12 травня Netflix видалить зі своєї платформи інтерактивний фільм «Бузогриз», який є частиною мультивсесвіту британського науково-фантастичного серіалу-антології «Чорне дзеркало». Компанія пояснює видалення фільму (та інших таких проєктів, яких до грудня 2024 року було двадцять чотири) тим, що «технологія виконала свою функцію, але зараз її можливості обмежені», оскільки платформа «зосереджується на технологічних розробках в інших сферах». Тепер перевагу будуть віддавати не інтерактиву, а мобільним іграм компанії за мотивами франшиз.
«Бузогриз» з’явився на платформі 28 грудня 2018 року й пропонував напозір революційну для загалу ідею можливості глядачу вибирати розвиток сюжету. Це був не перший такий проєкт на Netflix, адже 2017-го вони випустили двадцятитрихвилинний інтерактивний мультфільм про Кота в чоботях — «Кіт у книзі. Застряг у пастці епічної історії» (Puss in Book: Trapped in an Epic Tale).
Як працює ця технологія в «Бузогризі»? Час від часу на екрані на десять секунд з’являється табличка з двома опціями (який об’єкт вибрати герою, що відповісти, що зробити), і від рішення глядача залежить те, як далі розгортатимуться події. Якщо не встигнути вибрати щось за відведений час, платформа автоматично вибере якийсь варіант (і якщо так учиняти й надалі, то вибір глядача полягатиме тільки в тому, дивитися «Бузогриза» чи вимкнути).
Залежно від вибору фільм може тривати від сорока хвилин до приблизно шести годин (так заявляють автори), у середньому — півтори години. Перед нами історія програміста Стефана Батлера з 1984 року, який робить гру «Бузогриз», де герой теж має вибирати для свого персонажа сюжет, який може навіть вийти на метарівень. Зокрема, в одному варіанті подій Батлер з’ясовує, що ним керує Netflix, інтерактивна платформа початку ХХІ століття. Різноманітні варіанти подій показують, як гра виходить чи не виходить, як Батлер убиває батька, знаходить у батьківському сейфі інформацію про те, що він учасник досліджень ПАК (P.A.C., program and control, «Програма і контроль»), або ж повертає собі іграшкового зайця, якого батько забрав у нього в дитинстві тощо. Утім, майже всі сюжетні лінії (основних п’ять) закінчуються для Стефана якщо не трагічно, то драматично. Найцікавішим (і улюбленим для актора Фінна Вайтгеда, який зіграв протагоніста) є метафінал, коли в кабінеті психотерапевтки докторки Гайнс ми натискаємо варіант не «битися з нею», а «вистрибнути у вікно». Тоді сцена розширюється, і виявляється, що все це знімальний майданчик, головного актора звуть Майк, а вибраний варіант не передбачає розвитку.
У березні 2019 року на хвилі глобального успіху «Бузогриза» віцепрезидент з продуктів Netflix Тодд Єллін заявив, що платформа подвоїть кількість інтерактивних серіалів. Минуло шість років, і Netflix видаляє два останні інтерактивні проєкти (другий — фільм «Незламна Кіммі Шмідт. Кіммі проти преподобного»).
У чому ж проблема «Бузогриза»? Коли він вийшов, дослідники поквапилися заявити, що з’явився новий жанр. Нині ж очевидно, що це не аж така революція. Утім, це було зрозуміло ще тоді, але загальний захват, хоч і недовгий, не сприяв об’єктивності.
По суті, таке розгортання сюжету вже давно існувало в комп’ютерних іграх. Автори цього фільму Чарлі Брукер та Аннабель Джонс спочатку клеїли численні відгалуження сюжету наліпками на дошці, але згодом зрозуміли, що є зручніший інструмент — програма Twine, яку часто використовують для розробки відеоігор з кількома сюжетними гілками, а також для написання гіпертекстів.
Крім того, у літературі ще з 1976 року («Острів цукрової тростини» Едварда Пакарда) існувала реалізація цієї ідеї — серія дитячих книжок-ігор «Вибери свою пригоду» (Choose Your Own Adventure), правовласники якої (компанія Chooseco) судилися з Netflix. У цих книжках читач сам вибирає варіанти подій, залежно від вибору переходить на потрібну сторінку, і далі все повторюється. Тож читач проходить однією з можливих стежок до фіналу (у перших книжках їх було приблизно сорок). У фільмі показано, що основою для гри Стефана є схожа за структурою книжка Джерома В. Девіса «Бузогриз», і нам розповідають, що цей письменник збожеволів через ідею, яку заклав у текст.
Фільм «Бузогриз» цікавий як сам факт реалізованої концепції в новому форматі, тоді як сама концепція давно відома. Зрештою, це такий собі гібрид комп’ютерної гри й кіно. Так, спочатку багато хто казав, що це початок нової ери інтерактивного кіно, але інші платформи не дуже в це повірили, та й сам Netflix, зробивши ще кілька таких проєктів, зрештою поступово їх видаляв. Справді, на початку чимало людей спробували пройти всіма маршрутами, але фанати на реддіті досить швидко виклали алгоритм, як побачити всі закладені в «Бузогриза» фабульні версії — і глядацька увага вщухла. Зрозуміло, для Netflix цей проєкт у довгостроковій перспективі виявився нерентабельним, ще й не давав змоги кардинально змінити платформу, адже вона мала програмно забезпечувати інтерактивний формат.
