Серед українських мислителів ХХ століття лише один сформулював такі вдалі геополітичні концепції, що вони й через сотню років видаються незрівнянними та не мають аналогів чи конкурентів. За них ми вдячні Юрію Липі, 125-ту річницю якого відзначаємо нині. Його праці такі масштабні й про таку величну Україну, що вражають і не полишають думок кожного, хто їх читав. Як перемогти Росію? Тільки прочитавши тексти Юрія Липи, можна пізнати стратегію такої перемоги.
Чорноморський світогляд
Три основні геополітичні праці Юрія Липи «Призначення України», «Розподіл Росії» та «Чорноморська доктрина» становлять його «Всеукраїнську трилогію» (1938–1940) — безпрецедентне явище нашої політичної та історіософської думки. Вони формують враження про глибину української нації та її традицій, розвертають наш типовий геополітичний вектор «Схід — Захід» до русько-козацького «Північ — Південь», чітко вказують на основного ворога та його слабкості. Тексти сповнені джерелами українських і світових археологічних, економічних та географічних досліджень, що підкреслюють центральність і непровінційність українського питання, до чого його постійно намагаються звести московити. Разом з роботами Дмитра Донцова праці Юрія Липи — це найліпша протиотрута від московської отрути, яку тільки змогли винайти українці.
Але Юрію Липі ми маємо завдячувати й масштабному включенню Причорномор’я і Криму до української політичної та історіософської думки. Він ріс в Одесі, слухаючи розповіді батька — політика, літератора й лікаря — Івана Липи про його малу батьківщину — Крим і Керч (Пантикапей) зокрема. І всі ці історії про морську стихію, еллінську цивілізацію, грізне Боспорське й Понтійське царства, що мали сили боротись із самим Римом, Юрій Липа переносить у геополітику. Мітридат VІ Євпатор — для мислителя не якийсь забутий цар давнини з держави, якої вже й не існує, а той, хто формував, зокрема, й українську стратегічну традицію: об’єднання Понтиди (Чорного моря) проти зовнішніх загроз.
Такі ідеї, разом зі включенням до нашої історіософії наукових розвідок про всі етноси, що колись населяли Україну, Юрій Липа виробив у межах співпраці із «Чорноморським інститутом» — об’єднанням інтелектуалів-емігрантів, що виникло після поразки Визвольних змагань 1917–1921 років. Мислитель також спробував знайти антропологічні відмінності українців, щоб забезпечити майбутнім поколінням переконання проти московських асиміляційних процесів. Він визначив низку «первнів» — характеристик, які сформували українську націю, проте основою «української раси» називає родину. Українська традиція виявилася стійкою до асиміляції, на думку Юрія Липи, саме завдяки родинному колу, де плекалося своє, а чуже висміювалося. До того ж основою родини, тобто осередку збереження традиції, мислитель вважає українську жінку.
Єдиний шлях перемоги над РФ
Відома повість «Козаки в Московії» та цикл новел про Українську революцію акцентують на розбіжностях українців із московитами та протистоянні з ними під час Української революції. Поезії Юрія Липи — то заклик до боротьби з власними тінями й філософське сприйняття сильної людини у світі. Його вірш «Призначення», що перегукується з його ж геополітичною працею «Призначення України», літературознавці порівнюють із відомим «Якщо» Р. Кіплінга та поетичними закликами до стійкості від Василя Стуса.
Коли прийшла пора і ти дозрів
У муках днів, у боротьбі з собою,
Як образ берегів в імлі, на морі, —
В одній хвилині з’явиться тобі
Твоє призначення земне і зміст.
То лиш приходить раз, але назавжди.
Не стерти образу цього тобі,
Ти не втечеш, дивись вперед — і знай:
Одно тобі зосталось тільки: жити ним,
І сповнитися ним, воно — від Бога.
Як же ж не вчув призначення свого,—
Ти ще не жив, і ще не вартий вмерти.
Якоюсь мірою призначення України, за Юрієм Липою, — постати сильною державою з продуманою власною стратегією. Але по дорозі до цієї мети не менш важлива інша — позбавити світ від московського імперіалізму. Саме тому одна із центральних праць мислителя — «Розподіл Росії». Він дуже методично підійшов до цього питання, дослідивши й висвітливши економічний, географічний та людський ресурс імперії та передбачив її розподіл на національні держави. Частково передбачення збулося 1991 року. Наступна фаза з погляду нашого геополітика теж неминуча, адже народи під Москвою не обʼєднує нічого, окрім поліційного нагляду й обкрадання з боку Кремля.
