Українці в Києві та Львові висловлюють похмурий реалізм, який і нам не завадило б перейняти.
Наступного разу, коли якийсь телеведучий завзято розводитиметься про перспективу «угоди», яка покладе край війні, якщо Україна «поступиться територією в обмін на мир», я б запросив до нього в студію Аделіну. Минулого тижня у Львові Аделіна показала мені на мапі на своєму телефоні її втрачений дім в окупованій Росією Новій Каховці, по той бік Дніпра від звільненої Україною території поблизу Херсона. «Дивіться, — сказала жінка зі сльозами на очах, — ось на цьому супутниковому знімку видно екологічну катастрофу, яку спричинив російський підрив Каховської ГЕС 2023 року». А ось місце, де Аделіна мріяла створити маленьку художню галерею. «Чому я маю відмовлятися від свого дому?» — плакала жінка. І справді, чому?
Окуповані Росією території сягають сукупної площі Португалії і Словенії. Точні цифри визначити важко, але тут мешкає близько 5 млн. осіб, і щонайменше 2 млн. біженців із цих територій зараз перебувають деінде. На окупованих землях українці потерпають від жорстоких репресій і цілеспрямованої русифікації. Поза межами цих територій біженцям, на зразок Аделіни, лишаються тільки спогади, старі фотографії і ключі від втрачених домівок. Не можна відбілювати цей страшний злочин окупації примирливими словами «земля в обмін на мир».
В Україні ніхто не вірить у можливість «угоди», що покладе край війні назавжди, навіть якщо переговори зрештою виллються у нестійке припинення вогню. Жорстокі завоювання Росії відібрали не лише «землю», а домівки, родинні історії, життя і засоби для існування у мільйонів конкретних чоловіків, жінок і дітей. Україна «поступається» територією так само, як я «поступився» б своєю автівкою, якби якийсь злодій безповоротно угнав би її в мене. Перш за все, не йдеться про мир. Справедливий мир, за якого б Аделіна могла повернутися додому після звільнення всієї української території, виплати Росією і Владіміром Путіним репарацій за Гаазьким трибуналом. Такого миру в найближчому майбутньому досягти неможливо. А будь-яке рішення, що заслуговувало називатися «миром» вимагає життєздатної військової безпеки, економічного відновлення, політичної стабільності і європейської інтеграції для чотирьох п’ятих суверенної території під контролем України. На досягнення такого миру знадобиться багато років.
Ніхто не прагне миру більше, ніж українці. Очевидно, що Володимир Зеленський повинен постаратися втримати Дональда Трампа на своєму боці, щоб американський задирака не продав Україну тезці українського президента в Кремлі. Згідно з нещодавнім опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, лише 29% українців кажуть, що могли б прийняти Трампів план миру; а 51% погодилися б на альтернативний план європейських лідерів. Усі українці знають, що, попри розмови про мир у світі, Росія продовжує атакувати їх дронами і ракетами. Тим часом Владімір Мєдінський, якого Путін відправив на російсько-українські переговори в Стамбулі, згадав Велику Північну війну 1700–1721 років, пригрозивши українській делегації: «Ми воювали зі Швецією 21 рік. Скільки ви готові воювати?»
Отже, головне питання в тому, чи зможе Україна продовжувати оборонятися і зміцнювати стійкість у довгочасній перспективі, за умови посиленої підтримки з Європи для компенсації втраченої підтримки США.
З усього мого спілкування в Києві найбільш обнадійливими були розмови з людьми, залученими в оборонну промисловість. Наразі Україна є світовим лідером з інноваційної розробки і виробництва дронів: минулого року було вироблено понад 2 млн. Вона могла б ще активніше розвиватися в цьому напрямку, якби більше країн-партнерів услід за Данією уклали контракти безпосередньо з українськими виробниками зброї.
