Проблема заморожених російських активів залишається нерозв’язаною від першого дня широкомасштабної війни. Щороку наші союзники титанічними зусиллями знаходять потрібні Києву для покриття бюджетного дефіциту $40–60 млрд, водночас боячись дістати ключі від величезної скрині з російським скарбом у їхніх руках.
Понад $300 млрд активів окупанта заморозили в різних країнах світу, більшість з них — у Європі. Попри зусилля частини європейських та американських політиків, досі не створили правовий механізм їхньої передачі Україні. Ці кошти могли б забезпечити значну частку відбудови пошкодженої української інфраструктури; сума збитків постійно зростає і вже досягає $600 млрд.
Країни з найбільшим обсягом заморожених російських активів, млрд $. Джерело
У квітні 2024 року Конгрес США ухвалив «Акт про відновлення економічного процвітання та можливостей для українців» (Rebuilding Economic Prosperity and Opportunity for Ukrainians, REPO), що дозволяв тодішньому уряду Байдена ліквідувати $5 млрд російських активів і передати їх до спеціального Фонду підтримки України (Ukraine Support Fund).
Однак процедуру не реалізували, позаяк та потребувала формальної згоди від країн G7 та всіх 27 членів ЄС. Так званим компромісним рішенням стала згода надати Україні $50 млрд кредиту, що компенсують процентним доходом з російських активів (приблизно $5 млрд річних).
У 2025 році представники США й далі намагалися зрушити ситуацію. У січні, протягом останніх днів адміністрації Байдена, Вашингтон підштовхував європейців до використання заморожених активів як важеля в переговорах з Москвою. А в березні представники обох партій зверталися вже до нового уряду Трампа з вимогою скористатися всіма фінансовими важелями тиску на Путіна, найголовніший серед яких — конфіскація активів.
Конфіскувати чи не конфіскувати?
Прихід Трампа до влади пожвавив дискусії щодо заморожених активів Росії серед європейців. Про них почали згадувати ще більше після невдалого візиту Володимира Зеленського у Вашингтон у лютому 2025-го й призупинення збройної допомоги від США надалі.
15 травня, через кілька днів після повернення з Києва, про конфіскацію російських активів заговорив новий німецький канцлер Фрідріх Мерц. Подібно до європейських колег він висловив бажання передати кошти Україні, однак лише в разі знаходження «правильного» правового способу: «Якщо активи можна мобілізувати легально, ми обов’язково це зробимо. Однак потрібно зважати на ризики для європейського фінансового ринку».
Дедалі впевненіше на підтримку конфіскації лунають голоси політиків у різних країнах Європи. Наприклад, міністр закордонних справ Іспанії Хосе Мануель Альбарес запропонував використати заморожені активи як аванс репарацій, які Росія виплачуватиме в майбутньому. Польща, Чехія та Естонія підтримують повну конфіскацію російських активів. Парламент Франції в березні 2025-го проголосував за звернення до керівництва ЄС щодо потреби якнайшвидше передати кошти Україні, навіть попри нерішучість президента Макрона.
Французький лідер не єдиний, хто ніяк не наважується виступити за передачу нам коштів окупанта. До числа скептиків також належать голова Європейського центробанку Крістін Лаґард і прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер (Лондон заморозив приблизно $30 млрд). Хоча кілька днів тому британці запропонували інвестувати кошти, щоб ті генерували вищі доходи для передачі їх Україні.
Міністр фінансів Франції Ерік Ломбар вважає, що конфіскація російських активів негативно позначиться на довірі міжнародної спільноти до євро як резервної валюти. А прем’єр-міністр Бельгії Барт де Вевер переконаний, що це стане «актом війни», яка загрожуватиме всій міжнародній фінансовій системі.
Механізми конфіскації
Попри апокаліптичні заяви певних політиків, правове оформлення передачі активів Україні є цілком можливим. У 2024 році Дослідницька служба Європейського парламенту опублікувала звіт, у якому окреслила умови легальної передачі коштів Києву. Головна з них — оформлення конфіскації активів як контрзаходу проти Росії — порушниці міжнародного права. Позбавивши РФ коштів, треба буде обрати належну форму їхньої передачі, наприклад розміщення на рахунках умовного зберігання (ескроу) з використанням Україною надалі як забезпечення для нових кредитів.