Однак одна проблема, порушена в «Бузогризі», усе ж актуальна й досі, і про це вряди-годи пишуть науковці. Це вибір, а точніше, ілюзія вибору.
Річ у тім, що якщо ми вибираємо «неправильний» варіант, то сюжет змушує нас повертатися й вибирати «правильний», даючи можливість, як у відеогрі, виправити помилку, зробити «правильний» вибір. Так варіанти «вилити чай на клавіатуру» чи «розламати комп’ютер» одразу приводять до завершення фільму. Або ж перед бійкою із психотерапевткою два варіанти, зрештою, однакові: «Так» і «Так, дідько». Деякі інші (яку вибрати музику чи пластівці) взагалі мало на що впливають. Зокрема, перша ж серйозна розвилка — робити гру в офісі «Такерсофт» чи вдома — це, по суті, відповідно скорочена версія фільму й повноцінна, і, обравши перший варіант, не дізнаєшся нічого про всю ситуацію, а лише почуєш, що гра вийшла кепська. Роблячи цей «неправильний» вибір, ми чуємо, як Колін Рітмен, культовий дизайнер ігор, каже головному герою: «Хибний шлях». Тож якщо хочеш побачити повну версію подій — треба вибирати варіант попрацювати самому, інакше кажучи: ти маєш вибрати те, що автори «Бузогриза» хотіли б, щоб ти вибрав. Рассел Маклін, продюсер «Бузогриза», зазначав про це так: «Ти думаєш, що вибираєш свій фінал, але чи це правда? “Чорне дзеркало” вибирає твій фінал». Телекритик Джеймс Понєвозік формулює це навіть точніше: «Але найбільший трюк, який використовує “Бузогриз”, полягає в тому, щоб переконати аудиторію, що він пропонує більше можливостей, ніж інші історії. Насправді ж він пропонує їх набагато менше».
Дослідник Сандер Лі вбачає у фільмі протиставлення детермінізму в розумінні Артура Шопенгауера й свободи в розумінні Жана-Поля Сартра, де Чарлз Брукер віддає перевагу концепції останнього: «У “Бузогризі” Брукер стверджує, що наші слабкі спроби вдавати, що раціональність і порядок можна успішно нав’язати комп’ютерним іграм і нам самим, приречені на поразку. Ті, хто дотримується таких переконань, як Стефан на початку оповіді, зображені як такі, що живуть у світі фантазій. На жаль, навіть найкращі з нас нестримно тягнуться до принизливого, жорстокого й насильницького. Незалежно від того, який вибір роблять глядачі, у світі “Бузогриза” історія завжди однакова. Це посилює загальну тематику “Чорного дзеркала” як серіалу. Знов і знов у ньому розповідається про те, що наше бажання використовувати технології для покращення життя насправді призводить до того, що ми віддаємо контроль над нелюдською технологією, через яку деградуємо». Утім, Сандер Лі стверджує, що парадоксально, але «чим більше ми обираємо неавтентичне життя, тим більш дегуманізованими й нещасними стаємо», і насправді не технології винні в нашій деградації. Джером Ф. Девіс у «Бузогризі» — це, звісно, алюзія на реального письменника-фантаста Філіпа К. Діка (у фільмі показують постер з обкладинкою його роману «Убік»), який поступово божеволіє, обираючи фантазію замість реальності. Зрештою обидва божеволіють, бо не вірять у свободу волі. І знятий Netflix «Бузогриз» якраз доводить, що ніякої свободи немає.
Ще 2019 року Говард Гомонофф із Forbes виніс ключове питання в заголовок своєї статті «“Бузогриз” від Netflix — це майбутнє сторителінгу чи його кінець?». Своєрідна відповідь на це з’явилася у квітні 2025-го, коли вийшов епізод «Іграшка» (сьомий сезон, четверта серія) серіалу «Чорне дзеркало», таке собі продовження «Бузогриза». Події відбуваються 2034 року, хоча розповідають про події 1994-го. Нам знову показують «Такерсофт» і неврівноваженого генія Коліна Рітмена, який придумав нову революційну гру. Утім, це звичайна лінійна історія без інтерактиву, тож про якийсь новаторський сторителінг не йдеться. Тодішнє майбутнє стало непотрібним минулим.
Утім, у «Бузогризі» порушувалася ще одна справді провокативна ідея, яка досі актуальна: чи відповідальний Стефан за свої вчинки? Зісно, ні, бо це справді фільм на платформі Netflix. І тоді за всі жахіття, що стаються на екрані, відповідальний глядач, який зробив цей вибір. Глядач чи гравець? Неважливо, адже зло — в нас, а не в технічному прогресі. В нас чи в злих творцях нашого «фільму»? У тих, хто обіцяє свободу волі, а натомість дає вибір з двох пунктів, натякаючи на те, що можна або грати за правилами, або вимкнути це кіно. Або ж таки вибрати неочевидний третій варіант — і видалити все назавжди.