Нині головна проблема України — нестача новобранців. Один фронтовий командир сказав мені, що має вдосталь зброї і боєприпасів, але його батальйон укомплектований лише на 30%. На сході, за його словами, є порожні окопи, що захищаються лише безпілотниками.
Росія, схоже, планує нові наземні наступальні операції, але Західні військові експерти вважають, що Україна здатна й далі захищати більшу частину нині підконтрольної їй території. Поступово вона зможе нарощувати потенціал, щоб відбиватися від росіян на морі (де вже досягнуто успіхів), на суші (за допомогою «віртуальної стіни», підкріпленої безпілотниками, і глибоких ударів у тилу росіян) і, що найскладніше, у повітрі.
Із приходом до влади в Німеччині нового канцлера Фрідріха Мерца — політика не «шольцівського» стилю — а також на тлі дещо несподіваного черчиллізму британського прем’єр-міністра Кіра Стармера, європейська «Коаліція охочих» стала сильною. Найдоцільнішим її планом мали б бути не солдати на полі бою, а багатошарова протиповітряна оборона, щоб закрити небо над західною частиною України.
Три основні військові аспекти, в яких досі потрібна допомога США, — це розвідка (знайти заміну дуже важко), перехоплювачі ППО Patriot американського виробництва (єдині, що здатні збивати російські балістичні ракети) і великі обсяги снарядів калібру 155 мм (хоча Європа активізує зусилля в цьому напрямку). Якщо Трампа вдасться переконати не блокувати ці три аспекти допомоги, Україна зможе вижити, за умови посилення європейської підтримки. Тоді, особливо якщо Європа також посилить економічні санкції проти Росії, тиск на Москву поступово ставатиме жорсткішим за тиск на Київ. На якомусь етапі навіть Путін може почати думати, що настав час зупинити гарячу фазу цієї війни, погодитися на «лінію розмежування» для припинення вогню і дати команду своїй внутрішній пропагандистській машині оголосити гучну перемогу. У цьому сценарії немає нічого певного, і путінський режим, можливо, більше не зможе ризикувати миром, але це найменш нереалістичний шлях до завершення наймасштабнішої з 1945 року війни в Європі.
Україна відразу постане перед новими складними викликами. Як зберегти національну єдність воєнного часу, коли стихнуть обстріли? Як реінтегрувати понад 3 млн. ветеранів? Коли провести вибори і як забезпечити вільні і чесні вибори? В українській політиці пануватиме безлад і лунатимуть звинувачення один проти одного і на адресу Заходу. Путін, для якого політика — це продовження війни іншими засобами, матиме широкі можливості для розпалювання ворожнечі й поглиблення розколу.
Тим часом увага Європи може швидко розсіятися, як це сталося з Боснією після Дейтонських угод 1995 року. Практично весь невійськовий бюджет України сьогодні фінансується за рахунок міжнародної допомоги. Ще сотні мільярдів євро знадобиться для того, щоб економіка після реконструкції набула власної динаміки. Від Португалії до Польщі європейські популісти, що стають дедалі популярнішими, переконуватимуть виборців, що не варто й далі оплачувати ці рахунки. Кошти можна буде забезпечити, тільки якщо Мерц схилиться на бік конфіскації заморожених російських активів.
На початку травня четверо європейських лідерів відвідали Київ. Візит відбувся наступного дня після відзначення Дня перемоги над нацизмом у Європі (англійською: VE — Victory in Europe), що ознаменував остаточну поразку нацистської Німеччини. На жаль, не буде простого, єдиного Дня перемоги в Україні (VU — Victory in Ukraine), що ознаменує остаточну поразку путінської Росії. Життєздатний мир не настане найближчим часом, і вже точно не на основі якоїсь квапливої, незбалансованої угоди. Тільки якщо і Україні, і Європі вистачить далекоглядності, витримки і єдності для тривалої боротьби, можна буде до кінця цього десятиліття досягти чогось, що справді заслуговуватиме називатися «миром».