Автори звіту зазначають, що відповідно до міжнародного права держави зобов’язані надавати репарації за міжнародно протиправні діяння. Згідно з постановою Постійної палати міжнародного правосуддя (ППМП) «це є принципом міжнародного права, а також загальним уявленням про право, що будь-яке порушення зобов’язання тягне за собою обов’язок надати репарацію».
Зобов’язання надати репарації може бути порушене будь-якою державою відповідно до встановленої процедури. Наприклад, після незаконного вторгнення та окупації Кувейту Іраком Рада Безпеки ООН підтвердила загальний обов’язок надавати репарації, визнавши, що Ірак «несе відповідальність згідно з міжнародним правом за будь-які прямі втрати, шкоду, включно зі шкодою довкіллю та виснаженням природних ресурсів, або збитки, завдані іноземним урядам, громадянам і компаніям у результаті незаконного вторгнення та окупації Кувейту».
Генеральна Асамблея ООН уже визнала, що Росія «повинна нести юридичні наслідки всіх своїх міжнародно протиправних діянь, зокрема шляхом надання репарацій за шкоду, включно з будь-якими збитками, спричиненими такими діяннями».
Відповідно, на думку авторів звіту, нині вже існує достатня правова база для передачі російських активів Україні. Лідерам ЄС потрібно розробити механізм, що оформить ці кошти у вигляді репарацій, а також дозволить мінімізувати згадані Мерцем ризики для європейського фінансового ринку.
Утім, конфіскацію російських активів можуть оформити як відповідь на аналогічні дії Москви. У 2024 році Путін підписав указ-дозвіл на конфіскацію всіх американських активів у Росії. Потім дію указу поширили на майно всіх «недружніх» країн.
Як Росія фінансує зброю для України
Поки дискусії тривають, європейці шукають нові способи застосування доходів від заморожених активів. 19 травня стало відомо, що близько 90 мільйонів євро будуть передані Фінляндії як компенсація за новий пакет збройної допомоги для України, до якого увійдуть 155-міліметрові снаряди, ракети класу «повітря-земля» тощо. За словами міністра оборони Фінляндії Антті Гяккянен кошти будуть передані фінським виробникам зброї, що дозволить і наростити обсяги допомоги, і створити нові робочі місця для фінів.
Кількома днями раніше під час виступу у Львові міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро заявив, що доходи від російських активів будуть використані для ремонту артилерійських установок CAESAR.
Нехай такі кроки досі не дозволяють використання заморожених активів у повному обсязі, вони хоча б дають змогу зняти навантаження з національних бюджетів країн Європейського союзу.
На щастя, не забувають у ЄС і про українських виробників. Минулого тижня український прем’єр-міністр Денис Шмигаль звітував про 1,9 млрд євро, з яких «1 млрд євро буде спрямовано на закупівлю зброї безпосередньо в українських виробників. Ще понад 600 млн євро буде спрямовано на артилерію та боєприпаси. Понад 200 млн євро – на посилення української ППО».
Конфіскація активів РФ як відновлення справедливості
Хай там як, дедалі більше європейських політиків розуміють, що через непередбачуваність позиції Вашингтона треба якнайшвидше знаходити нові джерела допомоги для України. І заморожені активи РФ — найочевидніше й найдоступніше з таких джерел.
Очевидно, нам не варто сподіватися на отримання цих коштів протягом кількох найближчих місяців, можливо, навіть до кінця 2025 року. Утім, нині процес пришвидшується завдяки кільком чинникам: нестабільності американської допомоги, небажанню Москви погоджуватися на мирні пропозиції, потребі пошуку сталих джерел фінансування України.
Нині головний аргумент противників конфіскації російських активів — небажання порушувати міжнародне право. Проте Росія відверто його порушує буквально щодня протягом понад трьох років, а також відкрито погрожує війною не лише Європі, а й усьому світові. Відповідно, конфіскація її активів має стати не актом порушення міжнародного законодавства, а, навпаки, кроком до відновлення його чинності.