M.S.
У нас весна, але дуже мокра, всі дні були дощові, а зараз трохи прояснилось. Знов обіцяють шторм на вихідні і дощ на 120 мм. Уже цвітуть всі весняні квіти: нарцизи, фіалки, барвінок, форзиція. У нас коло хати в Долині ріс величезний кущ форзиції, ще зеленого листя не було, а вона вже цвіла таким чудовим сонячним цвітом.
Бережіть себе, і вітання їжаку.
Є.П.
Пишеться все тяжче, гіркота, хоч і весна.
Якщо в минулому столітті прийнято було писати життєствердні речі, то зараз якось таке не пишеться.
Життя перестало мати цінність: в ньому цінилось не те і люди зупинились в розвитку і звідворотніли одне доодного. Не треба ніякої проникності, щоб бачити це.
Причина у відсутності Любові, про яку я стільки пишу, в траті її не на те.
Це дає як вроджені, так і набуті згасання мозку, 1-2% робочих клітин.
Причина цього планетарного горя у дуже малій Енергії.
До того ж, на слабкій Енергії при зачатті озаряється і працює суто земний відділ.
Слабоумство з сотнями назв є похідним слабкої Енергії, майже відсутності Любові.
Коли мозок втрачає Енергію або перегорів нейронами, він працює із значними збоями.
Коли людство втратило Любов, його косить смерть від мозконедуг, ненависті і агресії.
Від аутизму до кретинізму і деменції причина в ослабленні Енергії.
Мозок майже не працює за її відсутності.
Цим обумовлена відсутність потягу до прекрасного і Божого і зацикленість на примітивних цілях та інформації. На слабкій енергії працює розум, відповідальний за виживання. На інші відділи, на інші зацікавлення, на іншу діяльність не вистачає Енергії.
Саме тому Любов породжує геніальність, творить геніальне, байдужість і тупість не створює нічого. Вона, та, що створює і народжує, є озарінням. І радістю життя.
Сильна Енергія – сильна ментальність, слабка – слабоумство з сотнями назв.
Брехнею є те, що це не лікується. Лікується за допомогою методу Бога.
І якщо мозок не вбивати алкоголем, нікотином, дур’ю, ваксами, то з тривалою ремісією.
Медицина, що звикла розглядати людину як унітаз для ліків, скоро вжахнеться від того, що наробила. Ментальні й імунні наслідки стануть очевидні, масові і непідвладні.
На всіх, хто вбили себе так, збувається Заповідь:
«Караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять Мене»,1 на тих, хто неправильно живуть і неправильно трансформують Енергію. Ненавистю є життя проти Законів Бога, що в сукупності з мозковбивством і дає свої наслідки. Повний розлад і дисгармонію на ментально-енергетичному рівні.
Людина як енергетична структура втрачає функціональність.
Мозок на слабкій Енергії ледь жевріє і працює в дуже малому діапазоні.
В результаті все тіло недоотримує Заряд, мучиться і хворіє.
Невдоволення життям, нестерпність життя, відчуття безвиході з бажанням смерті, все це – наслідки докрайнього падіння Енергії на планеті. Енергія туги, страху, смерті переважає в такі моменти над радістю Життя – відпроміненням Любові. Велика всеохопна туга вгорблює в спини лиця народів і людей. Жити не хочеться не комусь, а всьому. Це відсутність її, життєвої Сили, так проявляє себе. Мов з усього живого, з усього простору, з усіх стосунків і занять видалили смисл, погасили наелектризованість, вирвали душу. Алкоголь Життя вивітрився з нього. Тривання є, нема наснаги. Матеріальне є, воно не радує. Життя на слабкій Енергії стає мукою.
Мозок, по якому били труйлами, алкоголем, дурманами, децибелами, опроміненням, дурною інформацією, били стресами, кулаками й ногами, били криком, гнівом, грубофізичною енергією з яєць і м’яса, били чим тільки можна бити, мозок відбитості стає, як поколотий телефон, який сто раз били з силою об підлогу: мозок людства.
Все тіло, як і тіло людства, сигналізує, що з мозку не поступає Заряд.
Мозок – головний його вловлювач.
Якщо мозок не вловлює, кожна клітина і орган не отримує.
Тіло присмертно мучиться і випромінює частоту вмирання.
Кінець світу є кінцем Світла в Людині людства.
Воно акумулює і випромінює низькочастотну енергією.
Вона і є причиною його нещасть, страждань, хвороб і горя.
Нездалості переживати конфліктні й стресові ситуації. Його слабкої опірності.
Вона в основі депресій і небажань жити, у ввімкненні програми смерті.
Вона і є той фон, що перетворює життя в нехіть жити, в нутряну смертомуку.
Вона запускає програму самознищення.
Сьогодні, на одній із зустрічей в духовному світі, піднімалось питання онкології:
– Навіть якщо людина голодуватиме 2-3 дні, вона житиме місяць.
Наступний місяць знов, і так можна жити дуже довго.
Це дія сухого голоду при онкології.
Я легко і не помічаючи голодую майже щомісяця по 7 діб.