Найкращу стратегію українців стосовно московитів найчіткіше оформив Юрій Липа. Після нього і Степан Бандера, і Ярослав Стецько втілювали цю стратегію у своїх політичних програмах, відзначаючи, що не варто «закидати СРСР атомовими бомбами» (бо й українцям це нашкодить), а треба зробити всі умови для національних революцій поневолених Москвою народів. І треба сказати, що, хоча цивілізований світ не хоче розуміти проблему існування РФ, спосіб її розв’язання, який запропонував Юрій Липа, — найгуманніший та цілком у руслі демократичних цінностей.
Незасвоєння попередження й безпрецедентна альтернатива
Свою «Чорноморську доктрину» Юрій Липа завершив ще наприкінці 1930-х років. Текст і досі вражає, бо сповнений думками про непереможність української культури, нації та рівність майбутньої (для автора) вільної України з провідними державами світу, тому так легко він пропонує брати за приклад Німеччину в плані господарства чи Туреччину як взірець прогресивного націоналізму, з тієї ж причини в Юрія Липи не викликало сумнівів, що Україна цілком здатна протистояти й перемогти Московію. І ще одне — чи не найголовніше в цій книжці — небачена до того оригінальна концепція щодо місця України в сім’ї вільних причорноморських народів, де наша країна — один з найбільш значущих гравців.
Головна відповідь на запитання, чому «Чорноморська доктрина» така геніальна й актуальна, у тому, що за умови дотримання хоча б 1/10 цього заповіту українцям не довелося б утрачати найкращих синів і дочок 2014-го та нині. Найпоказовіший факт — нерозуміння нашою дипломатією значення північної брами країни. Тоді, коли 24 лютого 2022 року по Україні полетіли балістичні й крилаті ракети та почався наступ на Півночі, тим, хто читав цей текст, стало очевидно: ось наслідок занедбання нами північної брами — Білорусі. Дуже мало хто із сучасних політичних аналітиків згадує фактор Білорусі як «ключ до українського склепіння», одну з основ безпеки України — і це дуже велика помилка, про яку так чітко попереджував Юрій Липа:
«Державна спільнота з Білоруссю — це питання життя для України. Білоруські землі — це недопущення до спільного кордону між балтійським і фіно-уральським експансійним осередком. Болота й ліси Білорусі, укохані й оспівані білорусинами, — це найліпше забезпечення від загрози для України з півночі».
І варто розуміти, що без звільненої від московського правління, вільної, але союзної Україні Білорусі майбутнє вигнання московитів із наших земель буде недостатнім для безпеки. Україна як ніхто мала би потурбуватися, щоб її північна сусідка скинула із себе ярмо авторитаризму й ганьби колаборанта путінської Московії:
«Без Білорусі українське склепіння є в небезпеці. З другого боку, при цілковитій незалежності невеликої Білорусі (коло 12 міл.) буде вона відтята від півдня й станеться знаряддям сусідів зліва чи справа, а значить раною на карку України. Тим часом при зичливім співжитті — Білорусь може статися шоломом на голові України».
Для більшої частини українського суспільства значення Криму (Тавриди) стало очевидним лише з окупацією його території. Якими беззахисними видавались українські моряки, коли вони з 2014 року опинилися під щоденним прицілом московитів. Ключ до Чорного моря варто було зберігати за всяку ціну тоді, і це стане завданням у майбутньому. Але ще яскравіше ми усвідомили його роль, наслідки втрати півострова, коли звідти рушили окупанти та їхні ракети задля цілковитої окупації України.
І подібна ситуація з усіма іншими брамами й кордонами України: Дон, Кавказ, Каспій, Дністер, Дунай тощо, про важливість яких нас попереджав Юрій Липа. Водночас окремо виділяється розуміння важливості й основоположності Чорного моря в розбудові української держави та господарства.
