Напередодні з’явилися дві прикрі новини, обидві пов’язані зі спадщиною київського Подолу, що руйнується без дбайливого ставлення держави.
На вулиці Сковороди, 9-Б, де в 1984–2021 роках розміщувалася Подільська археологічна експедиція Інституту археології НАН України, виявлено велику кількість людських останків у металевому контейнері. У роз’ясненні Інститут археології повідомив, що через закриття будівлі під приводом реставрації археологи повинні були виїхати та забрати майно й артефакти. Було забрано все, крім людських кісток, зібраних під час численних археологічних досліджень у Києві — переважно пришвидшених рятувальних розкопок на місцях новобудов. За словами археологів, ці кістки вже досліджені, нині не мають археологічної цінності й повинні бути перепоховані. Це зокрема кістяки з розкопок на схилі гори Щекавиці, де було розташоване кладовище XVIII–ХХ століть. Йдеться про близько тисячі покійників, кілька тонн кісток, які фізично немає де зберігати.
База Подільської експедиції була осередком роботи досвідчених науковців та місцем проходження студентської практики. Інститут археології наголошує, що з листопада 2021 року не мав доступу до будівлі, реставраційні роботи ініціювало керівництво Департаменту охорони культурної спадщини КМДА, який і надав контейнер для зберігання кісток. Власне, це було відомо всім дотичним до будівлі й не становить сенсації, на яку перетворилось обговорення в соцмережах. Наразі кістки мають бути перепоховані — це звична процедура для остеологічних матеріалів. Перешкода в тому, що Міністерство культури досі не погодило перепоховання людських залишків, ані не запропонувало альтернативного приміщення для їхнього зберігання.
Також Державний історико-архітектурний заповідник (ДІАЗ) «Стародавній Київ» учора повідомив, що їхні співробітники зайшли на територію Поштової станції (Поштова площа, 2), яку мають підготовити до подальших реставраційних робіт. Будівля офіційно перебуває на балансі у Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій. На території будівлі перебували Ольга Рутковська та Віталій Білецький – ініціатори створення археологічного музею на Поштовій, члени Головної ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, члени Громадської ради при Подільській РДА. ДІАЗ не мав інформації про їхню діяльність і у своєму дописі назвав їх «сторонніми людьми, які представились опікунами Поштової станції». На фото з місця подій — гори сміття та безлад на території, які названі відповідальністю ініціативної групи, що опікувалася археологічною спадщиною Поштової і активно перешкоджала спорудженню ТРЦ…
Дослідник середньовічної археології Іван Зоценко запитав у коментарі, в якому стані вирізана монолітом і перенесена в будиночок гончарна піч XVII століття, виявлена під час археологічних досліджень урочища Гончарі-Кожум’яки. Співробітники ДІАЗ відповіли, що не мали змоги як слід оглянути, але при поверховому огляді її не виявили.
Сторонній людині розібратися в цих перипетіях між стейкхолдерами непросто. Легко здійняти ґвалт через неналежний стан спадщини — на жаль, типовий для України. Складніше розібратись у ситуації і запропонувати посильну діяльну допомогу. Щонайменше — прийти на громадську толоку, яку незабаром планують оголосити на території Поштової станції.
Неозброєним оком видно системні проблеми у збереженні культурної спадщини Києва й Подолу зокрема, брак узгодженості дій між громадськими активістами, науковцями та чиновниками. Зволікання з перепохованням людських останків та відсутність належних умов для зберігання артефактів, занедбаний стан Поштової станції, конфлікт інтересів між різними зацікавленими сторонами — лише кілька поодиноких прикладів, насправді їх значно більше. Очевидно, що необхідні злагоджені дії органів влади, науковців та громадськості для розв’язання цих проблем та забезпечення належного збереження унікальної історичної спадщини.
Наразі ліквідація археологічної бази на Подолі зупинила системні дослідження цього унікального району. Археологія Подолу — частина нашої культурної пам’яті. У Європі такі бази — обов’язковий елемент міського розвитку. У Києві наразі — втрачена можливість.