registered Retirement Savings Plan, RRSP) — програма, яку підтримує держава й реалізують приватні банки та страхові компанії. По суті, RRSP є інвестицією в низькоризикові активи, дохід від яких не оподатковується. Його привабливість полягає також у тому, що сума доходу до оподаткування людини зменшується на суму інвестиції в RRSP; потім податок сплачують із суми, що знімається з RRSP-рахунку. Простими словами, платник податків отримує можливість платити податки не зараз, а за нижчою ставкою в майбутньому.
Крім RRSP, є безліч інших способів заощадити — від державного неоподатковуваного рахунку (Tax-Free Savings Account, TFSA) до інвестицій у високоризикові активи. Широкий вибір інвестиційних продуктів зумовлений тим, що канадці переважно заробляють достатньо для того, щоб відкладати (середня зарплатня в країні — приблизно CAD $5200 на місяць). Якщо пересічний канадець розумно розподіляє власні фінанси, то може розраховувати на значну суму заощаджень, коли досягне пенсійного віку.
Не сподіватися на державу
Як бачимо, характер пенсійного забезпечення Канади відрізняється від українського тим, що громадян стимулюють заощаджувати індивідуально й не покладатися на державу. Це дає змогу мінімізувати навантаження на державний бюджет і частково делегувати громадянам функцію соціального захисту. Високий рівень заощаджень також сприяє збільшенню внутрішніх інвестицій.
Концепція пенсійної системи за канадським зразком реалізується завдяки високому рівню індивідуальних доходів працівників. Відповідно, це є головним обмеженням для реалізації чогось подібного в Україні, адже в нас значна частка населення не може заощаджувати багато. Знову ж таки великою проблемою є вкорінена ще із часів СРСР думка, що пенсійне забезпечення — це тільки державна функція.
Нині український уряд має вживати заходів щодо підвищення фінансової культури населення та ознайомлення громадян з видами заощаджень (окрім популярного в наш час готівкового долара США). Позаяк українці мало довіряють фінансовим інституціям, державі варто було би подумати над розробленням низькоризикового заощаджувального плану, подібного до канадського RRSP.
Хай як дивно, у Канаді пенсійне забезпечення не є темою політичних баталій, хоч його гарантований розмір і не сягає навіть прожиткового мінімуму. В Україні ж його суспільна значущість тільки зростатиме з огляду на негаразди зі зростанням доходів, старіння та зменшення кількості населення, виїзд громадян за кордон. Очевидно, проблема низьких пенсій знову повернеться до епіцентру політичної боротьби в разі завершення активних бойових дій і скасування воєнного стану.
Звісно, ми будемо вдячні канадцям, якщо вони поділяться своїм досвідом. Однак для реалізації їхнього підходу нам треба розв’язати низку фундаментальних проблем, серед яких — ставлення громадян до потреби заощаджувати.