Поки на нас летять іранські безпілотники, ми дивуємось: що не так із тим Середнім Сходом? Що ми їм зробили? Якраз те, що нічого не зробили й віддали той регіон на відкуп московитам, і є стратегічною помилкою. Юрій Липа визначає важливу роль саме Ірану:
«Боротьба за Іранський поміст — це найважніше завдання Чорноморських країн. Бо Чорне море — внутрішнє море і зв’язане протоками з Середзем’ям, теж внутрішнім морем. Здобуття Царгородської протоки — це не вихід, потім треба здобувати вихід з Егейського, а пізніше — із Східного Середзем’я… Є один вихід у широкий світ для Чорноморських країн — Іранським помостом».
Поряд із визначенням зовнішніх загроз Юрій Липа вказував і на важливі внутрішні фактори, на які також ми не надто зважали донині, за що платимо велику ціну, і які невідомо як розв’яжемо в майбутньому. Господарство України, що розвивалося колоніально у ХХ столітті, не отримало чітких стратегічних рис у ХХІ — і це теж зробило нас слабкими й вразливими. Автор «Чорноморської доктрини» попереджав:
«Підстави фізичної оборонності України є в її промислі… що найважніше, — розбудовувати свій воєнний промисел. При приверненні цієї промисловості до нормального стану треба буде насамперед змінити засвоєну традицію прагнення до кількості, а не до якості. Якість повинна стати кличем національно вільної української промисловості».
Та брами й склепіння разом з природними багатствами та ментальними особливостями — то не лише основа безпеки, а й ключ до свободи та процвітання народів, що в останні століття зазнали великих випробувань, колоніальних утисків і розвинули власний, дуже раціональний націоналізм. Юрій Липа виокремлює чорноморські народи з-поміж інших і знаходить у них досить багато спільних рис. Він визначив експансію імперій до Чорного моря як колоніальну й шкідливу для розвитку цивілізації, а взаємовигідне панування України, Туреччини та Болгарії на морі разом зі злагодою на Кавказі — неминучим майбуттям регіону.
З огляду на безліч джерел, історико-географічні дані та аналіз різноманітних даних геополітик стверджує, що причорноморські народи можуть створити власний союз задля розвитку спільного господарства й безпеки. Він доводив цілу низку спільних особливостей господарства, політики й культури народів навколо моря та визначав, що таке об’єднання буде справедливим продовженням націоналізму й визвольних рухів країн, адже сприятиме розвитку як окремих гравців, так і самого Чорноморського союзу:
«Вступом до осягнення цього Союзу було б не гноблення обуджених Чорноморських народів, лишень доцільне господарювання у цім великім господарськім комплексі, що ним є Чорноморський простір. Митний союз Чорноморських держав з’єднає тривало і міцно кількадесят народів над Чорним морем в одне велике державне господарство. Бо тепер є доба великих державних господарств».
Таку масштабну й ще цілком придатну до впровадження ідею Юрій Липа зумів оформити в повноцінну концепцію задовго до появи «Спільноти вугілля і сталі», яка далі втілилася в Європейський Союз.
Ліки під ногами й смерть як вчинок
Окрім того, що Юрій Липа оформив нам «Всеукраїнську трилогію», він увійшов в історію як лікар УПА. Також залишив посібник з фітолікування «Ліки під ногами», який допомагав тим же хлопцям з лісу гоїти рани тоді, коли їхня війна з переважальними московитами вже була безнадійною. Пройшовши шлях інтелектуала й лікаря, активно взявшись за розвиток української справи під час німецько-совєцької війни, Юрій Липа обрав залишитися в Україні. Це був свідомий вибір колишнього емігранта, який не хотів повторювати цей нелегкий для національного мислителя шлях.
На Яворівщині Юрія Липу совєцькі карателі викликали як лікаря, щоб той допоміг пораненим червоним. А вже за кілька днів його знайшли закатованим до смерті. До того ж московські кати для того використовували лікарські інструменти, які Юрій Липа взяв із собою, щоб допомогти. Навіть у цьому факті ми мали нагадування про те, який наш ворог. Але до повномасштабної агресії Кремля було важко помислити, що той самий ворог може чинити ті самі злочини. Виявляється, може.
Тому й ідеї Юрія Липи залишаються актуальними. Вони й через вісім десятиліть після написання для нас цілком логічні та потрібні до втілення. Лише читаймо, аналізуймо й нарешті доростаймо до інтелектуального рівня наших видатних мислителів.