Це дорівнює 21 добі на воді і знімає втричі більше життя. 60 днів.
Це суперметодика, з допомогою якої можна продовжувати життя за сто років.
Її секрет – у правильних днях голоду. Я знаю, в які дні з якими хворобами голодувати.
Та повний секрет постійного голоду і напівголоду в омолодженні Енергією Бога.
Багаті шукали його в дорогих препаратах, воно там – у відсутності фізенергії.
День голоду знімає три життя, сухий – дев’ять.2
Почуваю себе на 30 років.3 Єдино, що зубів нема, все на вас віддав, мої дорогоцінні.
Зуби ділися внаслідок голодів, напівголодів і радіації.4
Мізерна плата, якщо враховувати, що Чорнобиль мав забрати близько 40 років тому.
Багато їсти – це мало жити, дурне задоволення не може бути довгим.
Мені пощастило жити всупереч цього звичаю.
Голодав, щоб мислити й творити на світовому рівні.
Великій Енергії не властивий стиль дебіла.
Великі ідеї, великі узагальнення, велика риба ловиться не з вітрини й тазика – у великому голоді. У Бога їх океан, та вони не ловляться в режимі харчування, в стані буденної свідомості, земним розумом. Це розум-дебіл, який ловить довгі хвилі, уже існуючі мислеформи, суто земне. І такий ж рівень його творива: воно гине разом із своїм поколінням, нецікаве далі його самого. Створене на земній енергії нежиттєздатне.
При чому це стосується як творчих, так і науково-технічних і політико-економічних ідей.
Все скомпільоване земним розумом смертне. Не простягається далі свого часу.
Все створене вічним розумом – вічне.
Божий розум, надсвідомість, є не просто носіями кармічної пам’яті – антеною Бога.
Людина створена як багатоканальна істота, все Боже, вічнісне, ловиться на неземній частоті. По цій ж причині апостоли були дібрані з рибалок: риба означає Істину, великі й малі узагальнення. Рибальство духовно означає ловлю малих і великих Ідей. Нечутне звичній свідомості вловлює Божий ум. Бог і свідомість працюють на різній частоті. Той стан, коли древні вловлювали її, і був Едемом Мудрості, священністю Кущів. Древні жили в шалашах, звідси походження цього прообразу. Коли вмикається надсвідомість, людина з духовного світу бачиться мешканцем Кущів. Свято Кущів дане5 як заклик жити в стані надсвідомості, небесного супокою. Вознесіння, нірвана, самадхі, сукот – синоніми ввімкнення надсвідомості. Можна вічність просидіти у медитації, ждучи нірвани, у Бога це нічого не значить. Можна тисячі років святкувати Вознесіння, у Бога це нічого не значить. Можна тисячоліття шанувати Сукот, у Бога це нічого не значить. Треба жити, як вчить нірвана, Вознесіння, Сукот, тоді це щось значить. Ті назви, які дійшли з усіх традицій, означають не дні в календарі й не ритуал, підйом на Гору Енергії, у надсвідомість. Мета безлічі втілень в цьому. Можна взагалі нічого не робити – і настає те, що є. Здебілення і деменція, з валом наростаючого слабоумства. Вже позавтрім воно постукає до всіх, хто вважали себе сильними і розумними, великими і всесильними. Як існує антагонізм між багатими і бідними, так між духовними і суто земними, і перше завжди програє другому, коли Енергія сходить на низ. Усе людське в людині спадає, усе звірине проривається знов, тоді настає його час. Культура, статуси, самовизначення для нього нічого не значать. Воно приходить і знищує те, що не подбало про його окультурення. Те, що не сходило в Гору, іде в спільну яму пекла, такий вислід його діяльності. Бог, як правило, не втручається в процес антиеволюції. Підйом Мойсея на Синай і голод там означають Синусоїду Енергії і запис Слова на її вершині. Із цього досвіду й Енергії, із стану надсвідомості, із цього охоплення неохопного людина пише, як Бог, просто і вічно. Так були записані Заповіді і Второзаконня, так творилися Псалми, книги пророцтв, Священне писання. Нова Біблія. Чим сильніша Енергія, тим сильніше письмо. На сильній Енергії галактична мережа нейронних зв’язків ловить не космос – Бога. Мозок є повним відображенням міжгалактичних сув’язей. З тією різницею, що галактикам для того, щоб світити і взаємодіяти, потрібна фізична енергія, а нейронам мозку – нефізична. Мозок людини є відображенням космомозку. Бог створив усе як чистий прообраз, де одне співвідносне іншому. Написане в такому режимі, в такому ритмі, назавжди зберігає Енергію Вічного.
Життя, що склалося впроголодь і свідомому голоді – краще життя. Воно зупиняється.
