Від України залежить не лише те, чи має майбутнє європейський мирний порядок, а разом з ним і демократія на континенті в цілому. Йдеться також про те, чи продовжить існувати глобальний порядок, заснований на зобов’язальних універсальних правових нормах, чи на зміну йому прийде такий порядок, в якому автократичні держави зможуть безперешкодно діяти за законами джунглів.
Дональд Трамп активно працює над тим, щоб США приєдналися до лави цих автократій. Про це красномовно свідчать його спроби нав’язати Україні «мирну угоду», вигідну для країни-агресора Росії. Мерзенні коментарі Трампа щодо масових вбивств росіянами мешканців Сум мали б дати зрозуміти, що він є не мирним посередником, а агентом Кремля. Замість того, щоб прямо назвати Росію злочинцем, він лицемірно оплакував жахи «війни» в цілому, а потім заявив, що жертва сама винна в заподіяних їй стражданнях. За його логікою, Україна «розпочала» війну, наважившись виступити проти сильнішого агресора, «у двадцять разів більшого» за неї саму.
У такий спосіб Трамп відкрито заявив, що єдиною «цінністю», яка має для нього значення, є можливість нав’язувати свою волю слабшим сторонам. Він також дав зрозуміти, що його позірний «гнів» через нездатність укласти «угоду», про яку він на весь світ гучно заявляв, у разі виникнення сумнівів, буде спрямований не проти Путіна, а проти України. Він і його послідовники жодного разу навіть не згадали, не кажучи вже про те, щоб засудити систематичні злочини проти людяності, які Росія скоює проти України. Вони також ніколи не говорили про те, що Україна зазнала вторгнення зокрема й тому, що вона є демократичною державою, саме існування якої російський режим вважає неприйнятною перешкодою.
Це свідчить про те, що Трамп зневажає не лише право України на самовизначення, але й цінності демократії. За його проросійською позицією стоїть не просто наївність, невігластво чи звичайна дурість. Скоріше, трампізм і рух MAGA (англ. — «Зробімо Америку великою знову»), який його підтримує, ідеологічно наскрізно переплетені з путінізмом.
Тому режим Трампа неможливо повернути на шлях істинний за допомогою доброзичливих порад і терплячого роз’яснення глобальної політичної реальності. Навпаки, його наміри діаметрально протилежні ідеологічним засадам не лише американської демократії, але й демократичної цивілізації як такої. За авторитарно-імперською позицією Трампа стоїть бажання поділити світ на зони впливу і таким чином віддати його на поталу авторитарному деспотизму.
Втім, деякі «реалісти» вже змирилися з новим світовим порядком, в якому кілька наддержав знову вирішуватимуть долю всього людства. На думку Стефана Вольфа, експерта зі стратегії, який викладає в Бірмінгемі, ми «ймовірно, побачимо, як наддержави поділять між собою земну кулю». Йдеться про Китай і США, хоча «все ще дещо незрозуміло, що станеться з Росією, чи буде вона самостійним гравцем, чи ще більше залежатиме від Китаю».
Інші, як-от німецький експерт з питань США Йозеф Брамль, хочуть бачити в діях Трампа стратегічний розрахунок — відокремити Росію від Китаю і в такий спосіб використати «той факт, що між Росією і Китаєм історично склалася певна недовіра». Мовляв, за допомогою пропозицій у сфері економіки та безпеки Трамп хоче запропонувати Росії альтернативу залежності від Пекіна. Однак це передбачає, що трампісти мають історичну свідомість та інтелектуальні здібності, якими вони не володіють. Насправді ж, в основі підлабузництва Трампа до Росії лежать набагато простіші мотиви — з одного боку, він захоплюється авторитарною безжальністю Путіна, яку хоче наслідувати; з іншого боку, він сподівається отримати вигоду від дружби з «великою» Росією — як для США, так і для свого особистого збагачення.
Однак, якщо Росія колись дійсно об’єднає зусилля з Вашингтоном проти Китаю, це буде можливим лише за умови, що США перестануть бути демократією і діяти як демократична держава на світовій політичній арені. Врешті-решт, знищення плюралістичної демократії як форми правління з лиця землі є спільною кінцевою метою осі автократій, яка тісно згуртовує їх і заради якої вони навіть відкладають убік «класичні» конфлікти інтересів між собою.
У нещодавній статті для американського видання Foreign Affairs американський політолог Майкл Беклі виступив проти дедалі гучніших голосів, які стверджують, що Вашингтон повинен пожертвувати Тайванем і Україною та змиритися з домінуванням Китаю в Азії та Росії у Східній Європі заради того, щоб самому домінувати в Західній півкулі. Аналогію з Холодною війною, яку наводять на підтримку цього аргументу, коли глобальний поділ на зони впливу ворожих блоків в кінцевому підсумку зберіг мир у всьому світі, Беклі називає «небезпечно хибною». Адже, на відміну від Радянського Союзу після Другої світової війни, сьогодні “Росія і Китай не захищають кордони перемоги — вони намагаються подолати те, що вони вважають кордонами поразки. Їхні територіальні претензії не закінчуються Україною і Тайванем, вони там починаються». Розширення російської чи китайської сфери, продовжує автор, «не принесе ні порядку, ні процвітання — воно лише посилить механізм державного терору».
Демократична цивілізація не може забезпечити своє існування, йдучи на поступки цим експансивним силам руйнації та безмежного терору. Союз Трампа з Росією та іншими агресивними автократіями безпосередньо і лиховісно пов’язаний з демонтажем американської демократії. Якщо це зійде йому з рук, то вільний світ не лише втратить свою опору. Це занурить людство в цілому в темну епоху спустошливих воєн і жорстокого пригноблення.