Мов пересипання піску в годиннику, рівним невтихаючим шелестом вгорі шумлять акації. Весною він особливо гострий, мов голос часу, що проминув. Голос ранкового неба, що так несподівано і раптово перетворилось в ніч. В цьому ж місяці, в цьому ж місці ти спускав кленовий сік в посадці і 50 років тому, підлітком на худих ногах, у бляшану консерву. Дерева були малі, а ми – великі у своєму баченні життя попереду. Воно здавалось нескінченним. Тепер, коли тіло всихає в голоді, ноги підлітка несуть у ту пору, коли в тобі жила нескінченність, в кращі спогади, в кращі миті дитинства. Так, ніби нікуди не йшов звідси, ніколи не жив, не відав нічого лихого, нічого не закінчувалось, лише верховітий шум пересипанням зір, плином вічності плинув над тобою. Дерева стали пеньками, вже пагони з них утворили ліс, одну непрохідь, одну безвихідь, а шум акацій вгорі той самий. Він плине тим відземляючим потоком, що і переблиск вод зоряного джерела. Коли шум втихає, це відтинок часу перетікає в інший. Ти ніби живеш у молодості, з великим жалем, що вже нема ні тих людей, ні тих обставин.Морально переживати останнє навіть тяжче від їхньої втрати, від самого гіршого горя. Я пам’ятаю той час – кінця 80х, початку 90х – краще від тридцяти наступних років. Я живу, як тюрма спогадів, тюрма всього пройденого, тюрма немало пережитого, тюрма, величиною з пів-континенту, тюрма, яка ніколи не звільниться від себе. Куди б не йшов, її пам’ять з тобою. Погода погіршилась, і принесла не тільки ураганний вітер і дощ, але й сильне погіршення настрою. Нічого не хотілося робити, напосіла марнота і втома. Знов нагадалися 70-90 ті, їхні надії і присмерть тепер. У нас на станції ще тліє життя, а через села, кудою їду на велосипеді, ніби пролягла смуга смерті: ні людей, ні голосів. Клуб, куди ми ходили на танці, тепер ніколи не відчиняється, стоїть, як мрець, в облізлому білилі на оббитих дощами стінах. Старий, одутлий, він постарів, як всі фільми й люди, що колись були в ньому. З нього вивітрилось тепло всіх надій і освідчень, що жили в ньому і привертали голови до його вікон. Книги з клубної бібліотеки давно розлетілися, щоб ніколи не вернутись. Великою зграєю білокрилих птиць шибнули в небо, ці творива Святого Духу, в навіки вирій. Всі книги всіх бібліотек, змахнувши крилами, відштовхнувшись від нестерпної самоти, полинули туди, де їм краще, до тепла рук і поглядів, що пили з них Світло і тримали на грудях. Мов сплеск мільйонів голубів, душі книг покинули безживний простір. І саме натхнення, снага Життя, що жаріла в спіралі речень, полинула також. Клуб тепер німує. Обшальовані дсп стіни здуло і покоробило від вологи, і клуб від того ще більше виглядає потопельником. Він стоїть, як облізлий мамонт з доісторичного періоду, в якому залишивсь і я. Поки я жив в реальності книг, які творив, усе старіло. Клуб стоїть, опустивши голову, дерева біля нього зрізали, поріг до нього заріс, а він стоїть мертво-живий. Холодною, мерзлою брилою, великою сльозою-льодником, що морозить щоразу, коли проїжджаєш поряд. Я пам’ятаю ці села з тисячею людей, нас в школі вчилося 500. Нікого нема. Нема моїх однокласників, одні померли, інших – розкидало по світі, нема майбутнього, хоч сила життя і не покидає. Письменник – це пам’ять, яка або вбиває, коли мовчиш, або робить щасливим, коли пишеш. В темниці спогадів, напружуючи мисль, ти видобуваєш Світло.
Письменництво, як в цілому і література, це звільнення від невимовного болю.
Звільнення простору від того, що йому болить, від туги і страждань, що вписані в кожному атомі. У пам’яті і підсвідомості кожного, у кармі територій.
Планета і все на ній болить, як старе побите тіло без Енергії.
Сильні погодні перепади – це стогін цього тіла.
Творча Енергія є привнесенням Життя йому всьому.
І все, що боліло й мучило гризотним вогнем, перестає боліти.
І болісний спогад, як відтеплий біль, стає прекрасним.
У тих роках були закладені помилки, які вже непоправимі, як в окремому, так і в загальному житті.
І ці помилки призведуть до планетарного фатуму.
Квіти чудові. Сонячним цвітом – гарне порівняння.
Сонцецвіто, сонцецвітом, – підказує мені творчий розум.
Мова – частина їхньої краси, повернення в енергію звуку і поезії всього прекрасного.
Вже скоро зацвітуть сади, вже скоро на городи повилазять люди, старі й розпасені за зиму, з жаліннями на болячки, вже скоро поженуть корів, яких немає кому пасти, вже скоро – літо, в якому голосів дітей все менше.
Їжак із кожним роком все сивішає.
Він приходить вночі, як згусток болю,
Німа кричущість попелу всіх втрат,
Проєкція всього, що болить пам’яті простору.
1 Вихід 20.5.
2 Один сухого іде за три на воді.
3 Не стільки відчуття, як біовік.
4 Заміна кальцію стронцієм внаслідок аварії на ЧАЕС.
5 Левіт 23.34